Справа № 2-41/2009 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         27 лютого  2009 року                                                   Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі :  

головуючого  -  судді Березової І.О.

                                               при секретарі              Стецюк Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Шепетівки

цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до

                                                 ОСОБА_2, ОСОБА_3

                                                 ОСОБА_4

про визнання договору купівлі - продажу таким, що відбувся, стягнення коштів,

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_5,

В С Т А Н О В И В:

    Позивач в поданій суду позовній заяві просить визнати факт купівлі-продажу автомобіля марки ФІАТ Дукато, 1988 року випуску, реєстраційний номер 477 – 46 КТ,  таким, що відбувся, та визнати вказаний автомобіль спільною сумісною власністю, стягнути з ОСОБА_2 на його користь 9 000 грн. майнової шкоди та 5 000 тис. моральної шкоди і посилається на те, що 11 грудня 2004 року ним та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було куплено вищевказаний автомобіль у ОСОБА_5, сплативши останньому 14 300 грн. Однак літом 2006 року відповідач ОСОБА_2 самовільно без його дозволу продав автомобіль. Фактом реалізації автомобіля без його згоди йому завдано матеріальну шкоду в розмірі 9 000 грн.( 6 500 грн. – внесок на придбання автомобіля), 2 000 грн. (вартість ремонту автомобіля), 500 грн. вартість лобового скла. Оскільки ОСОБА_2 самостійно розпорядився належним їм майном, внаслідок дій останнього він (позивач) отримав душевні страждання, оскільки його позбавлено права власності на майно. Неодноразово звертався до ОСОБА_2 про повернення вказаних коштів, але отримав відмову, тому вимушений звернутися  до суду за захистом своїх прав.

    В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав, посилаючись на обставини, вказані у позовній заяві, зазначивши, що не має претензій до відповідача ОСОБА_3, оскільки останній автомобілем не користувався.

    Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 позов не визнали. Відповідач ОСОБА_2 пояснив в судовому засіданні, що він і ОСОБА_1 дійсно по черзі користувалися автомобілем, який придбали у Києві у ОСОБА_5 Між ними була домовленість про продаж автомобіля, але ОСОБА_1 цілий рік не продавав автомобіль, користувався ним, не ремонтував. У 2006 році він продав автомобіль за 1 500 доларів США, тобто за 7 500 грн., ОСОБА_3 віддав його частку, пропонував позивачу його частку грошей, яка складала 2 500 грн., але позивач відмовився, пояснивши, що це мала сума.

    Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_5, як зазначено в протоколі Святошинського районного суду від 27 січня 2009 року,  підтвердив факт продажу ним свого автомобіля  по „генеральній” довіреності ОСОБА_1 та двом особам, отримав гроші за автомобіль, але суму не пам’ятає.

    Заслухавши сторони, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково зі слідуючих підстав.

    Як вбачається із матеріалів справи, 11 грудня 2004 року позивач та ОСОБА_2 уклали угоду з ОСОБА_5, відповідно до якої останній передав їм за генеральною довіреністю право користування та розпорядження своїм автомобілем марки ФІАТ Дукато, 1988 року випуску, реєстраційний номер 477 – 46 КТ,  а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передали йому  гроші в сумі еквівалентній 2500 доларів США. На прохання останніх в текст довіреності було записано ім’я ОСОБА_3 Як пояснили в судовому засіданні позивач та відповідачі гроші в сумі еквівалентній 2500 доларів США складалися із 1 000 доларів США, які належали ОСОБА_1, 1000 доларів – ОСОБА_2 та  500 доларів - ОСОБА_3 Оскільки не було грошей для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу, то цю угоду оформили довіреністю і, крім цього, вони мали за мету придбати автомобіль для продажу. Автомобілем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користувалися по черзі, влітку 2006 року ОСОБА_2І продав автомобіль за 1 500 доларів США, із яких 500 доларів віддав ОСОБА_3, 500 доларів запропонував ОСОБА_1, який відмовився від цієї суми грошей, пояснюючи свою відмову витратами на додаткові ремонти автомобіля. Вважаючи свої витрати на ремонт автомобіля більшими, ніж витрати ОСОБА_2, просив визнати вказаний автомобіль їх спільною сумісною власністю та стягнути з ОСОБА_2 на його користь 9 000 грн. майнової шкоди та 5 000 тис. моральної шкоди.

Із  матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що останній просить визнати факт купівлі-продажу автомобіля таким, що відбувся, тобто визнати угоду дійсною за підставами, передбаченими ст.220 ЦК України. Разом з тим, відповідно до вказаної статті суд  може визнати угоду дійсною, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Але для угод купівлі-продажу автомобілів таке оформлення не являється обов’язковим(п. 35 Інструкції про порядок  здійснення нотаріальних дій нотаріусами України від 3.03.2004 року № 20/5). Відповідно до п.3 Постанови Пленума Верховного суду  України від 28.04.1978 року № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” і ст. 59 ЦПК України , за загальними правилами, встановленими ст.218 ЦК України, недотримання передбаченої законом простої письмової форми не тягне за собою визнання її з цих підставах недійсною, а тільки виключає можливість  доказування сторонами  наявність угоди показами свідків.

Оскільки така угода не була оформлена ні в нотаріальній , ні у простій письмовій формі, то, виходячи із наведеного, у суду не має підстав для визнання угоди, яка відбулася між сторонами, як договір-купівлі продажу і з цих підстав визнання права власності позивача на автомобіль, оскільки суд не може ґрунтувати свої висновки тільки на показах сторін по справі. До такого висновку суд приходить  ще і з тих підстав, що вимоги про визнання факту купівлі-продажу автомобіля і права власності на нього відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які були учасниками угоди щодо передачі їм права на користування та розпорядження автомобілем, не заявляли, позов ОСОБА_1 не визнали. Крім того, позивач ОСОБА_1 заявив вищевказані вимоги щодо автомобіля, який за взаємною згодою самого позивача та відповідачів був відчужений ОСОБА_2 ще влітку 2006 року. За таких підстав суд вважає вимоги позивача в цій частині безпідставними.

Разом з тим, відчуження ОСОБА_2 автомобіля відбувся за взаємною згодою, що вбачається із пояснень ОСОБА_3В  та ОСОБА_1 за 1 500 доларів США, 500 доларів ОСОБА_2І повернув ОСОБА_3, отримати від ОСОБА_2 500 доларів США ОСОБА_1 відмовився, але за наявністю вищевказаних обставин, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 гроші в сумі еквівалентній 500 доларів США, а саме – 2 500 грн. В решті позову відмовити, оскільки  доказів щодо спричинення позивачу матеріальної та моральної шкоди діями ОСОБА_2, позивач не надав.

    На підставі ст..ст. 218, 220 ЦК України,   керуючись ст. ст. 213-214,218,223 ЦПК України,

    суд, -

В И Р І Ш И В :

    Позов  задовольнити частково.

    В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу таким, що відбувся, стягнення коштів, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_5, про визнання договору купівлі - продажу автомобіля марки ФІАТ ДУКАТО, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, таким, що відбувся – відмовити.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 2 500 (дві тисячі п’ятсот) грн. за відчуження автомобіля.

    В позові про стягнення моральної шкоди – відмовити.

    Судові витрати віднести на рахунок держави.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Хмельницької області  через Шепетівський міськрайонний суд шляхом подачі  в 10-денний строк  з дня проголошення  рішення заяви про апеляційне оскарження  і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційного суду або в порядку  ч. 4 ст.296 ЦПК України.

                                                                   Суддя: