Справа № 22-11511                                  Головуючий у 1 інстанції Домарєв О.В.

Категорія     39                                                  Доповідач Санікова О.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

22 грудня 2006 року                                Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Курило В.П. суддів: Санікової О.С, Постолової В.Г. при секретарі Коваленко Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу  за  апеляційною   скаргою  ОСОБА_1  на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 7 листопада 2006 року  за позовом ОСОБА_1 до Ясинуватської філії Акціонерного   банку   „Український   бізнес   Банк"   про   зміну   дати   та формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Калінінського районного суду м.Донецька від 7 листопада 2006 року, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ясинуватської філії Акціонерного банку „Український бізнес Банк" про зміну дати та формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги відмовлено, - та постановити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на те, що судом неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи внаслідок неправильного дослідження доказів та їх оцінки, а також на те, що судом безпідставно відмовлено йому у задоволенні клопотання про витребування доказів, що стало наслідком неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи. Судом дана неправильна оцінка тім обставинам, що його бажання розірвати трудовий договір саме з 17 липня 2006 року було зумовлено неможливістю продовжувати роботу з інших поважних причин: загостренням хвороби, зловживанням директора, тим, що під час відпустки він примусив його виконувати роботу на його та його знайомих користь, і звільнення з таких обставин передбачено законом та Правилами внутрішнього трудового розпорядку, проте відповідач звільнив його з 27 липня 2006 року, незважаючи на те, що заявою від 26 липня 2006 року він просив звільнити його у зв'язку з тим, що уповноважений орган порушує законодавство про працю та умови колективного договору;  судом також не враховано,  що

відповідачем порушений порядок звільнення а також порядок і строки розрахунку; апелянт посилався також на порушення судом процесуального законодавства.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтрима апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважав, що рішення суду є законним і обгрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу НОМЕР_1 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду ведучого юрисконсульта ІНФОРМАЦІЯ_1 з 17 січня 2006 року з окладом згідно штатного розпису.

17 липня 2006 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив звільнити його з займаної посади за ст.38 КЗпП України за власним бажанням з 17 липня 2006 року в зв'язку з хворобою. Зазначена заява була зареєстрована в журналі реєстрації телеграм, телефонограм, телефаксів і факсів ІНФОРМАЦІЯ_1 14 липня 2006 року за № 153-1 ф.

Наказом НОМЕР_2 позивач був звільнений з посади ведучого юрисконсульта за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України на підстави заяви. З наказом позивач був ознайомлений 1 серпня 2006 року. Отримати копію наказу, розрахункові виплати за липень 2006 року та трудову книжку позивач відмовився, про що був складений акт. Трудову книжку позивач отримав 7 серпня 2006 року.

Згідно даних журналу реєстрації вхідних документів ІНФОРМАЦІЯ_1  2 серпня 2006 року від позивача була отримана заява про звільнення, датована 26 липня 2006 року, в якій він просив звільнити його в зв'язку з невиконанням відповідачем умов колективного договору.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ч.І ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно застосував норми ст. 38 КЗпП України, відповідно до якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмого за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною інвалідом; догляд за

хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом першої групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ясинуватської філії Акціонерного банку „Український бізнес Банк", посилаючись на те, що він працював у відповідача з 17 січня 2006 року на посаді ведучого юрисконсульта; з 6 липня 2006 року по 15 липня 2006 року знаходився у черговій відпустці, під час якої виїхав з родиною до міста Львова. 14 липня 2006 року йому на мобільний телефон зателефонував директор філії та запропонував написати заяву про звільнення за власним бажанням, що він і зробив, надіславши заяву за місцем роботи факсом, в якій просив звільнити його з 17 липня 2006 року за станом здоров'я. 22 липня 2006 року він з родиною повернувся додому а з 24 липня по 31 липня 2006 року знаходився на лікарняному. 26 липня 2006 року з Головного поштамту м.Донецька надіслав за місцем роботи заяву, в якій просив звільнити його за ст.38КЗпП України в зв'язку з порушенням уповноваженим органом законодавства про працю і умов колективного договору згідно раніше поданої заяви з 17 липня 2006 року. 1 серпня 2006 року після того, як був закритий лікарняний лист, він приїхав на роботу і ознайомився з наказом про його звільнення за власним бажанням, з яким не погодився. З серпня 2006 року він отримав поштовим переказом заробітну плату у розмірі 960 грн. 97 коп., а 7 серпня 2006 року - трудову книжку. У зв'язку з чим просив зобов'язати відповідача внести зміни до його трудової книжки, в якій зазначити, що він звільнений з 17 липня 2006 року за ст.38 КЗпП України з причин порушення уповноваженим органом законодавства про працю та умов колективного трудового договору, а також стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 5 400 грн.

Проте позивачем не наведено в позовній заяві і не надано в процесі розгляду справи переконливих доказів порушення відповідачем законодавства про працю в розумінні положень ч.З ст.38 КЗпП України, яка передбачає право робітника розірвати трудовий договір за власним бажанням у визначений ним строк, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю або умов колективного договору. Посилання позивача на те, що директор ІНФОРМАЦІЯ_1 примушував його в період відпустки виконувати роботу на його та його знайомих користь, а в період знаходження на лікарняному приїздив до нього додому для підписання різних документів як на підставу порушення відповідачем законодавства про працю і умов колективного договору є безпідставними, оскільки матеріалами справи встановлено, що в період відпустки позивач знаходився і місті Львові і крім того, зазначені факти не знайшли свого підтвердження зібраними по справі доказами; надані позивачем ксерокопії документів, а саме копія позовної заяви ОСОБА_3 до суду, тексти установчих документів с достовірністю не підтверджують ствердження   позивача   про   примушення   його   виконувати   роботу,   не

 обумовлену трудовим договором, в період відпустки та знаходження на лікарняному.

Посилання позивача на те, що зазначені в його заяві про звільнення від 14 липня 2006 року мотиви звільненя, а саме: хвороба є поважною причиною в зв'язку з чим відповідач повинен був розірвати трудовий договір з дати про яку він просив, тобто з 17 липня 2006 року також є необгрунтованними, оскільки ст.38 КЗпП України не передбачає такої поважної причини; крім того позивачем не надано ніяких доказів, а саме медичних висновків того, що у позивача наявна будь-яка хвороба, яка б перешкоджала йому продовжувати працювати. За таких обставин судом зроблений правильний висновок про законність звільнення позивача з 27 липня 2006 року, тобто після спливу двох тижнів після подачі позивачем заяви про звільнення за власним бажанням.

Отже, при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Рішення суду першої інстанції належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції не допустив порушень при застосуванні норм матеріального права та вчинення процесуальних дій, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.І п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-

У ХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення    Дружківського міського суду Донецької області від 7 липня 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.