Бобровицький районний суд Чернігівської області

м. Бобровиця, вул. Незалежності, 47, 17400, (04632) 2-50-38

Справа №2-а-184/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2010 року м.Бобровиця

Суддя Бобровицького районного суду Чернігівської області Іванюк І.І., розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області про поновлення пропупі:енного строку, визнання дій незаконними та стягнення не виплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни

встановив:

Позивач звернувся із зазначеним позовом до суду, в якому вказав, що має статус дитини війни, а тому відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІУ від 18 листопада 2004 року (далі за текстом - Закон №2195-ІУ) має право на підвищення розміру пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Управлінням ПФУ така надбавка до пенсії у повному розмірі не нараховзгвалась та не виплачувалась. Позивач зазначив, що дії Управління ПФУ щодо нездійснення перерахунку та невиплати їй у повному обсязі надбавки до пенсії є неправомірними та такими, що суперечать Конституції України та Законам України. За наведених обставин позивач просив стягнути з відповідача - Управління ПФУ в Борбровицькому районі на його користь невиплачену щомісячну соціальну державну допомогу за період за 2009 року та по момент звернення до суду відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІУ від 18 листопада 2004 року, та поновити пропущений строк для звернення до суду.

Відповідач 8 листопада 2010 року надав до канцелярії суду заперечення на позов, в якому він позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на слідуюче :

Позивачу призначена і виплачуєтьея пенеія за віком з 20.06.1992 року відповідно до норм ст.ст. 26, 27 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страх)шання" № 1058 від 09.07.2003р.

Відповідно до СТ.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" № 2195 від 18.11.2004р.(надалі ЗУ № 2195 від 18.11.2004р.) дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно ч. 2 СТ.95 Конституції України, виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь - які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Статтею 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі можна здійснювати лише за наявноеті відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом про Державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет.

Позивачем не враховано, що управління виплачує тільки ті кошти, які надходять на його рахунок і якогоеь іншого фінансування не має. Так, за 2010 рік позивачу виплачено надбавку як дитині війни на суму 448,20 грн.

Оскільки, таких коштів на рахунок УПФУ в Бобровицькому районі з Державного бюджету України не надходило, то відповідно вимоги позивача в чаетині стягнення на його користь коштів, є неправомірним, через відсутність у відповідача самого об'єкта спору (коштів Державного бюджету України), на які відповідно до чинного законодавства слід було б звернути стягнення при виконанні судового рішення.

Стягнення зазначеної у позові суми з УПФУ в Бобровицькому районі можливе виключно за рахунок коштів Пенсійного фонду України, що фактично призводить до зміни джерела фінансування даної соціальної гарантії, а відповідно до порушення ст. 7 ЗУ № 2195 від 18.11.2004р. і неналежного переказу коштів, тобто, як визначає ч.З п. 1.24 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346 від 05.04.2001р., руху певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок

неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Таким чином, оскільки фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених ЗУ № 2195 від 18.11.2004 р. здійснюється за рахзчюк коштів Державного бюджету України, то в даному випадку у разі задоволення адміністративного позову, УПФУ в Бобровицькому районі буде виступати як неналежний платник, тобто особа, з рахунка якої неправомірно переказана сума коштів. Враховуючи це, стягнення даної суми з УПФУ в Бобровицькому районі за рахунок коштів Пенсійного фонду, буде с)аіеречити вимогам чинного законодавства ще і тому, що призведе до нецільового використання коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до СТ.6 ЗУ № 2195 від 18.11.2004 р. дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Проте незрозуміло на підставі яких нормативних актів на думку позивача йому мало бути призначено підвищення до пенсії в 2010році виходячи саме із, мінімального розміру пенсії з 01.01.2009р. - 498 грн., з 01.11.2009р. -573 грн., з 01.01.2010р. - 695 грн., ,з 01.04.2010р.-706 грн., з 01.07.2010 - 709 грн., з 01.10.2010 - 723 грн. та з 01.12.2010 - 734 грн., оскільки жодний нормативний акт чинний на території України такого мінімального розміру пенсії прямо не передбачає.

Статтею 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058 від 09.07.2003р. (надалі ЗУ №1058 від 09.07.2003р.), згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу дійсно встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум, затверджений Законами про Державний бюджет України на відповідний рік застосовується при визначенні мінімального розміру пенсії відповідно до абзацу 1 частини 1 ст. 28 ЗУ №1058 віл 09.07.2003р.

Проте мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, таким чином обмежуючи застосування даної статті виключно в межах ЗУ № 1058 від 09.07.2003р. Застосування даного розміру для визначення розміру підвищення до пенсії, передбаченого СТ.6 ЗУ № 2195 від 18.11.2004р., фактично призводить до порушення норм частини З ст.28 ЗУ №1058 від 09.07.2003р. і створює протиріччя (колізію) між ЗУ № 2195 від 18.11.2004р. та ЗУ №1058 від 09.07.2003р., які мають однакову - вищу юридичну силу. Враховуючи це п.6 Прикінцевих положень ЗУ №1058 від 09.07.2003р., передбачає, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, встановлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» 1788 від 05.11.1991р. (надалі ЗУ №1788 від 05.11.1991р.). Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» № 2017 від 05.10.2000р. державні соціальні гарантії це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно- правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 19 ЗУ № 2017 від 05.10.2000 р. виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; розмір пенсії за віком;

неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян. Пункт 2 ст. 1 ЗУ № 2195 від 18.11.2004 р. дає окреме визначення вищезазначеного терміну, у розумінні цього закону при його застосуванні, державна соціальна гарантія - це встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

Тобто ЗУ № 2195 від 18.11.2004 р. не відносить дану державну соціальш' гарантію до основних засобів до існування, який має забезпечувати рівень життя не нижчий віл прожиткового мінімуму.

Таким чином, мінімальним розміром пенсії за віком, з якого слід було б зихолили

Позивачу, при обрахуванні підвищення передбаченого ст.6 ЗУ № 2195 від 18.11.2004р., враховуючи відсутність інших норм, які визначають порядок обрахування даного підвищення слід вважати розмір визначений п. 1 постанови КМУ № 544 від 15.04.2003р. згідно ЗУ № 1788 від 05.11.1991 р., оскільки ст. 19 зазначеного закону не обмежує застосування передбаченого нею мінімального розміру пенсії виключно для визначення мінімального розміру пенсії за віком.

Обмеження щодо застосування розміру пенсії призначуваної згідно ст. 19 ЗУ № 1788 від 05.11.1991 р. зазначено в абзаці 2 п. 1 постанови КМУ № 544 від 15.04.2003 р. Проте враховуючи, що відповідно до ч.2 п.З Прикінцевих положень ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" № 2195 від 18.11.2004 р. Кабінету Міністрів України доручено привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, але до постанови КМУ № 544 від 15.04.2003 р. відповідні зміни внесено не було, як не було внесено відповідне доповнення і в постанову КМУ "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" № 1 від 03.01.2002 р., яка мала б визначати розмір такого підвищення у разі виконання Кабінетом Міністрів України вимог частини З п. З Прикінцевих положень ЗУ № 2195 від 18.11.2004 р. і відповідно вона не передбачає суми з якої слід виходити при обрахуванні підвищення до пенсії передбаченого ст.6 ЗУ № 2195 від 18.11.2004 р., та враховуючи ту обставину, що інші нормативні акти, якими можливо керуватись при вирішенні даного питання з дотриманням всіх норм викладених в чинних законах України відсутні, а ЗУ № 2195 від 18.11.2004 р. має вишу юридичну силу по відношенню до абзацу 2 п. 1 постанови КМУ № 544 від 15.04.2003 р., то саме виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного постановою КМУ № 544 від 15.04.2003 р. відповідно до норм ЗУ № 1788 від 05.11.1991 р. і слід було керуватись позивачу для визначення суми, яка підлягає стягненню, у разі наявності законних підстав для задоволення позовних вимог, для дотримання норм чинного законодавства. Вимога позивача,щодо зобов»язання УПФУ в Бобровицькому районі нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу за 2009-2010 роки не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Також відповідач зазначає, що відповідно до ст. 99 п. 2 КАС України позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду щодо вимог про виплату надбавки до пенсії «дітям війни» і просить застосувати позовну давність при винесенні рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 і має статус дитини війни, що надає йому право на отримання державної соціальної підтримки, встановленої Законом України "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне грощове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до СТ.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-УІ «Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір підвищення пенсії склав 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Проте, рішенням Конституційного суду України №10-рп від 22 травня 2008 р. визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» щодо викладення положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в новій редакції.

Відповідно до Ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конститлтцйного Суд- України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковиш до виконання на усій території України, та є остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Таким чином рішення Конституційного суду України для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного Закону, гцо визнані неконституційними, мають для суду преюдиціальне значення.

У 2009 році та у 2010 році дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не призупинялася, а застосування відповідачем положень постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28травня 2008року ш;одо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу, ніж постанова КМ України.

З матеріалів справи та письмових заперечень відповідача вбачається, що управління перерахунок пенсії позивачу в частині її підвищення відповідно до положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у 2009 та 2010 роках не здійснювало, а також не проводило виплату. За таких обставин суд вважає, що дії відповідача є незаконними щодо не нарахування надбавки до пенсії в розмірі, передбаченому ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

З заперечення відповідача вбачається, що позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного Фонду України в Бобровицькому районі та отримує пенсію за віком до складу якої з 01.01.2008 року входить надбавка дітям війни. Загальна сума виплаченої надбавки за період з 01.01.2010 року по 30.09.2010 року становить 448 гривень 20 коп.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку нарахування та виплати надбавки до пенсії як дитині війни у розмірі, встановленому ст.6 Закону №2195-ІУ є незаконними за період в межах строку позовної давності, визначеної ст. 99 ч.2 КАС України.

Разом з тим стягненню підлягають нараховані суми. Як встановлено судом ці суми не були нараховані, однак позивачем не заявлено позовних вимог щодо зобов’язання відповідача нарахувати соціальну допомогу як дитині війни згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог та нарахування державної соціальної допомоги відноситься до компетенції УПФ України в Бобровицькому районі Чернігівської області то не підлягають до задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача невиплачена соціальна допомога за вказаний період.

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач про свої порушені права знав понад зазначеного строку оскільки отримував допомогу в меншому розмірі протягом багатьох років, а до суду звернувся тільки 28 жовтня 2010р.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позовних вимог без розгляду, у відповідності до зазначеної статті суд своєю ухвалою від 21.10.2010 року залишив вимоги які виходять за межі 6-ти місячного строку без розгляду.

Відповідності до СТ.4 п.34 Декрету КМУ «Про державне мито» Пенсійний фонд, його підприємства, установи та організації звільнені від сплати судового збору, крім того згідно СТ.94 Ч.1 КАС України якщо судове ріщення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.22 Конституції України, ст.6 Закону '^'кргїнн «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообоз'язкозг державне пенсійне страхування», ст.ст. 69-71,99,100,160, 162, 183-2 КАС України, суд-

постановив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 Трохиморвича до упраатіння Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області про поновлення пропущенного строку, визнання дій незаконними та стягнення не виплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду в Бобровицькому районі Чернігівської області щодо нарахування і виплати ОСОБА_2 державної соціальної допомоги як дитині війни за період з 1 квітня 2010 року по 1 жовтня 2010 року незаконними.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 З (три) грн. 40 коп. витрат за сплату судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського адміністративного апеляційного суду через Бобровицький районний суд Чернігівської області шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя