А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О Л Т А В С Ь К О Ї О Б Л А С Т І
Справа № 22ц-821 Головуючий по першій
2009 рік інстанції Івко В.М.
Суддя-доповідач Лобов О.А.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 квітня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі
головуючого судді Акопян В.І.
суддів Лобова О.А., Петренка В.М.
при секретарі Зеленській О.І.
за участю адвоката ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 лютого 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут» про усунення порушення права власності, відшкодування збитків, стягнення моральної шкоди.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, стягнути з відповідача на її користь 35 919 грн. 98 коп. збитків, 5 000 грн. моральної шкоди.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що позивач є власником земельної ділянки, якою відповідач користується за відсутності на те правових підстав і відмовляється звільнити її. Внаслідок порушення права власності позивача на земельну ділянку йому завдані збитки у виді упущеної вигоди, а також моральна шкода.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 лютого 2009 року позов задоволений частково: зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Добробут» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 5,04 га., розташовану на території Крутобалківської сільської ради Новосанжарського району, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності. У задоволенні решти вимог відмовлено.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування збитків і моральної шкоди скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що висновок суду про недоведеність вимоги про відшкодування збитків є безпідставним, оскільки положення постанови КМУ №284 від 19 квітня 1993 року не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Колегія суддів, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав:
Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 на підставі Державного акту НОМЕР_1 від 27 березня 2001 року є власником земельної ділянки площею 5,04 га., яка розташована на території Крутобалківської сільської ради Новосанжарського району, та призначена для ведення особистого підсобного господарства.
Протягом певного часу ТОВ «Добробут» за усною домовленістю користувалося земельною ділянкою, що належить ОСОБА_2, за що сплачувало останній грошові кошти.
17 грудня 2007 року ОСОБА_2 звернулася до ТОВ «Добробут» з письмовою вимогою про звільнення земельної ділянки, посилаючись на свій намір самостійно обробляти землю.
09 квітня 2008 року ТОВ «Добробут» письмово відмовилося звільнити земельну ділянку, посилаючись на пролонгацію договору оренди земельної ділянки.
За станом на грудень 2007 року спірна земельна ділянка була засіяна ТОВ «Добробут» озимою пшеницею, про що було відомо ОСОБА_2
Встановивши наведені фактичні обставини, суд першої інстанції з дотриманням вимог процесуального закону дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що з грудня 2007 року відповідач самовільно займав земельну ділянку, належну позивачу. Що стосується решти позовних вимог, то суд першої інстанції визнав недоведеним належними доказами як сам факт завдання позивачу збитків у формі упущеної вигоди, так і розмір цих збитків.
Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам та ґрунтується на законі.
Згідно п.ґ) ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом відшкодування заподіяних збитків.
Як роз'яснено у пункті 16 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вирішуючи спори про відшкодування власникам землі шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельних ділянок, суди мають керуватися положеннями ст.156 ЗК України.
Пунктом в) ст.156 ЗК України визначено, що підставою відшкодування збитків, завданих власникам земельних ділянок є, зокрема, встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок.
Виходячи із системного аналізу норм розділу V та розділу VIII ЗК України, обмеження прав власника щодо використання належної йому земельної ділянки можуть полягати у будь-яких діях та вчинятися у будь-який спосіб, внаслідок чого власник втрачає можливість використовувати земельну ділянку на свій розсуд.
Одним з таких способів (дій) є самовільне зайняття третіми особами земельної ділянки.
Встановлений судом першої інстанції факт самовільного зайняття земельної ділянки з 17 грудня 2007 року сторонами у справі не оспорюється.
За таких обставин відшкодування збитків власнику земельної ділянки має здійснюватися відповідно до ст.157 ЗК України.
Відповідно до частини 2 наведеної норми Закону порядок визначення і відшкодування збитків власникам земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно постанови КМУ №284 від 19 квітня 1993 року власникам земельних ділянок підлягають відшкодуванню збитки, у тому числі і неодержані доходи, заподіяні внаслідок обмеження їх прав.
Розмір збитків визначається комісіями, створеними міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських рад.
З огляду на наведене твердження апеляційної скарги про нерозповсюдження дії постанови КМУ №284 від 19 квітня 1993 року на правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, є безпідставним.
Відсутність при Новосанжарській районній державній адміністрації спеціальної комісії для визначення збитків (див. лист №3-12/487 від 21 квітня 2009 року) не скасовує встановленого законом порядку визначення збитків.
Окрім того, ОСОБА_2 не довела суду, що вона зверталася до Новосанжарської районної державної адміністрації з вимогою про визначення розміру збитків, завданих порушенням її права власності а земельну ділянку.
На переконання колегії суддів суд першої інстанції, оцінюючи зібрані у справі докази - показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, світлокопії накладної №12501 від 15 квітня 2008 року, договору купівлі-продажу від 15 квітня 2008 року (а.с.53,54), у сукупності з поясненнями представника позивачки, запереченнями представника відповідача, виконав вимоги ст.212 ЦПК України та дійшов правильного висновку про недоведеність самого факту завдання збитків позивачці.
Апеляційна скарга не містить нових засобів доказування, її доводи не спростують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий В.І. Акопян
Судді О.А. Лобов
В.М. Петренко