Справа №: 2-90/10

РІШЕННЯ

Іменем України

"10" вересня 2010 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді Квітки О.М. при секретарі Пономаренко А.С., з участю прокурора Болгарина Ю.С. та представника ради опіки та піклування управління освіти ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Олександрії справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та аналогічного зустрічного позову, де третьою особою є служба у справах дітей Олександрійської міської Ради та ОСОБА_4, –

У С Т А Н О В И В:

Позивач просить визначити місцем проживання дочок ОСОБА_5, яка народилася 26.05.00 року, та Анни, яка народилася 21.07.05 року, своє місце проживання.

Свої вимоги мотивує тим, що між ним та відповідачем виник спір про місце проживання дітей.

5.02.99 уклала шлюб з позивачем. Від шлюбу мають двох дочок.

На сьогоднішній день проживають окремо.

У зв’язку з тим, що між ними були нормальні відносини щодо виховання дітей, спору з приводу спілкування з дітьми не було, то вона погодилась на те, щоб діти проживали разом з ним. Вона постійно піклувалася про дітей, приймала участь у їх вихованні. Однак згодом почались проблеми. Відповідач перестав допускати її до побачення з дітьми. Не попередивши її, перевів Марію в іншу школу. Також не подобається ставлення його до дітей: діти погано одягнені, часто сумні. Погане ставлення до дітей підтверджують сусіди.

Враховуючи зазначене, звернулась до служби у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області. Відповідно до Витягу з протоколу №14 засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Олександрійської міської ради від 21.05.09 року було прийнято рішення про те, щоб Марія проживала з нею, а Анна проживала разом з відповідачем. Також сторони зобов’язали не перешкоджати в спілкуванні дітей між собою, батьками, бабусями та дідусями.

Однак, 1.06.09 року відповідач не надав часу і можливості для побачення і спілкування з Анною, а також пригрозив подати заяву до міліції з приводу викрадення Марії.

Згідно п. 2 ст. 158 СК України, рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Зі слів Марії, відповідач та його дружина постійно жорстко наказували її та її сестру. Відповідач страждає психічними розладами.

Вважає, що перебування дітей в домі разом з відповідачем негативно вплине на їх здоров’я та виховання.

Згідно ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

У неї на сьогоднішній день є свій бізнес, матеріально забезпечена. Зможе надати дітям освіту та добробут. Діти також бажають жити з нею.

Згідно п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини (Ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-ХП від 27.02.91 р.), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідач позов не визнає. Наполягає на зустрічному.

Просить відібрати Марію у позивача та повернути її йому; стягнути з позивача 979 грн. 95 коп. матеріальної шкоди та 3000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди, завданої самочинною зміною місця проживання дитини та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та 1000 грн. документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Вимоги мотивує тим, що рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 20.09.07 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі – визначене місце проживання дітей Марії та Анни разом з ним.

Цим самим рішенням встановлено, що позивач не має належних умов для виховання дітей, її ставлення до батьківських обов’язків неналежне. Позивач під час розгляду справи подала до суду заяву, посвідчену головою квартального комітету №36, якою визнала позов та надала згоду на проживання дітей з ним. Рішення набрало законної сили.

Ч. 1 ст. 14 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Натомість 21.05.09 року позивач, у порушення закону та ухваленого судом рішення, самочинно, без його згоди, змінила місце проживання Марії шляхом викрадення зі школи та перевезення до м. Дніпропетровська.

Ч. 1 ст. 162 СК України встановлено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Відповідно до ч. 2 ст. 162 СК України, особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

З метою розшуку дочки та повернення її додому, був вимушений виїхати до м. Дніпропетровська, проте дівчинки не знайшов. Для поїздки до м. Дніпропетровська та назад придбане пальне на загальну суму 979 грн. 95 коп., які у відповідності д ч. 2 ст. 162 СК України підлягають стягненню.

Крім того, протиправними діями також заподіяна моральна шкода.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. П. 2 ч. 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

Після отримання відомостей про те, що дочка не повернулася зі школи, не одразу зрозумів, що трапилося та довгий час не міг прийти до тями. Коли нарешті усвідомив куди саме поділася Марія, одразу почав телефонувати колишній дружині, яка не відповідала на дзвінки, а потім і зовсім вимкнула мобільний телефон. Увесь цей час не знаходив собі місця та не знав до кого звернутися по допомогу. Протягом тривалого часу після цього приймав заспокійливі засоби. Навіть сам факт перебування дитини з особою, яка не може створити для неї нормальних побутових умов викликає значне душевне хвилювання.

Завдану моральну шкоду оцінює у 3000 грн. Вважає, що такий розмір відшкодування моральної шкоди повністю відповідає глибині моїх душевних страждань, вимоги розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування враховані.

Ч. 1 ст. 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. П. 2 ч. 3 ст. 79, ч. 1 ст. 84 ЦПК України до складу судових витрат віднесено витрати на правову допомогу.

З метою захисту своїх прав у суді був вимушений звернутися до спеціаліста у галузі права, який за замовленням склав процесуальні документи, необхідні для участі у судовому засіданні та зобов’язався здійснити представництво та захист інтересів в суді. При цьому, понесені судові витрати на правову допомогу, яка полягає у складанні процесуальних документів, необхідних для звернення до суду, та у представництві і захисті моїх інтересів в суді, на загальну суму 1000 грн., які у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 79, ч. 1 ст. 84, ч. 1 ст. 88 ЦПК України, також підлягають стягненню з відповідачки.

ОСОБА_4 підтримала зустрічний позов.

Представник служби у справах дітей підтримала позивача за першим позовом, вважає, що вимоги обґрунтовані та заперечує проти вимог зустрічного позову.

Таку ж думку висловив прокурор.

Дослідивши матеріали справи, доводи сторін, показання свідків, старшої дочки, думку представника служби у справах дітей та прокурора, суд вважає, що перший позов необхідно задовольнити, а в зустрічному відмовити за наступних підстав.

Ч.ч. 1,2,3 ст. 161 СК України передбачено: якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

З матеріалів справи, показань свідків видно, що між сторонами склалися не адекватні відносини.

Щодо виховання дітей та піклування за ними у сторін склалися нормальні відносини. Обоє займаються цим, в обох є належні умови для цього.

Таке підтверджується матеріалами справи, поясненнями сторін та показаннями свідків.

Заходів для мирного вирішення спору сторони не вживали.

Старша дочка пояснила, що вона та сестра бажають проживати з матір’ю, вони між собою спілкувалися по телефону і сестра висловила таку ж думку. Вважає, що нова дружина батька не належно відноситься як до неї, так і до сестри. Останнє підтвердили свідки.

З іншою дочкою відповідач не дав можливості поспілкуватися представнику служби у справах дітей та позивачу за першим позовом на вимогу суду.

Позивач за першим позовом не позбавлена батьківських прав, а тому суд вважає, що відповідач за першим позовом порушує як право позивача, так і дитини на спілкування з матір’ю. Це суд вважає доцільним покласти в основу рішення.

В Україні склалася традиція: малолітні діти виховуються з матір’ю незалежно від статі, крім того, таке відповідає необхідністю піклування про дитину в такому віці саме зі сторони матері та більшою прихильністю дитини до останньої, що видно з пояснень представника служби у справах дітей, старшої дочки та психолога.

Суд приходить до переконання про те, що недоцільно розривати відносини між рідними сестрами, дітьми та матір’ю; примусовий розрив відносин між рідними сестрами є травмою для них, а тому суд вважає, що перший позов необхідно задовольнити, а в зустрічному відмовити за наступних підстав.

Доводи позивача про те, що для дитини у нього кращі умови, суд не може покласти в основу рішення. В Україні склалася традиція: малолітні діти виховуються з матір’ю незалежно від статі, крім того, таке відповідає необхідністю піклування про дитину в такому віці саме зі сторони рідної матері та більшою прихильністю дітей до останньої, що видно з висновку та пояснень експерта, яка особисто спілкувалася з Марією та з вини позивача в зустрічному позові не змогла поспілкуватися з Анною.

Доводи відповідача за першим позовом про те, що позивач веде аморальний спосіб життя, нічим не підтверджуються.

Навпаки, судом установлено не етичну поведінку його з третьою особою, яка була причиною розірвання шлюбу.

Доводи відповідача за першим позовом про те, що є рішення суду про визначення місця проживання дітей з ним, яке набрало законної сили, та позивач подала до суду заяву, якою визнала позов та надала згоду на проживання дітей з ним, спростовуються поясненнями сторін про неадекватні відносини між ними після розірвання шлюбу.

Наявність рішення суд не може покласти в основу цього рішення, так як за минулий період змінилися умови життя сторін та відносини між ними.

Посилання позивача за першим позовом на стан здоров’я відповідача та його відносини з правоохоронними органами суд не може покласти в основу рішення, як такі, що не ґрунтуються на законі, але враховує їх, як один з факторів прийняття саме такого рішення.

Доводи позивача за другим позовом про необхідність відібрання дитини та повернення її в його сім’ю суд не може покласти в основу рішення.

Судом установлено, що таке рішення прийнято позивачем за першим позовом після відповідного висновку органу ради опіки та піклування. Крім того, таке не суперечить інтересам дитини, що передбачено ч. 3 ст. 163 СК України.

А тому немає підстав стягувати моральну шкоду та судові витрати.

На підставі ст. 161, ст. 163 СК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України суд, –

Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задовольнити.

Визначити місцем проживання дочок ОСОБА_5, яка народилася 26.05.00 року, та Анни, яка народилася 21.07.05 року, місце проживання ОСОБА_2.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області подано протягом десяти днів з дня проголошення через Олександрійський міськрайонний суд.

Головуючий: