ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"20" лютого 2007 р. | Справа № 1/288-06-7886 |
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,
Суддів: Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,
при секретарі - Волощук О.О.,
за участю представників :
від позивача –Буяклу Н.Я. (за дорученням),
відповідача – Напалкін В.М. та Бойченко Л.Д. (за дорученнями),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу ТОВ „Хендлінгова компанія „Одесавіасервіс”, м. Одеса
на рішення господарського суду Одеської області від 05.10.2006 р.
у справі №1/288-06-7886
за позовом КП „Міжнародний аеропорт Одеса”, м. Одеса
до ТОВ „Хендлінгова компанія „Одесавіасервіс”, м. Одеса
про стягнення 251359,10 грн.,
ВСТАНОВИЛА:
10.08.2006 р. (вх. №9774) КП „Міжнародний аеропорт Одеса” у господарському суді Одеської області пред’явлено позов до ТОВ „Хендлінгова компанія „Одесавіасервіс” про стягнення з ТОВ „Хендлінгова компанія „Одесавіасервіс” заборгова ності по компенсації виробничих витрат в сумі 251359,10 грн. (а.с. 2-4). Свої вимоги воно мотивувало наступним.
Між КП „Міжнародний аеропорт Одеса” (далі - Аеро порт) та ТОВ „Хендлінгова компанія „Одесавіасервіс” (далі - Товариство) було укладено договір про спільну діяльність (далі - Договір) від 19 серпня 2002 року (реєстрація - №359 від 19.08.2002 р.). Для здійснення спіль ної діяльності сторонами Договору було передано у спільну діяльність майно, облад нання, перелік, яких встановлено Додатками №1,2,3,4,5,8,9,10 до договору №359 від 19.08.2002 р. та додатками до Акту „Про передачу обладнання та малоцінного майна Цеху бортового харчування для використання в спільній діяльності з „Хендлінговою компанією „Одесавіасервіс” № 1 і № 2. Згідно укладеного Договору, Аеропорт та Товариство здійснювали спільну дія льність, без створення юридичної особи, пов'язану із забезпеченням бортовим харчуванням та організацією роботи пунктів громадського харчування, в тому числі пересув них. В п. 5.7. Договору встановлено, що розрахунок податкових амортизаційних відрахувань на майно, включаючи нематеріальні активи, які амортизуються, передані у „Спільну діяльність”, здійснюється сторонами, згідно діючих нормативів, виходячи із вартості відміченої в балансі власника майна, окремо по Аеропорту і по Товариству. При цьому, у відповідності із п.4.2.7 Договору, обов'язок фінансування вироб ничих витрат, а також інших витрат, що виникають в процесі здійснення спільної дія льності, здійснюється Товариством за рахунок коштів спільної діяльності. Отже, вищезазначеними положеннями Договору було закріплено обов'язок То вариства фінансувати виробничі витрати, пов'язані з утворенням спільної діяльності, за рахунок коштів спільної діяльності. Платником зазначених платежів являється Аеро порт, так як майно перебуває на його балансі. По результатах проведеної комісією Аеропорту бухгалтерської перевірки спі льної діяльності з ТОВ „ХК „Одесавіасервіс” за період 2003-2005 рр. встановлено, що за вказаний період бухгалтерією Аеропорту помилково не проводилися податкові аморти заційні нарахування на майно, передане в спільну діяльність. Тому, згідно наказу №69 від 24.03.2005 р., основні фонди були поновлені на рахунках та проведено нарахування податкової амортизації за період 2003-2004 рр. та 1-ий квартал 2005 р.. Також, за весь вказаний період було нараховано компенсацію податку на землю, за використання те риторії автостоянки, переданої у спільну діяльність. Всі рахунки по зазначених нараху ваннях були направлені на адресу ТОВ „ХК „Одесавіасервіс” для оплати, згідно умов Договору №359, так як обов'язок проводити фінансування виробничих витрат за раху нок коштів спільної діяльності покладено на Товариство, і при цьому зазначені витрати є виробничими. У зв'язку з наведеними вище обставинами, Аеропортом за період 2003-2004 р.р. були виписані та направлені на адресу Товариства наступні рахунки по компен сації амортизаційних податкових нарахувань та податку на землю: № СФ - 0002799 від 30.03.2005 р., № СФ-0002800 від 30.03.2005 р., № СФ-0002801 від 30.03.2005 р., № СФ-0002802 від 30.03.2005 р., № СФ-0002811 від 30.03.2005 р., № СФ-0003213 від 30.04.2005 р., № СФ-0003214 від 30.04.2005 р., № СФ-0003424 від 31.05.2005 р., № СФ-0003538 від 31.05.2005 р., № СФ-0003764 від 30.06.2005 р., № СФ-0004081 від 31.07.2005 р., № СФ-0004393 від 31.08.2005 р., № СФ-0002806 від 30.03.2005 р., № СФ-0004012 від 30.06.2005 р., № СФ-0004931 від 30.09.2005 р., № СФ-0001231 від 31.03.2006 р., № СФ-0006162 від 31.12.2005 р., № СФ-0004932 від 30.09.2005 р., № СФ-0004013 від 30.06.2005 р., № СФ-0002805 від 30.03.2005 р., № СФ-0002804 від 30.03.2005 р., № СФ-0002803 від 30.03.2005 р., № СФ-0003018 від 30.03.2005 р. - на загальну суму 251 359,10 грн.. Однак, в порушення умов Договору, ТОВ „ХК „Одесавіасервіс” не провело оплату по вищезазначених рахунках, внаслідок чого у КП „Міжнародний аеропорт Одеса” виникла дебіторська заборгованість в сумі 251 359,10 грн.. Не проведення компенсаційних оплат, пов'язаних з виробничими витратами, Товариством є порушенням умов договору та норм діючого законодавства, так як, згід но п. 5.7. та п. 4.2.7 Договору, фінансування виробничих витрат, які виникають в про цесі здійснення спільної діяльності, здійснюється Товариством за рахунок коштів отриманих від спільної діяльності. В обґрунтування свого позову позивач послався на ст.ст. 526,530 ЦК України, ст.ст. 173,224,225 ГК України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 05.10.2006 р. (підписаним суддею Гарник Л.Л. 10.10.2006 р.) задоволено позов КП „Міжнародний аеропорт Одеса”, а саме, з відповідача на користь позивача стягнено 251 359,10 грн. заборгованості, 2 513,59 грн. витрат з оплати державного мита, 118,00 грн. витрат по сплаті послуг за ІТЗ судового процесу, а всього 253 990,69 грн. (а.с. 93-95). Таке рішення суд мотивував тим, що фактичні обставини справи свідчать про те, що в ході ведення обумовленої договором від 19.08.2002 р. спільної господарської діяльності протягом 2003 - 2004 років не здійснювались амортизаційні нарахування на майно, передане позивачем, як вклад учасника спільної діяльності, та нарахування податку на землю, на якій розташована автомобільна стоянка, яка також була виділена для спільної діяльності. Проте, за наслідками проведеної комісією КП „Міжнародний аеропорт Одеса” бухгалтерської перевірки спі льної діяльності з ТОВ „Хендлінгова компанія Одесаві асервіс”, згідно наказу генерального директора КП „Міжнародний аеропорт Одеса” від 24.03.2005 р. № 69 була визначена сума зазначених амортизаційних податкових нарахувань та податку на землю - 251 359,10 грн. У цьому зв’язку, ТОВ „Хендлінгова компанія „Одесавіасервіс” були виставлені для оплати відповідні рахунки. Зазначені дії позивача суд визнав підставними з огляду на положення укладеного сторонами договору про спільну діяльність, згідно яких сторони погодили, що спільна діяльність ведеться переважно на території аеропорту, із використанням виробничих приміщень, інженерних споруд, виробничого обладнання, транспортних засобів, товарно-матеріальних цінностей, які належать аеропорту (пункт 2.2); до кола обов’язків ТОВ „Хендлінгова компанія „Одесавіасервіс” віднесено, зокрема, здійснення за рахунок отриманих від спільної діяльності коштів фінансування виробничих та інших витрат, які виникають в про цесі здійснення спільної діяльності, здійснення матеріально-технічного забезпечення спільної діяльності (пункти 4.2.7, 4.2.9). Зазначені умови договору узгоджуються з нормами ч.2 ст. 1131, ч.4 ст. 1134 ЦК України, згідно яких умови договору про спільну діяльність, у тому числі покриття витрат учасників й, зокрема, обов’язки щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов’язаних із використанням цих обов’язків, встановлюються договором простого товариства. Суд також зазначив, що відповідач у судові засідання не з’являвся та відзив на позов не надав, тобто відповідач факт наявності заборгованості, згідно виставлених рахунків, не заперечує, контррозрахунок щодо заявлених позовних вимог та докази належного виконання власних зобов’язань суду не представив. В обґрунтування свого рішення суд також послався на ч.2 ст. 193 ГК України.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з тих підстав, що зазначене рішення було прийнято за умови того, що відповідач жодного разу не з’являвся у судові засідання, оскільки не отримував від суду жодної ухвали, рішення чи позовної заяви від позивача, тобто ніяким чином не був повідомлений про існування справи. Про те, що судом першої інстанції прийняте оскаржуване рішення, відповідач дізнався від державного виконавця Першої ДВС у Малиновському районі.
Розгляд справи було призначено на 30.01.2007 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним чином.
29.01.2007р. відповідач надав суду доповнення до апеляційної скарги, в якому просив скасувати рішення місцевого суду та відмовити в задоволенні позову. Свої вимоги він обґрунтовував тим, що він, згідно умов договору та норм чинного законодавства, не повинен був відшкодовувати позивачу амортизаційні нарахування та податок за землю, оскільки це не передбачено умовами договору і майно знаходилось на балансі позивача.
За клопотанням сторін, строк апеляційного провадження було продовжено на два місяці, а розгляд справи відкладено на 20.02.2007 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним чином.
У письмових запереченнях на скаргу позивач просив суд відмовити в її задоволенні та залишити рішення місцевого суду без змін.
Оскільки представники сторін не заявили клопотань про технічну фіксацію судового засідання, така фіксація, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.
Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду 20.02.2007 р. підтримав скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах.
Представник позивача в усних поясненнях наданих апеляційному суду 20.02.2007 р. просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.
За згодою представників сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.
Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги (доповнення до неї) та запереченнями на неї, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у них докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до вимог ст. 64 ГПК України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п’яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення провадження у справі, в якій зазначається про прийняття позовної заяви до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення. Відповідно до п.п.3.5.1. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України 10.12.2002 р. N 75, ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи. Факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з не отриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до справи.
Виходячи з вищезазначених норм, а також судової практики Верховного суду України та Вищого господарського суду України, сторона вважається повідомленою належним чином, якщо ухвали про призначення справи до розгляду або про відкладення розгляду справи були направлені стороні рекомендаційною поштою і якщо в матеріалах справи наявні повідомлення поштового відділення про вручення цих ухвал відповідній стороні. Якщо в матеріалах справи відсутні такі данні і сторона не приймала участь у розгляді справи та не визнає факту отримання таких ухвал, слід вважати, що цю сторону не було повідомлено належним чином про час і місце розгляду справи.
В матеріалах цієї справи відсутні докази, а саме поштове повідомлення, того, що місцевий суд направляв відповідачу рекомендаційною поштою ухвали про призначення справи до розгляду та про відкладення її розгляду і що ці ухвали отримувались відповідачем, тобто докази того, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не приймав участь у розгляді справи. У скарзі відповідач заперечує факт отримання ним цих ухвал.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що відповідач не був повідомлений належним чином місцевим судом про призначення та відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст. 104 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.
Враховуючи вищезазначені обставини та норми права, рішення місцевого суду з цієї справи підлягає безумовному скасуванню, у зв’язку з порушенням ним норм процесуального права.
Перевіривши обґрунтованість позовних вимог по суті, судова колегія встановила таке.
Як свідчать матеріали справи, 19.08.2002 р. сторони уклали договір (далі - Договір) про сумісну діяльність з додатками до нього, який в наступному ними змінювався та доповнювався (а.с. 40-64). Спільна діяльність, згідно Договору, здійснювалась без створення юридичної особи. Відповідно до умов договору, сторони передали у спільну діяльність майно, облад нання та автостоянку.
Позивач, з посиланням на ст.ст. 173,224,225 ГК України, ст.ст. 526,530 ЦК України та п.4.2.7 і п.5.7 Договору, просив стягнути з відповідача заборгованість по компенсації виробничих витрат (в тому числі податкових амортизаційних відрахувань на майно та компенсацію податку на землю) в сумі 251359,10 грн..
Місцевий суд, задовольняючи ці вимоги, дійшов висновку, що зобов’язання відповідача по відшкодуванню позивачу зазначених витрат, передбачені вищезазначеними умовами Договору та чинним законодавством, а саме ч.2 ст. 1131 і ч.4 ст. 1131 ЦК України.
Проте, з таким висновком погодитись не можна, виходячи з такого.
Відповідно до глави 38 ЦК УРСР в редакції 1963 року, яка діяла на момент укладення Договору і яка регламентувала сумісну діяльність, порядок покриття витрат, передбачених договором про сумісну діяльність, і збитків, що виникли в результаті сумісної діяльності, визначаються договором. Якщо договором такий порядок не визначений, спільні витрати покриваються за рахунок спільного майна учасників договору, а суми, яких не вистачає, розподіляються між учасниками договору пропорційно їх внескам у спільне майно. Такі ж положення щодо покриття витрат в процесі сумісної діяльності передбачені ст. 1134 та ст. 1137 ЦК України.
Відповідно до п.4.2.7 Договору, на який послався позивач в обґрунтування своїх вимог, обов'язок фінансування вироб ничих витрат, а також інших поточних витрат, що виникають в процесі здійснення спільної дія льності, покладено на відповідача за рахунок коштів отриманих від спільної діяльності.
Проте, фінансування вироб ничих витрат, а також інших поточних витрат на сумісну діяльність, не можливо ототожнювати, як це зробив місцевий суд, з платежами, які повинні здійснювати сторони за належне їм майно та земельну ділянку, що знаходиться в їх користуванні.
Пунктом 5.7. Договору встановлено, що розрахунок податкових амортизаційних відрахувань на майно, включаючи нематеріальні активи, які амортизуються, передані у спільну діяльність, здійснюється сторонами, згідно діючих нормативів, виходячи із вартості відміченої в балансі власника майна, окремо по Аеропорту і по Товариству.
Матеріали справи, в тому числі умови Договору, свідчать, що майно, яке передавав позивач у сумісну діяльність, повинно було залишатись в нього на балансі, а земельна ділянка знаходилась в користуванні позивача (будь-який договір щодо передачі в користування або оренду відповідача сторони не укладали).
Враховуючи зазначені умови договору та приписи чинного законодавства, саме позивач, а не відповідач повинен був здійснювати амортизаційні податкові нарахування та сплату податку на землю з наступною можливістю компенсації цих витрат за рахунок прибутку від сумісної діяльності або спільного майна учасників Договору, а у разі недостатності цього майна, вони повинні розподілятись між учасниками договору пропорційно їх внескам у спільне майно.
Слід зазначити, що питання розміру витрат сторін за Договором, їх обґрунтованості і розміру та компенсації повинні вирішуватись сумісним рішенням, а не в односторонньому порядку, з урахуванням всіх витрат обох сторін, а не лише однієї.
Відповідно до ст. 1136 Цивільного кодексу України, кожний учасник договору простого товариства має право ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників, в тому числі тими, що стосуються понесених сторонами витрат. Відмова від цього права або його обмеження, в тому числі за погодженням учасників, є нікчемною.
З матеріалів справи вбачається, що позивач визначив розмір витрат, які, на його думку, повинен відшкодувати йому відповідач, в односторонньому порядку, без участі в цьому процесі відповідача і без урахування витрат понесених відповідачем.
За таких обставин, вимоги позивача про відшкодування відповідачем понесених ним вищезазначених витрат в повному об’ємі не ґрунтуються на умовах Договору та суперечать вищезазначеним нормам ЦК УРСР та ЦК України.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 251359,10 грн. безпідставні, оскільки не ґрунтуються на умовах Договору та суперечать вищезазначеним нормам ЦК УРСР та ЦК України, а тому рішення місцевого суду, відповідно до ст. 103 та ст. 104 ГПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з позивача на користь відповідача необхідно стягнути понесені ним витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ТОВ „Хендлінгова компанія „Одесавіасервіс” (м. Одеса) - задовольнити.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 05.10.2006 р. у справі №1/288-06-7886 - скасувати.
3. КП „Міжнародний аеропорт Одеса” (65054, м. Одеса –54, Аеропорт ЦА, Код ОКПО 30441902, р/р №26007125031 в АКБ „Морський транспортний банк”, МФО 328168) в позові до ТОВ „Хендлінгова компанія „Одесавіасервіс” (65054, м. Одеса, Аеропорт ЦА, р/р №260063014339 в АКБ „Фінбанк” м. Одеси, МФО 328685, ід. код 31943150, ІПН 319431515411) про стягнення 251359,10 грн. - відмовити.
4. Стягнути з КП „Міжнародний аеропорт Одеса” (65054, м. Одеса –54, Аеропорт ЦА, Код ОКПО 30441902, р/р №26007125031 в АКБ „Морський транспортний банк”, МФО 328168) на користь ТОВ „Хендлінгова компанія „Одесавіасервіс” (65054, м. Одеса, Аеропорт ЦА, р/р №260063014339 в АКБ „Фінбанк” м. Одеси, МФО 328685, ід. код 31943150, ІПН 319431515411) - 1256,80 грн. (витрати по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги).
5. Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий: Мирошниченко М. А.
Судді: Бєляновський В. В.
Шевченко В. В.