Апеляційний суд Чернігівської області
м. Чернігів, вул. Г.Полуботка, 2, 14000, (0462) 67-62-96
Справа № 22ц-446/2010 Головуючий у 1 інстанції -
Категорія — цивільна ОСОБА_1
Доповідач — ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: БОЙКО О.В.,
суддів: ДЕМЧЕНКО Л.М., РЕДЬКИ А.Г.
при секретарі: Пільгуй Н.В.,
з участю: Позивача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,
Представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 грудня 2009 року, яким відмовлено в задоволенні її позову до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема, апелянт зазначає, що не відповідають дійсним обставинам справи висновки суду про те, що до 2006 року ОСОБА_8 не зловживав алкоголем кілька років та про його намір подарувати квартиру сину ОСОБА_9. Суд взяв до уваги лише покази зацікавлених осіб зі сторони відповідача, в тому числі і покази свідка ОСОБА_10, яка є хрещеною матір'ю відповідача, і до показів якої, на думку апелянта, суд повинен був віднестися критично, і не взяв до уваги висновок комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи. Апелянт вважає, що зазначений висновок експертизи є доказом того, що під час укладання договору дарування квартири від 17.07.2006 року ОСОБА_8 не розумів значення своїх дій чи не міг ними керувати. Крім того, в дослідній частині цього висновку, яка була
складена на підставі всієї витребуваної медичної документації, зазначено, що 17.07.2006 року до дільничного лікаря-терапевта зверталась сестра підекспертного, яка посилалась на те, що хворий (брат) в запої і не хоче іти до онкологічного диспансеру, проте суд не взяв цього до уваги при ухваленні рішення суду. Також поза увагою суду залишились і пояснення лікаря нарколога ОСОБА_11 та записи в медичній карті.
На думку апелянта, не зрозумілим є і те, з яких саме підстав суд прийшов до висновку, що її батько, подарувавши квартиру відповідачу, прагнув таким чином забезпечити житлом всіх дітей, оскільки за квартиру АДРЕСА_1, в якій вона мешкає разом з матір'ю, остання сама особисто виплатила кошти у 1992 році, а шлюб було розірвано у 1985 році. Крім того, за спірну квартиру перший внесок у розмірі 1 500 рублів також зробила її матір.
Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання її представника про виклик до суду експерта та призначення додаткової експертизи.
В письмових запереченнях ОСОБА_7 просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення деснянського районного суду м. Чернігова залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим та таким, що вказує на повне з"ясування обставин, на які сторони посилались підтверджуючи їх відповідними доказами.
В засіданні апеляційного суду позивачка та її представник апеляційну скаргу просили задовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Представники відповідача просили апеляційну скаргу відхилити, рішення місцевого суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Позивачка ОСОБА_3 просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, посилаючись на норми ст. 225 ЦК України, правила якої поширюються і на випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів того, що під час укладення договору дарування квартири від 17.07.2006 року ОСОБА_8 не розумів значення своїх дій чи не міг ними керувати.
Даний висновок ґрунтується на матеріалах і відповідає вимогам закону, оскільки відповідно ч 1 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі. Згідно ж ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Саме виходячи з оцінки доказів, наданих позивачкою в підтвердження заявлених вимог в їх сукупності, суд обґрунтовано не визнав їх достатніми для задоволення вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що свідчили б про те, що саме під час укладення договору дарування квартири - 17.07.2006 року ОСОБА_8 зловживав алкоголем чи перебував у стані психічного розладу чи іншому стані, який позбавляв його здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Як вбачається із змісту висновку комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи №706 від 02.07.2009 року, на період часу, до якого відноситься укладення договору дарування (17.07.2006 року) ОСОБА_8 виявляв ознаки психічних та поведінкових розладів в результаті вживання алкоголю, синдром залежності, ускладнений афективними порушеннями по типу гострої психогенної депресивної реакції, що істотно впливало на його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Згідно роз'яснень директора Київського міського центру судово-психіатричної експертизи такий висновок обґрунтовується положеннями ст. 36 ЦК України і відповідає по суті критеріям обмеженої дієздатності фізичної особи.
Відповідно ж до приписів ст. 225 ЦК України судом може бути визнано недійсним правочин, який вчинила дієздатна фізична особа, за позовом цієї особи, але у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Таким чином, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги висновок комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи, який, на думку апелянта, є доказом того, що під час укладення договору дарування квартири від 17.07.2006 року ОСОБА_8 не розумів значення своїх дій чи не міг ними керувати, оскільки зроблені експертом висновки на підставі аналізу матеріалів цивільної справи та медичної документації на хворого ОСОБА_8, викладені не в категоричній формі, оскільки не стверджують категорично, що саме в момент укладення ОСОБА_8 договору дарування він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, а можуть бути підставою для визнання особи обмежено дієздатним у відповідності до положень ст. 36 ЦК України. Інших доказів
того, що ОСОБА_8 у момент вчинення правочину не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг ними, позивачкою не надано.
Крім того, відповідно до ч.6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги обставині, викладені у дослідній частині висновку експертизи на підставі записів у медичних каргах хворого ОСОБА_8, з приводу того, що 17.07.2006 року до дільничного лікаря-терапевта зверталась сестра підекспертного - ОСОБА_12, яка повідомила лікарю про те, що хворий (брат) в запої і не хоче іти до онкологічного диспансеру, оскільки вони спростовуються показами самого свідка ОСОБА_12, яка в судовому засіданні в суді першої інстанції заперечувала свій візит до дільничного лікаря-терапевта 17.07.2006 року і пояснила, що в цей день вона з братом знаходилась в онкологічному диспансері, а тому пояснити звідки взявся такий запис в медичній карті не може.
Також не є такими, що заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги з приводу ухвалення судом рішення лише на підставі доказів зі сторони відповідача, оскільки як вбачається з матеріалів справи судом при розгляді справи були досліджені всі докази, дана їм належна оцінка, як того вимагає ст. 212 ЦПК України, і відповідно до ст. 213 ухвалене законне та обґрунтоване рішення.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційного скарги, щодо незадоволення судом першої інстанції клопотання скаржника про призначення додаткової експертизи, оскільки згідно з приписами ст. 150 ЦПК України додаткова експертиза призначається, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним. Таких підстав не було встановлено судом першої інстанції при розгляді справи, не було встановлено і апеляційним судом, в зв'язку з чим позивачу було відмовлено в проведенні додаткової експертизи.
Постановлене судове рішення відповідає матеріалам справи і вимогам закону, доводи апеляційної скарги обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307,308, 313-315,317,319,324 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити. Рішення Деснянського районного суду Чернігівської області від 25 грудня 2009 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: