Судове рішення 2а-7799/08/1 від 22.05.2009

Судове рішення #4733437

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

28.04.09

Справа №2а-7799/08/1

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складіголовуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Єлжової Н.М., за участю

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача -ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації в АР Крим

про визнання недійсним рішення, визнання неправомірним наказу та стягнення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулася з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації в АР Крим про визнання недійсним рішення засідання атестаційної комісії Державної податкової адміністрації в АР Крим від 27 листопада 2007 року за протоколом № 14; скасування рішення засідання атестаційної комісії Державної податкової адміністрації в АР Крим від 27 листопада 2007 року за протоколом № 14; визнання неправомочним наказу № 848-о Державної податкової адміністрації в АР Крим від 13 грудня 2007 року «Про звільнення ОСОБА_1»; поновлення на роботі на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1, в цій частині допущення негайного виконання рішення суду; стягнення з відповідача на користь позивача середньої зарплати за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2007 року по час поновлення на роботі в сумі 53338,44 гривень; стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 15000,00 гривень.

Під час судового засідання 17.04.2009 року позивачем заявлено клопотання про уточнення позовних вимог, в якому позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача середню зарплату за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2007 року по час поновлення на роботі в сумі 53308,20 гривень.

Під час судового засідання 28.04.2009 року позивач уточнив адміністративний позов та просив залишити без розгляду позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середньої зарплати за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2007 року по час поновлення на роботі в сумі 53308,20 гривень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2008 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2008 року закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.04.2009 року залишено без розгляду позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача середньої зарплати за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2007 року по час поновлення на роботі в сумі 53308,20 гривень.

У судовому засіданні представник позивача уточнений адміністративний позов підтримав та пояснив наступне.

З 2003 року позивач працювала в Державній податковій адміністрації в АР Крим на посаді начальника управління оподаткування фізичних осіб в Державній податковій адміністрації АР Крим.

Наказом № 848-о від 13 грудня 2007 року була звільнена з посади за п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді, виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації.

Представник позивача зазначив, що атестацію позивача як державного службовця було проведено з порушенням вимог законодавства, неповно, рішення атестаційної комісії ДПА в АРК від 27.11.2007 року та наказ про звільнення позивача підлягають скасуванню у зв'язку з тим, що вони винесені з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим позивач має бути поновлена на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з наступним.

Так, норми Наказу ДПА України від 23.08.2005 року № 363 «Про затвердження номенклатури посад, на які призначаються і з яких звільняються працівники органів ДПС, переліку посад в органах ДПС та кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які претендують на ці посади» передбачають, що кваліфікаційні вимоги про наявність повної вищої економічної освіти відносно посади начальника управління відносяться до осіб, які претендують на зайняття зазначеної посади, а не до осіб, які вже займають такі посади.

Представник позивача зазначив, що атестацію було проведено в порушення Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого постановою КМУ від 28 грудня 2000 року № 1922.

В порушення п.6 зазначеного Положення позивача не було ознайомлено з наказом про строки та графіком проведення атестації, в порушення п.15 Положення позивача несвоєчасно ознайомлено з висновками атестаційної комісії, в порушення п.13 Положення надані заперечення на рішення атестаційної комісії не були розглянути, рішення по результати їх розгляду не доведені до відома позивача.

При проведенні атестації відповідачем не враховані результати щорічної оцінки виконання посадових обов'язків.

Представник позивача зазначив, що наказ про звільнення ОСОБА_1 було винесено з порушенням вимог ч.2 та ч.3 ст.40 КЗпП України у зв'язку з тим, що позивачеві не було запропоновано переведення на іншу роботу.

Позивачем також надані пояснення щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди. Так, позивач зазначила, що в результаті прийняття відповідачем неправомочних рішень їй завдано моральну шкоду, яка виразилася у моральних та фізичних стражданнях у зв'язку з погіршенням стану здоров'я. Позивач оцінила завдану їй моральну шкоду у розмірі 15000,00 гривень.

Представники відповідача у судовому засіданні проти уточненого адміністративного позову заперечували у повному обсязі, у зв'язку з чим пояснили наступне.

Представники відповідача наполягали на відмові ОСОБА_1в задоволенні адміністративного позову з причин пропуску строку звернення до суду.

Так, представники відповідача підкреслили, що позивачем порушено встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України місячний строк для звернення до суду, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Представники відповідача зазначили, що позивачу 25.12.2007 року видано трудову книжку, а тільки 25.11.2008 року позивач звернулася до належного суду.

Представники відповідача підкреслили, що посилання позивача на той факт, що вимоги наказу ДПА України № 363 від 23.08.2005 року «Про затвердження номенклатури посад, на які призначаються і з яких звільняються працівники органів ДПС, переліку посад в органах ДПС та кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які претендують на ці посади» на неї не розповсюджуються являються необґрунтованими.

Представники відповідача підкреслили, що обов'язковою вимогою виконання роботи в органах податкової служби України є фахова освіта та відповідність кваліфікаційним вимогам встановленим ДПА України.

Представники відповідача зазначили, що проходження атестації посадовими особами державної податкової служби України передбачено ч.5 ст.15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Представники відповідача підкреслили, що порушення при проведенні атестації позивача, на які вона посилається, не відповідають дійсності, висновки атестаційної комісії були зроблені у зв'язку з виявленими недоліками в роботі ОСОБА_1, наказом ДПА в АРК від 06 липня 2007 року № 465 їй оголошено догану за неналежне виконання службових обов'язків, а крім того невідповідністю освіти встановленим відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» кваліфікаційним вимогам ДПА України.

Вислухавши пояснення позивача, представників відповідача, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд вважає, що уточнені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Частиною 1,3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до ст.15 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. Посадовим особам і працівникам органів державної податкової служби видається службове посвідчення, зразок якого затверджує Державна податкова адміністрація України.

Суд зазначає, що до публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом статті 1 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року3723-XII державна служба -це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.

Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та і функцій держави, оплачується з державних коштів.

Таким чином суд зазначає, що у зв'язку з тим, що органи Державної податкової адміністрації України є державними органами виконавчої влади, Державна податкова адміністрація в Автономній Республіці Крим є територіальним органом ДПА України, який утворюється ДПА України і йому підпорядковується, служба в ДПА в Автономній Республіці Крим відноситься до публічної служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була працівником Державної податкової адміністрації в АР Крим, отже посадовою особою органу державної податкової служби з 12 травня 1997 року відповідно до Наказу ДПА в АР Крим «Про ОСОБА_1» від 12 травня 1997 року за № 225-Л до 13 грудня 2007 року відповідно до Наказу Державної податкової адміністрації в АР Крим «Про звільнення ОСОБА_1» від 13 грудня 2007 року № 848-о.

Отже, служба ОСОБА_1 в ДПА в АР Крим в вищезазначений період часу являється публічною, тому спір з приводу визнання недійсним рішення, визнання неправомірним наказу, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 12 травня 1997 року прийнято на роботу старшим державним податковим ревізором-інспектором у відділ документальних перевірок стягування податку на прибуток, майно, транспортні засоби, державного мита та непрямих податків управління податків з фізичних осіб в порядку переведення з Державної податкової адміністрації в Центральному районі м. Сімферополя, з окладом 190,00 гривень відповідно до штатного розкладу, що підтверджується Наказом ДПА в АР Крим «Про ОСОБА_1» від 12 травня 1997 року за № 225-Л (а.с.86).

Судом встановлено, що Наказом від 03 березня 2003 року № 126-л «Про переведення ОСОБА_1» ОСОБА_1 - начальника відділу організації документальних перевірок управління оподаткування фізичних осіб з 03 травня 2003 року переведено на посаду начальника управління оподаткування фізичних осіб з посадовим окладом 280,00 гривень на місяць, відповідно до штатного розкладу, з кадрового резерву(а.с.85).

Отже, суд зазначає, що з 03 травня 2003 року ОСОБА_1 займала посаду начальника управління оподаткування фізичних осіб в Державній податковій адміністрації в АР Крим.

Судом встановлено, що на виконання постанови КМУ від 28 грудня 2000 року № 1922 «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» відповідно до наказу ДПА в АР Крим від 19.09.2007 року № 545 «Про проведення атестації державних службовців» та наказу ДПА в АР Крим від 02.10.2007 року № 668 «Про проведення атестації працівників державної податкової служби в АР Крим» відповідачем проведено атестацію ОСОБА_1.

Суд зауважує, що доводи позивача про відсутність підстав для проведення атестації не знайшли свого підтвердження. Суд зазначає, що проведена атестація відносно позивача була плановою, підстави для проведення передбачені законодавчими актами України. Так, відповідно до ч.5 ст.15 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ посадові особи органів ДПС підлягають атестації. Порядок атестації визначається податковою адміністрацією України. Суд зазначає, що проведення атестації державних службовців є обов'язковою вимогою законодавства України.

Судом встановлено, що 27.11.2007 року на засіданні атестаційної комісії ДПА в АР Крим прийнято рішення про те, що ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді, прийнято рішення про внесення пропозиції голові ДПА в АР Крим щодо переведення ОСОБА_1 на посаду, яка відповідає її освіті та вимогам наказу ДПА України від 23.08.2005 року № 363 «Про затвердження номенклатури посад, на які призначаються і з яких звільняються працівники органів ДПС, переліку посад в органах ДПС та кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які претендують на ці посади», що зазначено в Витязі з протоколу № 14 засідання атестаційної комісії ДПА в АР Крим від 27.11.2007 року (а.с.10).

Судом встановлено, що за результатами атестації складено атестаційний лист, в Розділу II «Результати атестації» якого також зазначено, що за підсумками голосування атестаційної комісії прийнято рішення, що ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді («за» - 16, «проти» - 1). Вказано, що Рішенням атестаційної комісії є внесення пропозиції голові ДПА в АР Крим щодо переведення ОСОБА_1 на посаду, яка відповідає її освіті та вимогам наказу ДПА України від 23.08.2005 року № 363.

Судом встановлено, що в Витязі з наказу ДПА в АР Крим від 05.12.2007 року № 843 «Про результати атестації працівників державної податкової служби АР Крим» (а.с.35) зазначено про затвердження рішення атестаційних комісій за результатами атестації державних службовців: для працівників, визнаних такими, що не відповідають займаній посаді відповідно до додатку 2.

Відповідно до додатку 2 до Наказу ДПА в АР Крим від 05.12.2007 року № 843 (а.с.35) ОСОБА_1 - начальник управління оподаткування фізичних осіб ДПА в АР Крим включена до Списку працівників,визнаних такими, що не відповідають займаній посаді.

Судом встановлено, що 13.12.2007 року Голові профспілкового комітету ДПА в АР Крим ОСОБА_7 надано подання, в якому ДПА в АР Крим просить погодити звільнення ОСОБА_1 відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді.

Відповідно до Витягу з Протоколу № 42 засідання профспілкового комітету ДПА в АР Крим від 13.12.2007 року (а.с.47) постановлено узгодити звільнення ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку з тим, що раніше ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом ДПАУ № 363 від 23.08.2005 року «Про кваліфікаційні вимоги» шляхом доведення до начальників управлінь ДПА в АР Крим за існуючою в податкових органах схемою ознайомлення з документами, та не пройшла атестацію з причини відсутності вищої економічної освіти з формулюванням «невідповідність займаній посаді».

Наказом Державної податкової адміністрації в АР Крим «Про звільнення ОСОБА_1» від 13 грудня 2007 року № 848-о ОСОБА_1 звільнено з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді, виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України.

Судом встановлено, що однією з позовних вимог позивача є визнання недійсним рішення засідання атестаційної комісії Державної податкової адміністрації в АР Крим від 27 листопада 2007 року за протоколом № 14 та скасування рішення засідання атестаційної комісії Державної податкової адміністрації в АР Крим від 27 листопада 2007 року за протоколом № 14.

Перевіряючи наявність підстав для задоволення зазначених позовних вимог суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу позивача, що рішення атестаційної комісії є документом, яким зафіксовані певні обставини та який не створює правові наслідки для особи, оскільки носить рекомендуючий характер, рішення атестаційної комісії мають своїм наслідком видання керівником наказу.

Так, відповідно до п.18 Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. N 1922 за результатами атестації керівник видає відповідний наказ (розпорядження).

Згідно з п.21 Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. N 1922 рішення керівника, прийняті за результатами атестації, можуть бути оскаржені державним службовцем до суду.

Отже, висновки атестаційної комісії не можуть бути самостійним предметом оскарження, предметом оскарження може бути Наказ ДПА в АР Крим «Про звільнення ОСОБА_1» від 13 грудня 2007 року № 848-о, що також підтверджується практикою Вищого адміністративного суду України.

Враховуючи вищезазначене, суд зауважує, що позивачем в даному випадку обрано неналежний спосіб захисту прав, тому суд відмовляє позивачеві у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення засідання атестаційної комісії Державної податкової адміністрації в АР Крим від 27 листопада 2007 року за протоколом № 14; скасування рішення засідання атестаційної комісії Державної податкової адміністрації в АР Крим від 27 листопада 2007 року за протоколом № 14.

Перевіряючи законність та обґрунтованість Наказу ДПА в АРК «Про звільнення ОСОБА_1» від 13 грудня 2007 року № 848-о суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина та їх гарантії, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України, згідно з ч.6 ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівників.

Регулювання трудових правовідносин у процесі проходження служби, порядок застосування дисциплінарних стягнень та процедура звільнення працівників податкової служби регулюється Кодексом законів про працю України (надалі -КЗпП).

Судом встановлено, що позивача було звільнено відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді.

Відповідно до п.2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Суд зауважує, що для розірвання трудового договору саме за п.2 ст.40 КЗпП України для виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації за ознаками невідповідності освіти, яка перешкоджає продовженню даної роботи, мають бути у наявності наступні обов'язкові умови:

- спеціальним законом має бути передбачена необхідність мати спеціальну освіту для займання конкретної посади;

- недостатня кваліфікація має перешкоджати продовженню даної роботи;

- наслідком недостатньої кваліфікації має бути неналежність виконання посадових обов'язків;

- відсутність можливості перевести працівника з займаної посади на іншу.

Суд підкреслює, що підставою для розірвання трудового договору за п.2 ст.40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність, тобто наявність причинного зв'язку між недостатньою кваліфікацією та як наслідок - неналежність виконання посадових обов'язків.

Перевіряючи встановлення спеціальним Законом необхідність мати позивачеві спеціальну освіту для займання посади начальника управління оподаткування фізичних осіб в ДПА в АР Крим судом встановлено наступне.

Суд зазначає, що спеціальним Законом, який визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності є Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України.

Отже, суд приходить до висновку, що Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ для займання посад в органах державної податкової служби вимагає наявність тільки освіти за фахом, зазначений Закон не передбачає необхідності мати спеціальну повну вищу освіту як для посадових осіб органу державної податкової служби взагалі, так і для конкретної посади позивача, яку вона займала на момент звільнення, а саме: посаду начальника управління оподаткування фізичних осіб.

Судом встановлено, що позивач має вищу освіту: у 1985 році позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9).

