Апеляційний суд Чернігівської області
м. Чернігів, вул. Г.Полуботка, 2, 14000, (0462) 67-62-96
Справа № 22ц-687/2010 Головуючий у 1 інстанції- Рахманкулова І.П.
Категорія - цивільна Доповідач - Шемець Н.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: Позігуна М.І.,
суддів: Шемець Н.В., Губар B.C.,
при секретарі: Рачовій І.І.,
з участю: позивача ОСОБА_1, представників
відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Чернігівський завод радіоприладів" на рішення Деснянського районного суду ОСОБА_4 від 22 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Чернігівський завод радіоприладів" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
26 листопада 2009 року позивачка звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, посилаючись на незаконність її звільнення.
Зазначала, що з 1971 року працювала на Чернігівському заводі радіоприладів і на час звільнення була провідним інженером з підготовки кадрів.
Відповідач в жовтні 2008 року вже звільняв її з посади у зв'язку зі скороченням штатів, проте рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 12 березня 2009 року її було поновлено на займаній посаді.
29 жовтня 2009 року її знову звільнено з посади провідного інженера відділу №464 у зв'язку зі скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України, хоча в штатному розкладі відділу №464 так і залишилось дві посади провідного інженера. Крім того, при звільненні їй не запропонували іншої роботи.
Такими діями відповідача їй завдано моральної шкоди, розмір якої вона визначила 5 тис. грн..
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 січня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: визнано
незаконним наказ ВАТ "ЧеЗаРа" від 27жовтня 2009 року №519/к та поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу №464, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2529 грн. 33 коп., 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 200 грн. на відшкодування судових витрат по оплаті правової допомоги адвоката. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, допущена невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне з'ясування всіх обставин справи.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку про те, що позивачеві відповідно до ст.49-2 КЗпП України не було запропоновано іншої роботи на підприємстві, оскільки даною нормою не визначений обов'язок роботодавця пропонувати працівнику іншу роботу в будь-якому разі, крім того, на підприємстві були відсутні посади, які могли бути запропоновані позивачеві.
Також при дослідженні штатних розкладів за 2008-2009 роки відділу №464 суд прийшов до невірного висновку про відсутність фактичного скорочення посади, на якій працювала позивач, оскільки в 2008 році у даному відділі була проведена реорганізація структури управління і позивача було звільнено з роботи за скороченням штату працівників, а після поновлення її на роботі за рішенням суду вона знаходилася поза штатом.
При проведенні вдосконалення структури управління підприємством згідно наказу №206 від 17 червня 2009 року чисельність відділу №464 була приведена у відповідність до штатного розгляду, оскільки фактично на двох посадах провідного інженера перебувало три працівники, тому ОСОБА_1 було скорочено по причині наявності в неї найнижчої кваліфікації.
Також апелянт вважає, що судом безпідставно задоволені позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, так як позивачем не надано доказів щодо спричинення такої шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі, суд першої інстанції шляхом порівняння штатних розкладів відділу №464 за 2008-2009 роки встановив, що штатні посади провідного інженера відділу №464, одну з яких займала позивач, не скорочені, тому у відповідача не було правових підстав звільняти позивача за скороченням штату працівників згідно п. 1 ст.40 КЗПП України. Також в порушення ст.49-2 КЗпП України відповідачем не було запропоновано позивачу іншої роботи на
підприємстві.
Проте до зазначеного висновку суд першої інстанції прийшов без повного і всебічного з'ясування обставин, на які посилався відповідач, як на підставу своїх заперечень.
Згідно наказу № 206 від 17 червня 2009 року по ВАТ „Чернігівський завод радіоприладів" у зв'язку зі складним фінансовим становищем підприємства прийнято рішення про вдосконалення структури управління підприємством, зокрема, шляхом скорочення чисельності працівників(а.с.П-12).
Наказом № 368/к від 27 липня 2009 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення за скороченням штатів за п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.14).
Профком ВАТ „ЧеЗаРа" надав згоду на звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України згідно витягу із протоколу №51 від 20 жовтня 2009 року(а.с. 14).
Наказом №519/к від 27 жовтня 2009 року звільнено ОСОБА_1, провідного інженера відділу №464, за п. 1 ст.40 КЗпП України з 29 жовтня 2009 року (а.с. 13).
За п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачена можливість розірвання трудового договору за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу при змінах в організації виробництва і праці.
Згідно п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року з подальшими змінами „Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді трудових спорів, пов"язаних зі звільненням за п. 1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з"ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
При реорганізації підприємства звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Факт вдосконалення структури управління та змін в організації праці підприємства, скорочення штату працівників підтверджується наказом №206 від 17 червня 2009 року, копією штатного розкладу на 2009 рік (а.с.38).
Висновок суду першої інстанції про те, що штатні посади провідного інженера відділу №464, одну з яких займала позивач, не скорочені, є
невірним.
Згідно штатного розкладу відділу №464 на 2009 рік на час поновлення позивача на посаді провідного інженера даного відділу згідно рішення Деснянського районного суду ОСОБА_4 від 12 березня 2009 року (наказ відповідача №267/к від 03 червня 2009 року а.с.10) мались лише дві посади провідного інженера, одну з яких займала ОСОБА_5, та ОСОБА_6, переведена на дану посаду з займаної посади начальника бюро комплектації, підготовки та підвищення кадрів цього ж відділу згідно наказу № 80/к від 12 лютого 2008 року.
Позивач, поновлена на роботі за рішенням суду, знаходилась поза штатним розписом.
Як перевірено апеляційним судом, позивач не має переваг в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
Вирішуючи питання щодо скорочення штатів відповідач скористався наданим йому ст.42 КЗпП України правом на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією праці.
Згідно кваліфікаційних вимог посадової інструкції провідного інженера на посаду провідного інженера призначається особа з вищою освітою та стажем роботи на посаді інженера не менше трьох років.
Апеляційним судом встановлено, що позивач не має переваг перед іншими двома провідними інженерами відділу №464 за рівнем кваліфікації і продуктивності праці; ці два інші провідні інженери до реорганізації займали відповідальні посади (керівник групи та начальник бюро), що свідчить про їх більш високий досвід трудової діяльності; крім того, позивач не має вищої освіти, як два інші працівники, що вбачається з її диплома, тому не відповідає кваліфікаційним вимогам в частині наявності вищої освіти.
В частині дотримання відповідачем гарантій для вивільнюваних працівників, передбачених ст. 49-2 КЗпП України, апеляційний суд враховує, що на підприємстві були відсутні вакантні посади, які могли бути запропоновані позивачу, що підтверджується довідкою відповідача від 18 березня 2010 року №466/512 та наказом від 30 квітня 2009 року №157 „Про скорочення вакантних посад".
Щодо копій наказів про прийняття на роботу працівників на а.с.43-48, апеляційний суд виходить з того, що за освітньо-кваліфікаційним рівнем позивач не могла бути переведена на зазначені іншу роботу/посаду.
Крім того, відповідач повідомив службу зайнятості про наступне вивільнення позивача, це підтверджується наданими суду звітами про заплановане вивільнення працівників та про фактичне звільнення працівників.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що звільнення позивача на підставі п.іч.1 ст.40 КЗпП України проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, тому в задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить відмовити.
Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач
пов'язує з незаконністю її звільнення, проте в задоволенні позову про поновлення на роботі відмовлено, не підлягають задоволенню і вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 40 ч.2, 42 ч. 1, 49-2 КЗпП України, ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.3, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ВАТ „Чернігівський завод радіоприладів" -задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 22 січня 2010 року - скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ВАТ „Чернігівський завод радіоприладів" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди -відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: