Справа №22-ц- 2457\2008
Головуючий в 1 інстанції Ковальчук Л.М.
Категорія
Доповідач в 2 інстанції Голуб С. А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2008року колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Юровської Г.В.
суддів : Голуб С А., Суханової Л.М.
при секретарі Бобку О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 квітня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням та зобов»язання не чинити перешкоду користуванні гаражем,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до суду з названим позовом посилаючись на те, що з 1981 по 1996 рік він проживав зі своєю дружиною, яка була дочкою відповідачки в квартирі, яка їм належала на праві власності. У 1996 році вказана квартира була продана, а гроші вкладені в купівлю житлового АДРЕСА_1. Будинок був оформлений на відповідачку. Будинок складався із двох ізольованих квартир, в одній проживав позивач з дружиною, а в іншій відповідачка зі своїм чоловіком. До 2004 року, в якому померла дружина позивача, сторони спільно користувались будинком і спорів щодо порядку користування між ними не було. Після смерті дружини позивача відповідачка виділила йому одну кімнату для проживання, а в ту половину будинку, в якій він проживав разом із дружиною вселила квартирантів. У зв'язку з цим позивач, на підставі вимог ст. ст. 64, 65, 156 ЖК України та ст. ст. 112, 113 ЦК України просив встановити порядок користування жилим приміщенням у АДРЕСА_1 Києво-Святошинського району, виділивши йому половину будинку, де він проживав з дружиною, зобов»язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у користуванні виділеними йому кімнатами та підсобними приміщеннями у будинку.
В ході судового розгляду позивач змінив позовні вимоги. Просив визнати за ним право власності на 14 частину спірного будинку, а саме на кв. № 1 загальною площею 84, 8 кв.м. при цьому посилався на те, що він зі своєю дружиною ОСОБА_2та відповідачка з чоловіком ОСОБА_3 вирішили купити один будинок для спільного проживання, але щоб він складався із двох квартир. Вони продали свої квартири в
м. Києві, доклали до виручених сум по 3 тисячі доларів і на спільні кошти купили спірний будинок. В будинку проживав постійно позивач з дружиною. Відповідачка з чоловіком проживали лише в літній період, взимку проживали в однокімнатній квартирі в м. Києві.
Оскільки позивач добудовував будинок, ремонтував, він вважав, що у нього виникло право власності як на частину придбаного будинку, так і на частину новоствореного майна.
В жовтні 2007 року ОСОБА_2уточнив позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на 1/2 частину АДРЕСА_1 загальною площею 84, 8 кв.м. , жилою площею 35, 3 кв.м та відповідну частину прибудов і земельної ділянки.
Відповідачка пред'явила в суді зустрічний позов в якому посилалась на те, що вона є власницею спірного будинку. В будинку був зареєстрований позивач, оскільки про це попросила її дочка і його дружина ОСОБА_2Позивач не був членом сім'ї відповідачки. Оскільки проживання в будинку позивача перешкоджає відповідачці користуватись належною їй власністю, просила виселити відповідача із спірного будинку.
В ході розгляду справи ОСОБА_1 подала суду заяву про уточнення зустрічних позовних вимог в порядку ст. 31 ЦПК України, в якій просила визнатиОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у АДРЕСА_1 Київського району на підставі вимог ст. 107 ЖК України у зв»язку з його вибуттям на інше постійне місце проживання та зобовя»зати останнього не чинити перешкод у користуванні гаражем звільнивши його від належного йому на праві власності автомобіля.
Рішенням суду в задоволенні позовуОСОБА_2 та зустрічного позовуОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2оскаржує його в апеляційному порядку в частині відмови у задоволенні його позовних вимог, так як вважає, що рішення суду в цій частині є незаконним та необгрунтованим, винесеним при неповному та не правильному з'ясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Основні доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.
Апелянт вважає неправильними висновки суду щодо того, що у відповідачкиОСОБА_1 та її чоловіка було достатньо коштів на придбання спірного будинку, а тому вони не потребували фінансової допомоги зятя і дочки; про недоведення позивачем ОСОБА_2 того, що кошти від продажу приватизованої квартири на вул. Зодчих в м. Києві вони з покійною дружиною ОСОБА_4 витратили на купівлю спірного будинку; про відсутність у родини ОСОБА_2 власних зароблених коштів, для купівлі спірного будинку та здійснення добудови до будинку, оскільки відповідно до трудових книжок не працювали з 1993 по 1994 рік; про обізнаність позивача про те, що будинок куплений на ім»я його тестя ОСОБА_3 ще у липні 1996 року, оскільки позивач був присутнім на біржі при укладанні договору купівлі-продажу будинку.
Просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
ОСОБА_1 також оскаржила в апеляційному порядку рішення .суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог. Вважає, що висновок суду про те, що вона не надала достатніх доказів про добровільне залишення ОСОБА_2 спірного жилого будинку у зв»язку з вибуттям на інше постійне місце проживання, не відповідає обставинам справи. Наголошує на тому, що її доводи про добровільне залишення
позивачем спірного будинку в 2005 році із-за неприязних стосунків з нею, не спростовані позивачем, оскільки він не стверджував про те, що відповідачка змусила його залишити будинок.
Звертає увагу на те, що є неправильним висновок суду про те, що відповідачка підтвердила факт заміни нею замків на вхідних дверях, оскільки відповідачка не давала у суді таких пояснень.
Факт добровільного залишення позивачем спірного будинку підтверджується також тим, що ОСОБА_2не ставить питання про вселення в будинок.
Висновок суду про те, що ОСОБА_2звертався до правоохоронних органів з приводу користування жилим будинком також є неправильним, оскільки ОСОБА_2звернувся туди лише в листопаді 2007 року під час розгляду даної справи.
Просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні її позовних вимог і винести в цій частині нове рішення, задовольнивши її позовні вимоги.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін по справі, дослідивши письмові матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 3 травня 1961 року.
Згідно з договором купівлі-продажу нерухомості від 12 липня 1996 року ОСОБА_3 придбав жилий АДРЕСА_1.
Спірний будинок належить на праві власності відповідачці на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя від 24 травня 2002 року, відповідно до якого їй і ОСОБА_3 належало по 14 частині будинку і договору дарування від 24.05.2002 року, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував їй належну йому Уг частину будинку.
Спірний будинок був придбаний за кошти від продажу ОСОБА_1 14 травня 1996 року АДРЕСА_2та продажу ОСОБА_1 12 липня 1996 року АДРЕСА_3, .
15 вересня 2005 року ОСОБА_3 помер.
ОСОБА_2та ОСОБА_2перебували у зареєстрованому шлюбі з 7 лютого 1981 року.
ОСОБА_2та ОСОБА_25 липня 1996 року продали належну їм на праві власності АДРЕСА_3. ОСОБА_2та ОСОБА_2були зареєстровані у спірному будинку з 1998 року.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суд виходив з того, що фінансова участь сім»ї ОСОБА_2 у придбанні спірного будинку у судовому засіданні не доведена, оскільки позивач з 1993 року, а його дружина з 1994 року ніде не працювали, що встановлено на підставі їх трудових книжок. Тому суд прийняв пояснення відповідачки про те, що на виручені від продажу квартири кошти позивач і її дочка придбали меблі, побутову техніку і витрачали їх на прожиття. Також суд не прийняв показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про те, що сім»я ОСОБА_2 займалась підприємницькою діяльністю, оскільки належних доказів про їх трудову діяльність та отримання доходів суду не було надано.
Пояснення свідка ОСОБА_7 про те, що він наймався ОСОБА_2 для обкладення будинку, який був збудований із пенобетону, цеглою, спростовані технічним паспортом на жилий будинок, який був складений 20 червня 1996 року, відповідно до якого будинок був збудований із цегли. Цю обставину також підтвердили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Відмовляючи у задоволенні позовних вимогОСОБА_1 суд виходив з того, що вона не надала доказів добровільного залишення ОСОБА_2 жилого будинку у зв»язку із вибуттям на інше постійне місце проживання.
Судова колегія вважає, що висновки суду є правильними, оскільки зроблені на підставі досліджених у судовому засіданні доказів і доводи апеляційних скарг цих висновків не спростовують.
Матеріали справи дійсно не містять належних і допустимих доказів того, що родини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом вкладали кошти у купівлю будинку з метою створення спільної сумісної власності, а тому суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на Уг частину будинку.
Щодо зустрічних позовних вимог, то вони також не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні. В самому зустрічному позові не міститься даних куди і коли вибув із спірного будинку ОСОБА_2, а тільки зазначено що він має інше постійне місце проживання. Доказів про вибуття ОСОБА_2 на інше постійне місце проживання у судовому засіданні також відповідачкою не було надано.
За наведених обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 квітня 2008 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України.