ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

25 січня 2007 р.

№ 12/117

                       

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:

Першикова Є.В.,

суддів:

Савенко Г.В.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу

відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" (далі Завод)

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від

26.10.06

у справі

№ 12/117

господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом

закритого акціонерного товариства "АзовЕлектроСталь" (далі Товариство)

до

Заводу

про	стягнення 45 903,00 грн.

У судовому засіданні взяли участь представники

- позивача:

Бережний Ю.В. (за дов. № 7Д від 12.01.07) - у судовому засіданні 18.01.07;

- відповідача:

Шуненко Н.Ю. (за дов. № 31 від 26.06.06) - у судовому засіданні 18.01.07.

Ухвалою від 18.12.06 колегії суддів Вищого господарського суду України касаційна скарга Заводу № 2661-юр від 24.11.06 була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 18.01.07.

У судовому засіданні 18.01.07 відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 3 ст. 77, ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.01.07 було оголошено перерву до 25.01.07 для виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України.

У судове засідання 25.01.07 представники сторін, які брали участь у розгляді справи по суті не з'явились, проте від Товариства у судовому засіданні 25.01.07 був присутній представник, який не брав участь у розгляді справи, який відбувся 18.01.07, але виявив бажання бути присутнім на оголошенні вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України по даній справі.

За згодою представника Товариства, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1
ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 25.01.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 17.10.05 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Жукова Л.В.) у задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено.

При винесенні рішення місцевий суд прийшов до висновку, що оскільки початково умови договору було порушено Товариством, то саме такі обставини не дали можливості в подальшому Заводу належно та у встановлені строки виконати свої зобов'язання за договором, а отже вимоги Товариства про стягнення з Заводу пені за порушення строків, встановлених договором, на думку суду першої інстанції, є необґрунтованими.

Постановою від 15.12.05 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Логвиненко А.О., суддів –Лисенко О.М., Павловського П.П.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення від 17.10.05 господарського суду Дніпропетровської області без змін.

Постановою від 16.03.06 Вищого господарського суду України постанову від 15.12.05 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у зв'язку з порушенням норм процесуального законодавства скасовано, а справу направлено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження у новому складі колегії суддів.

Постановою від 26.10.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Лотоцької Л.О., суддів –Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.) апеляційну скаргу Товариства задоволено частково.

Рішення від 17.10.05 господарського суду Дніпропетровської області скасовано.

По справі прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задоволено.

З Заводу на користь Товариства стягнуто 29 304,00 грн. пені,
439,56 грн. державного мита та 75,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова від 26.10.06 мотивована недоведеністю Заводом неналежного виконання умов договору Товариством, а отже і відсутністю вини Товариства у порушенні строків виконання договору Заводом. Крім того, апеляційний суд дійшов до висновку, що причинами невведення маніпулятора в експлуатацію протягом значного проміжку часу став частий вихід із строю гідравлічної системи маніпулятора та не прийняття Заводом заходів по їх заміні, у зв'язку з чим апеляційний суд прийшов до висновку про причиною пропуску, встановленого договором строку надання послуг Заводом, стала бездіяльність останнього.

Не погодившись з постановою від 26.10.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить оскаржену постанову скасувати та залишити в силі рішення від 17.10.05 господарського суду Дніпропетровської області.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при прийнятті оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 42, 43, 43, п. 2 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 526, 613 Цивільного кодексу України, ст. 193, ч. 1 ст. 216,
ст. 218, ч.ч. 1, 3 ст. 221, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Зокрема, скаржник у своїй касаційній скарзі доводить порушення Товариством своїх зобов'язань за договором, що потягло відстрочення виконання зобов'язань Заводом.

Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не були взяті до уваги його доводи про те, що вихід із строю гідравлічної системи був пов'язаний із порушенням Товариством вимог експлуатації обладнання.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить постанову від 26.10.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу Заводу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 02.07.04 між Заводом (Виконавець) та Товариством (Замовник) було укладено договір № 246/146/50АЕСсб (далі Договір), відповідно до умов якого Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе зобов'язання на проведення шеф-монтажних робіт, пуско налагоджувальних робіт маніпулятора ДМ 112352 та навчання персоналу Замовника навичкам одночасної роботи на маніпуляторі та гідравлічному пресі. Вартість робіт за Договором складає 330 000, грн.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно з розділом 3 Договору Виконавець зобов'язався приступити до виконання шеф-монтажних та пусконалагоджувальних робіт на протязі 10 днів з моменту письмового повідомлення Замовником Виконавця, своїми силами виконати строки календарного плану, а обсяги виконаних робіт відобразити у двосторонньому акті виконаних робіт.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до календарного плану та з урахуванням рішення від 18.07.06 господарського суду Дніпропетровської області у справі № 25/165-06, яким за вимогою Товариства було витлумачено зміст Договору, на проведення шеф-монтажних, налагоджувальних робіт, строк виконання Виконавцем робіт за Договором становить 95 робочих днів, а отже кінцевим строком виконання умов Договору встановлено 18.10.04.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що п.п. 4.2, 4.3 Договору Замовник зобов'язався до початку робіт призначити відповідального представника для вирішення операційно-технічних питань, що відносяться до їх служб та виділити необхідну кількість спеціалістів для навчання, а також виконати технічні вказівки представників Виконавця.

Також, судовими інстанціями встановлено, що розділом 9 Договору передбачена відповідальність сторін за порушення його умов. Так, встановлено, що згідно п. 9.2 Договору в разі порушення Виконавцем строків надання передбачених Договором послуг, він сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,5% від суми несвоєчасно наданих послуг за кожний прострочений день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на даний період.

На підставі наданих сторонами доказів по справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що 02.07.04 Товариство направило Заводу листа № 301/699, в якому просило на виконання п. 3.1 Договору направити на підприємство бригаду робітників для виконання робіт, а 12.07.04 листом № 1416 Завод повідомив Товариство про направлення бригади робітників для проведення шеф-монтажних робіт та налагоджувальних робіт.

На підставі матеріалів справи місцевим та апеляційним судами встановлено, що 14.07.04 сім робітників Заводу та майстер з ремонту обладнання Товариства Мілаков О.М. пройшли інструктаж з питань охорони праці та пожежної безпеки.

На підставі актів виконаних робіт, підписаних представниками сторін, попередніми судовими інстанціями встановлено, що станом на 16.09.04 були виконані перелічені в актах роботи по збиранню кувального маніпулятора та здійснено ряд робіт на ньому, при цьому, було зазначено, що решту робіт можливо виконати лише після установки Товариством маніпулятора на стаціонарну рейкову колію, виконання комплексу робіт з укладання рейкової колії та робіт по заливці фундаменту.

На підставі акту № 301/1386 від 15.11.04, підписаного представниками сторін, відповідно до якого 12.11.04 в гідросистему маніпулятора залита робоча рідина (масло індустріальне), судовими інстанціями встановлено, що 15.11.04 було закінчено монтаж кувального маніпулятора.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції встановив, що з вказаного часу –15.11.04 Заводом виконувались пуско-налагоджувальні роботи, тобто вже після закінченого встановленого договору строку виконання робіт, а тому станом на 15.11.04 передбачений Договором обсяг робіт Заводом виконано не було.

На підставі матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що причинами невведення в експлуатацію маніпулятора протягом значного проміжку часу став частий вихід із строю гідравлічної системи маніпулятора. Також, встановлено, що в період з квітня по листопад 2005 року Завод здійснював заміну складових частин гідравлічної системи маніпулятора.

При розгляді  справи судом першої інстанції встановлено, що листом
№ 240/290 від 20.05.05 Завод відкликав своїх спеціалістів. При цьому, встановлено, що у вказаному листі Завод зазначив, що станом на 20.09.05 відсутній наказ Товариства на призначення комісії по прийманню маніпулятора, не призначені працівники Товариства для навчання і подальшого обслуговування маніпулятора, не виконані працівниками ряд робіт по відновленню механічної системи автоматичного пресу, не очищені підвали під пресом, не відновлений механічний зв'язок пульту пресу та рухомої траверси, відсутній акт здачі маніпулятора у накладку працівникам Заводу, не передано за актом рельсову колію переміщення маніпулятора (рельсову колію виконано без додержання конструкторської документації).

Крім того, місцевим судом встановлено, що відповідальні особи за обслуговування маніпулятора призначені наказом Товариства № 392 від 12.09.05, організована група працівників для навчання спеціалістами Заводу призначена наказом Товариства № 301/396 від 12.09.05, а комісія по прийманню ковочного маніпулятора наказом Товариства № 398 від 16.09.05.

          

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та аналогічної за змістом ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Крім того, відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що задовольнивши позовні вимоги про стягнення з Заводу пені за Договором апеляційний суд не врахував положення ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість. При цьому, без належної уваги та оцінки з боку суду залишилися такі обставини, як ступінь виконання зобов'язань кожною із сторін Договору. Відповідальність за позовом покладена на Завод за відсутності перевірених судом даних про те, які саме види робіт і в якому обсязі ним не виконані у обумовлені строки. При цьому, апеляційним судом фактично не надано правової оцінки доводам Заводу щодо вини Товариства у затягуванні строків виконання Договору.  З'ясування цієї обставини має істотне значення як для вирішення питання щодо наявності підстав для задоволення позову і вирішення питання щодо розміру належної до сплати пені.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" № 2661-юр від 24.11.06 задовольнити частково.

Рішення від 17.10.05 господарського суду Дніпропетровської області та постанову від 26.10.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 12/117 господарського суду Дніпропетровської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий

Є.Першиков

судді:

Г.Савенко

І.Ходаківська