Cправа №2а-352/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

         08 травня 2009  року Центральний районний суд м. Сімферополя АР Крим

у складі: головуючої  судді - Андрєєвої О.М.,

               при секретарі         - Кушнеренко  О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду Центрального району м. Сімферополя АР Крим про визнання дій неправомірними та зобов'язання підвищити пенсію на 30%  від мінімальної пенсії за віком,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із позовом до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим, в якому просить визнати дії відповідача неправомірними, що виразилися в невиконанні вимог ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та зобов'язати провести перерахунок недотриманої підвищеної пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 р. по цей час.

Вимоги мотивовані наступним. Позивачка народилася у 1940 році та має статус «дитина війни». На підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячний довічний грошовий зміст або державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Ст.71 п. 12 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік», дія ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена.

Конституційний Суд України своїм рішенням від 09 липня 2007 року № 6 рп/2007 визнав таким, що не відповідає Конституції України положення п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік», яким зупинена дія ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

П.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» втратив дію з дня ухвалення рішення Конституційного суду України з 09 липня 2007 року, разом з тим відновлена дія ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Позивачка у судове засідання не з'явилася, просить розглядати справу у її відсутність.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив у задоволенні відмовити на підставах, викладених у запереченні на позовну заяву.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1. має статус дитини війни і має право користуватись пільгами відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 (а.с. 5).

Згідно ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» пенсія позивачу повинна збільшуватись на 30% від мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006 р.

Мінімальна пенсія за віком, згідно зі ст. 28 ЗУ «про загальнообов'язкове пенсійне страхування» встановлена у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність встановлений у розмірі: з 01 січня - 350 грн.; з 01 квітня - 359 грн., з 01 жовтня - 366 грн.

Згідно з ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність встановлений у розмірі: з 01 січня - 380 грн.; з 01 квітня - 406 грн., з 01 жовтня - 411 грн.

Згідно з ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність встановлений у розмірі: з 01 січня - 470 грн.; з 01 квітня - 481 грн., з 01 липня - 482 грн., з 01 жовтня - 498 грн.

П.12 ст.71 ЗУ «Про державний бюджет на 2006 рік» зупинена дія ст. 6 ЗУ «Про соціальний  захист прав дітей війни».

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6 рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України положення п.12 ст.71 ЗУ  «Про Державний бюджет України на 2006 рік», яким зупинена дія ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ч.2 ст.3. ЗУ «Про соціальний захист прав дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи «ОСОБА_2 проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «ОСОБА_3 проти Росії»).

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Тобто чинне правове положення передбачає виплату підвищеної пенсії і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату дітям війни щомісячної соціальної грошової допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є «дитиною війни», тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України» не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.

Частиною 2 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» встановлено, що грошові суми пенсій, які не отримані з вини органів, які призначають та виплачують пенсії, виплачуються за минулий час без обмежень будь-яким строком з начисленням компенсації втрачених доходів.

Суд вважає можливим поновити строк позовної давності, встановлений ст. 99 КАС України, оскільки він пропущений з поважних причин. Позивачка дізналася про порушення своїх прав тільки у листопаді 2008 року із засобів масової інформації.   

На підставі ст.ст. 22, 64 Конституції України, ст.ст. 3 ч.2, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», керуючись ст.ст. 8-12, 99, 100, 159, 160 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити.

Поновити строк позовної давності.

Визнати неправомірним  дії управління Пенсійного фонду Центрального району м. Сімферополя АР Крим, що виразилися в невиконанні вимог ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якими у період з 01.01.06 р. ОСОБА_1 повинна бути підвищена пенсія на 30% від мінімальної пенсії за віком.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду Центрального району м. Сімферополя АР Крим провести перерахунок ОСОБА_1 недотриману в період з 01.01.2006 р. по цей час підвищену пенсію у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком у порядку, встановленому ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Постанова суду може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Центральний районний суд м. Сімферополя, шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду.

                             Суддя: