ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2012 р. Справа № 23127/11/9104

          Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

Головуючого судді                                         Каралюса В.М.,

суддів                                                    Олендера І.Я., Улицького В.З.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області на постанову Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити дії та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, -

В С Т А Н О В И Л А :

27.08.2010 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області (далі УПФУ) в якому просить визнати бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в межах трирічного строку позовної давності за 2007 рік та з 22.05.2008 року по момент ухвалення судом рішення у справі неправомірною; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням виплаченого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 підвищення в межах трирічного строку позовної давності за 2007 рік та з 22.05.2008 року по день ухвалення рішення суду.

Постановою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 листопада 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано бездіяльність УПФУ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 27.08.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 25.11.2010 року протиправною. Зобов’язано УПФУ нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням виплаченого їм відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 підвищення, починаючи з 27.08.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по день ухвалення даного рішення суду – 25.11.2010 року.

Зазначена постанова мотивована тим, що відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком, вимоги позивача є законними, а тому судом першої інстанції відновлено порушене право останнього.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, УПФУ подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджується Верховною радою України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, тому будь-яких порушень законодавства з боку відповідача не вбачається.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч.1 п.2 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги апеляційної скарги слід задоволити частково, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин мав право на підвищення виплачуваної УПФУ пенсії за віком.

У відповідності до ст.ст.99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, і таке клопотання судом першої інстанції задоволено. Проте, колегія суддів вважає, що посилання позивача на його необізнаність із законами та їх нестабільністю не є достатніми підставами для поновлення строку на звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Жодних інших підстав для поновлення строку на звернення до суду колегія суддів не вбачає. Відтак, позивач пропустила строк звернення до адміністративного суду, оскільки звернулася з позовом лише 27.08.2010 року.

Оскільки стосовно ненарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати піврічний строк звернення до суду.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст.99 КАС України та залишення без розгляду позовних вимог позивача в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за період до 26.02.2010 року.

Разом з тим, колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 27.02.2010 року по 25.11.2010 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Ст. 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необгрунтованими.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з’ясування ним обставин, які мають значення для справи та невідповідність його висновків дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової, якою позовні вимоги слід задовольнити частково.

Керуючись ст. 195, 197, п.3 ч.1 ст. 198, п.1,3,4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області задовольнити частково.

Постанову Кельменецкого районного суду Чернівецької області від 25 листопада 2010 року у справі № 2а-273/10 – скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги в періоди з 2007 року по 26.02.2010 року залишити без розгляду.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області щодо невиплати на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни за період з 27.02.2010 року по 25.11.2010 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум за період з 27.02.2010 року по 25.11.2010 року включно.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя                       В.М. Каралюс

суддя І.Я. Олендер

суддя            В.З. Улицький