Справа № 2-а-589/09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 березня 2009 року м. Чернігів
Новозаводський районний суд м. Чернігова, у складі: головуючого-судді Косач І.А., при секретарі Матвієнко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі міста Чернігова про визнання дій неправомірними та зобов’язання нарахування недоплаченої пенсії, як дитині війни, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова про визнання дій щодо відмови виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком, як дитині війни неправомірними, про зобов’язання відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008 роки в сумі 4471 грн. 20 коп. Свої вимоги мотивує тим, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.. Відмова відповідача у здійсненні нарахування належної, як дитині війни соціальної державної допомоги у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком в 2006-2008 року та забезпечити її виплату є незаконною, оскільки державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність складає: з 01 січня – 350 грн., з 01 квітня – 359 грн., з 01 жовтня – 366 грн. Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність складає: з 01 січня – 380 грн., з 01 квітня – 406 грн., з 01 жовтня – 411 грн. Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність складає: з 01 січня – 470 грн., з 01 квітня – 481 грн., з 01 липня – 482 грн., з 01 жовтня – 498 грн. Таким чином сума невиплаченої державної соціальної допомоги за 2006-2008 роки складає 4471 грн. 20 коп.
В судове засідання позивач не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду надав письмові заперечення, в яких просить відмовити в задоволенні позову позивачу, оскілки вимоги позивача суперечать нормам чинного законодавства. В своїх запереченнях відповідач зазначає, що Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» № 3235 від 20.12.2005 р. дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний та правовий захист дітей війни» від 18.11.2004 року зупинено. Будь яких рішень щодо визнання нечинними норм ЗУ № 3325 від 20.12.2005 року Конституційний суд України не приймав. Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489 від 19.12.2006 року було припинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний та правовий захист дітей війни». Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 12 ст.71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік». Але, оскільки відповідних змін до нормативно правових актів на виконання вимог Конституційного Суду не прийнято, позивачу виплати проводились виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком , визначеного постановою КМУ № 544 від 15.04.2003 року відповідно до норм ЗУ «Про пенсійне забезпечення» № 1788 від 05.11.1991 року. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачем пропущений встановлений п. 1 ст. 100 КАС України річний строк звернення до суду, в зв’язку з чим наполягає на відмові в задоволені частини позовних вимог, за період, який передує річному строку звернення з адміністративним позовом.
Враховуючи, що сторони надіслали заяви про розгляд справи без їх участі, суд, відповідно до ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглянути справи в порядку письмового провадження на основі наявних в справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно частини 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Про розмір пенсії та отримуваної щомісячної соціальної державної допомоги позивачу було відомо з 01.01.2006 року, оскільки позивач отримував пенсію у встановленому розмірі щомісячно, однак до суду позивач звернувся лише в січні 2009 року, пропустивши річний строк, передбачений ст. 99 КАС України. Позивач в своєму адміністративному позові не заявляє клопотання про поновлення чи продовження пропущеного строку звернення до суду, не надає жодного доказу звернення до відповідача щодо відновлення його порушеного права на захист його прав, свобод чи інтересів. Таким чином, суд вважає, що відсутні поважні причини пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Згідно ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. В своїх письмових запереченнях представник відповідача наполягав на відмові у задоволені адміністративного позову в частині позовних вимог, за період, який передує річному строку звернення з адміністративним позовом в зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання дій відповідача щодо відмови виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком, як дитині війни неправомірними, про зобов’язання відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за період з 2006 по 01.01.2008 року задоволенню не підлягають у зв’язку з тим, що позивач пропустив без поважних причин процесуальний строк для звернення до суду з адміністративним позовом, встановлений законом.
Крім того, судом встановлено наступне. ОСОБА_1 являється дитиною війни, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1, яке видано 24.01.2002 року (а.с.6-7).
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», редакція якого діяла до 1 січня 2008 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Статтею 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету і підвищується у зв'язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості.
Згідно п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 цього Закону, відповідно якої у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року, було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» , як п. 12 ст. 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього закону.
Згідно п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2008 року текст ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пунктів 36-100 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2008 року.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнанні неконституційними. Відповідне рішення Конституційного Суду України є обов'язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Згідно частини 2 статті 152 Конституції України Закони, ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому при прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Положення статей, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення - тобто з 22 травня 2008 року, а тому суд вважає, що слід підвищити розмір пенсії позивачу на 30 % мінімальної пенсії за віком та виплатити доплату за 2008 рік з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком відповідно до встановленого ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» розміру прожиткового мінімуму.
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем в судовому засіданні не надано суду доказів та не доведено правомірності свого рішення щодо не нарахування та невиплати позивачу доплати до пенсії відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни" та рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача до управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова в частині зобов'язання відповідача провести виплати позивачу щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 рік, визнавши дії управління щодо відмови позивачу у виплаті соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» неправомірними необхідно задовольнити оскільки вони є законними та обґрунтованими. Судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп. підлягають стягненню з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 100, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ново заводському районі м. Чернігова - задовольнити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова щодо відмови виплати ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» - неправомірними.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова провести нарахування щомісячної соціальної допомоги ОСОБА_1 у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р . і здійснити відповідні виплати на користь позивача за вказаний період.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 грн. 40 коп. судових витрат.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі, особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: Косач І.А.