Галицький районний суд Івано-Франківської області

м. Галич, вул. Караїмська, 10, 77100, (03431) 2-21-91

Справа № 2-60/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2010 року м. Галич

Галицький районний суд ОСОБА_1 - Франківської області в складі.

головуючого судді Клюби В. В.

секретаря Борисевич Н. В.

з участю: позивача ОСОБА_2

особи, яка надає правову допомогу позивачу ОСОБА_3 JI. І.

відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_5 справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, -

установив:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом і просить постановити рішення, яким визнати за нею право власності на 1/2 майна, що є її та відповідача спільною сумісною власністю, а саме: 1/2 ідеальної частки будинковолодіння по вул. Центральній, 145 - а у с.Бишеві Галицького району.

В ході розгляду справи у відповідності до ст. 31 ЦПК України позивач уточнила позовні вимоги щодо визнання як за нею, так і за відповідачем права власності на 1/2 частину вказаного будинковолодіння.

Позивач посилається на ті обставини, що їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності належить житловий будинок та господарсько - побутові споруди по вул. Центральній, 145 - а у с. Бишеві Галицького району, загальною вартістю 118 019 гривень. Вказане будинковолодіння споруджено нею та відповідачем за спільні сімейні кошти протягом 1990 - 1995 років. Донедавна відповідач не заперечував її частки у житловому будинку та господарсько - побутових спорудах, проте в даний час вона дізналася, що відповідач привів у спільний будинок іншу жінку і відповідно тепер не визнає її (позивача) частки у спільному майні. Вказане будинковолодіння відповідач зареєстрував на своє ім’я, а тому змушена з метою захисту своїх майнових прав, які випливають із положень ст. ст. 60, 63 Сімейного кодексу України та ст. ст. 368, 369 ЦК України, звертатися до суду з відповідним позовом.

В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги і пояснила, що за спільного життя з відповідачем вони збудували вказаний будинок. При цьому всі витрати на будівництво несла вона. У 1996 році вони з відповідачем розірвали шлюб, але продовжували проживати до 2007 року. Про те, що вона брала участь у споруджені будівель, купувала будівельні матеріали і надавала кошти можуть підтвердити сусіди і знайомі.

Просить позов задовольниш.

Відповідач позову не визнав, подав заперечення на позов, посилаючись на ті обставини, що будинковолодіння за вказаною адресою не може бути спільною сумісною власністю в зв’язку із набуттям його в період шлюбу, оскільки будувалося на підставі плану, отриманого його батьком, ОСОБА_6 та матір ю, ОСОБА_7. Про це є відповідні записи у погосподарських книгах Деліївської сільської ради. Будинок і господарські будівлі введені в експлуатацію у 2004 - 2005 роках, а у червні 2006 року за наполяганням батьків він оформив садибу на себе. У позивача відсутні документи про придбання будівельних матеріалів, оплату будівельних робіт, оскільки такі документи можуть бути тільки у ОСОБА_6. Він також ніколи не вів розмову з позивачем про будь - яку її частку у спірному майні, оскільки із 1996 року не перебуває з нею у шлюбних стосунках. Крім цього він відмовився від трьохкімнатної квартири у м. Івано - Франківську по вул. Гната Хоткевича, 44 корпус, 3 кв. 689, яка оформлена на доньку позивача ОСОБА_8, від квартири на проспекті ОСОБА_9, 222 у Московській області Російської Федерації. Обманним шляхом позивач отримала квартиру АДРЕСА_1 - Франківську яку він оформив на сина. ОСОБА_10 та його сім’ю. Позивач пропустила встановлений ст. 72 Сімейного кодексу України строк давності звернення до суду, так як при розлученні ще у 1996 році їй було відомо про спірне будинковолодіння.

В судовому відповідач підтримав доводи, викладені у запереченні і пояснив, що будинок і господарські будівлі повинні належати йому, оскільки позивач не брала участі у будівництві житлового будинку та господарських споруд. Позовні вимоги є безпідставними і надуманими. Будівництво здійснювали його батьки і він, звичайно, надавав фінансову допомогу батькам, а позивач участі у будівництві не приймала, оскільки вони на час спорудження будівель у шлюбі не перебували.

Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доводи сторін, викладені у судовому засіданні на обгрунтування своїх вимог та заперечень, показання свідків, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що сторони із 1981 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано у 1996 році. За час перебування у шлюбі сторони набули у спільну сумісну власність нерухоме майно: житловий будинок, чотири сараї, колодязь, ворота, огорожу загальною вартістю 118 019 гривень, яке знаходиться по вул. Центральній, 145 - а у с. Бишів Галицького району ОСОБА_1 - Франківської області. Вказане майно було споруджене на земельній ділянці, яка була виділена під індивідуальне будівництво ОСОБА_6 і право власності на яке було згодом оформлено на відповідача.

Наведені факти стверджуються в судовому засіданні: поясненням сторін; Актом виносу в натуру земельної ділянки і розбивки будівель; Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягом реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 - Франківського обласного бюро технічної інвентаризації від 26 червня 2006 року; Свідоцтвом про розірвання шлюбу І - ФР №302788 від 21 березня 1996 року; довідкою ОСОБА_1 - Франківського обласного бюро технічної інвентаризації від 10 грудня 2009 року №3272.

Свідок ОСОБА_5 дала показання в судовому засіданні, що сторін вона знає давно і проживає навпроти господарства ОСОБА_6. Вона працювала у будівельній організації і виписувала будівельні матеріали та оплачувала за них. Відповідач не одноразово брав у неї гроші, а позивач повертала їх. Фактично однією сім’єю вони жили до 2007 року. Позивач працювала у Російській Федерації і передавала гроші за будівельні матеріали, а інколи і сама віддавала, коли перебувала на Україні.

Згідно показань свідка ОСОБА_9 сторони почали будувати будинок у 1990 році, а 1993 році житловий будинок вже був фактично споруджений. До 2007 року сторони проживали спільно.

З показань свідка ОСОБА_11 вбачається, що вона працювала на панельному заводі у м. Галичі і позивач у 1991 році постійно виписувала будівельні матеріали і оплачувала за них.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_12 вона знає сторін із 1988 року і разом із позивачем вона виписувала цеглу у м. Івано - Франківську. Сторони проживали разом до 2007 року.

ОСОБА_10 дав показання, що батьки (сторони по справі) разом будували житловий будинок і закінчили будівництво десь у 1993 році. При цьому до 2007 року батьки проживали спільно і будь - яких спорів з приводу спільного майна у них не було.

Згідно з показаннями свідка ОСОБА_13 сторони у 1990 році почали будувати житловий будинок, бо вони разом працювали на Півночі і заробляли гроші. До 2007 року у них спорів не було і вони проживали разом.

З показань свідка ОСОБА_14 вбачається, що вона знає сторін із 1981 року і у 1993 році, коли вона приїжджала до їхньої доньки на весілля хата була споруджена, але всередині ще не була закінчена.

Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 дали в судовому засіданні показання, що допомагали сторонам будувати будинок і гроші за роботу не брали. При цьому свідок ОСОБА_16 дав показання, що працював близько одного тижня і при цьому позивача на будові він не бачив.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_1 він возив цеглу на будову і ОСОБА_6 давав гроші. За транспорт він оплачував сам.

Допитаний в судовому засідання свідок ОСОБА_6 ствердив, що спірне майно є його власністю

Відповідно до ст. ст. 60, 61, 63, 65 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності і подружжя має рівні права на володіння, користування і розпорядження майном.

Суд вважає, що в судовому засіданні підтверджено факт набуття сторонами у спільну сумісну власність житлового будинку та господарсько - побутових споруд по вул. Центральній, 145а у с. Вишеві Галицького району. Зокрема, даний факт підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 В,. Доводи, які виклав відповідач не спростовують тверджень позивача щодо набуття майна у спільну сумісну власність.

Суд виходить із передбаченого ст. 70 Сімейного кодексу України принципу рівності часток кожного з подружжя і приходить до висновку, що сторони мають право на половину спірного будинковолодіння кожен.

При цьому суд вважає, що позивачем не пропущено встановлений ст. 72 Сімейного кодексу України строк давності звернення до суду за захистом порушених майнових прав, оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивач не мала підстав вважати порушеним своє право на майно до 2007 року, оскільки сторони проживали спільно.

Згідно квитанцій позивачем сплачено 400 гривень судового збору та 120 гривень витрат з інформаційно - технічного забезпечення розгляду цивільних справ. Тому відповідно до ст. 88 ЦПК України, виходячи із вартості частки у спільній власності, з відповідача слід стягнути в корись позивача 400 гривень сплаченого судового збору та 120 гривень витрат з інформаційно - технічного забезпечення розгляду цивільних справ, а також в доход держави 190 гривень 10 коп. судового збору.

Згідно квитанції від 09 лютого 2010 року позивачем витрачено на оплату правової допомоги 1200 гривень, які також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 368, 369 Цивільного кодексу України, ст. ст. 60, 61, 63, 65, 70, 72 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. 88, 209, 213 - 215, 223 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності на половину майна за кожним, що перебуває у спільній сумісній власності - будинковолодіння, яке складається із: житлового будинку, чотирьох сараїв, колодязя, воріт, огорожі загальною вартістю 118 019 гривень, що знаходиться по вул. Центральній, 145а у с. Бишів Галицького району ОСОБА_1 - Франківської області, вартістю по 59 009 гривень 50 коп. за кожним.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 400 гривень сплаченого судового збору, 120 гривень сплачених витрат з інформаційно - технічного забезпечення розгляду цивільних справ та 1200 гривень понесених витрат на оплату правової допомоги..

Стягнути із ОСОБА_4 в доход держави 190 гривень 10 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набуває законної сили після закінчення цього строку.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Апеляційного суду ОСОБА_1 - Франківської області через Галицький районний суд.

Суддя: В. В. ОСОБА_17