У зв'язку з тим, що вимог щодо наявності повної вищої економічної чи юридичної освіти Законом України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ не встановлено, суд приходить до висновку, що позивач повністю відповідає вимогам, встановленим для посадових осіб органів ДПС України щодо наявності освіти за фахом.

Щодо посилання представників відповідача на Наказ ДПА України «Про затвердження номенклатури посад, на які призначаються і з яких звільняються працівники органів ДПС, переліку посад в органах ДПС та кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які претендують на ці посади» № 363 від 23 серпня 2005 року, яким передбачено необхідність мати повну вищу економічну чи юридичну освіту начальникам управлінь ДПА в АРК, суд зазначає, що його вимоги розповсюджуються тільки на осіб, які претендують на посади в органах ДПС України, а не на тих, які вже займають посади в органах ДПС України.

Суд підкреслює, що Наказ ДПА України «Про затвердження номенклатури посад, на які призначаються і з яких звільняються працівники органів ДПС, переліку посад в органах ДПС та кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які претендують на ці посади» № 363 від 23 серпня 2005 року не є тим спеціальним законом, яким має передбачатися обов'язкова вимога щодо наявності спеціальної вищої освіти для займання посад в органах ДПС України.

Більш того, суд зазначає, що зазначені Наказом ДПА України «Про затвердження номенклатури посад, на які призначаються і з яких звільняються працівники органів ДПС, переліку посад в органах ДПС та кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які претендують на ці посади» № 363 від 23 серпня 2005 року кваліфікаційні вимоги до посадових осіб органів ДПС України не можуть бути підставою звільнення позивача за п.2 ст.40 КЗпП України у випадку його невідповідності зазначеним вимогам за ознаками невідповідності освіти.

Суд зазначає, що в травні 2003 року, коли позивача Наказом від 03 березня 2003 року № 126-л «Про переведення ОСОБА_1» переведено на посаду начальника управління оподаткування фізичних осіб вимоги щодо наявності повної вищої економічної освіти чи юридичної освіти для осіб, які претендують на зайняття посади начальника управління оподаткування фізичних осіб в органах ДПС України жодним нормативним актом не передбачалися.

Суд зауважує, що зазначений Наказ не має зворотної дії, не розповсюджується на правовідносини, які виникли до моменту його видання, будь-яких перехідних положень, які б розповсюджувалися на осіб, які на час видання Наказу вже займали такі посади, він не містить.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що у відповідача для звільнення позивача саме за п.2 ст.40 КЗпП України була відсутня необхідна умова щодо встановлення спеціальним законом необхідності мати повну вищу спеціальну освіту для займання посади начальника управління оподаткування фізичних осіб в ДПА в АР Крим.

Однак, суд звертає увагу відповідача, що позивач самостійно, у зв'язку з прийняттям зазначеного Наказу з 01.09.2007 року, для підвищення рівня професійної кваліфікації вступила до Університету економіки і управління за напрямом підготовки Економіка і підприємництво на факультеті перепідготовки фахівців (з наданням другої вищої освіти) за спеціальністю «Облік і аудит» та у червні 2009 року закінчує навчання, що підтверджується Довідкою ВНЗ «Університету економіки і управління» № 1422 від 10 січня 2008 року.

Перевіряючи наявність у відповідача іншої обов'язкової умови для звільнення позивача за п.2 ст.40 КЗпП України, а саме: недостатньої кваліфікації, яка має перешкоджати продовженню роботи, суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що у витягу з наказу ДПА в АР Крим від 05.12.2007 року № 843 «Про результати атестації працівників державної податкової служби АР Крим» зазначено, що за результатами атестації кожного державного службовця на підставі всебічного аналізу виконання основних обов'язків, складності виконуваної роботи та її результативності, знання та використання державної мови під час виконання службових обов'язків атестаційні комісії приймали одне з рішень, а також вносили на розгляд керівництва рекомендації, передбачені пунктами 11,12 Положення про проведення атестації.

Суд зауважує, що відповідачем при проведенні атестації ОСОБА_1 всебічний аналіз виконання основних обов'язків позивачем не здійснювався, складність виконуваної роботи та її результативність не встановлювалися, питання про неналежність її кваліфікації не досліджувалися, відповідні висновки зроблені не були, взаємозв'язку між недостатньою кваліфікацією та неналежністю виконання посадових обов'язків ОСОБА_1не встановлено, що підтверджується наступним.

Суд зазначає, що відповідно до п.9 Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. N 1922 на кожного працівника, який підлягає атестації, складається службова характеристика, що підписується його безпосереднім керівником, затверджується керівником вищого рівня і подається до комісії не пізніше ніж за тиждень до проведення атестації.

Судом встановлено, що предметом перевірки при проведенні атестації позивача була позитивна службова характеристика на ОСОБА_1, зазначена характеристика була заслухана 27.11.2007 року на засіданні атестаційної комісії ДПА в АР Крим, що зафіксовано в протоколі № 14. (а.с.92 - 96).

Однак, відповідно до Службової характеристики ОСОБА_1, яка зроблена її керівником ОСОБА_8та затверджена 19.10.2007 року Головою ДПА в АР Крим ОСОБА_9, за період роботи в податковій службі Криму ОСОБА_1 зарекомендувала себе висококваліфікованим, старанним, ініціативним фахівцем. Знаходячись на керівній посаді проявляє необхідні професійні якості в питаннях організації роботи управління по забезпеченню надходжень коштів до бюджету, відповідальності за доручену справу, самостійності і оперативності в ухваленні рішень, вимогливості до себе і підлеглих. Вміє організувати колектив на виконання поставлених задач, проконтролювати їх виконання. Свої знання з практики передає працівникам. Має заслужений авторитет в колективі. Зазначено, що управління оподаткування фізичних осіб щомісячно виконує прогнозні показники надходжень податків до бюджету. Вказано, що позивач постійно працює над підвищенням власного професійного і ділового рівня, проводить роботу з платниками податків по роз'ясненню податкового законодавства. За результатами аналізу роботи позивача зроблено висновок, що вона відповідає займаній посаді.

Суд зауважує, що відповідно до п.9 Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. N 1922 під час кожної атестації до комісії подаються щорічні оцінки виконання державним службовцем покладених на нього завдань та обов'язків за період, що минув після попередньої атестації, а також атестаційний лист попередньої атестації.

Однак, судом встановлено, що висновки проведеної атестації зроблено відповідачем лише на підставі службової характеристики на ОСОБА_1, відповідачем в порушення п.9 Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. N 1922, не була предметом перевірки щорічна оцінка виконання державним службовцем посадових обов'язків і завдань за 2006 рік, за наслідком обговорення результатів якої ОСОБА_1 отримала оцінку «добре» (повне досягнення результатів, володіння навиками та уміннями).

Суд підкреслює, що відповідачем при прийнятті рішення про невідповідність займаній посаді не враховані наступні позитивні оцінки та кваліфікаційні характеристики відносно позивача:

так, позивач у 2005 році підвищував кваліфікацію у Центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів органів ДПС України м.Київ;

-на протязі 2007 року ОСОБА_1 знаходилася у кадровому резерві на посаді заступник Голови ДПА в АР Крим відповідно до Наказу ДПА в АР Крим від 30.01.2007 року № 56 «Про формування кадрового резерву в 207 році».

-ОСОБА_1 на час прийняття рішення про невідповідність займаній посаді була студенткою Університету економіки і управління за напрямом підготовки Економіка і підприємництво на факультеті перепідготовки фахівців (з наданням другої вищої освіти) за спеціальністю «Облік і аудит» та у червні 2009 року закінчує навчання.

Суд зауважує, що атестаційна комісія дійшла висновку про невідповідність позивача займаній посаді лише за результатами перевірки освіти позивача, що зазначено в протоколі № 14 від 27.11.2007 року засідання атестаційної комісії ДПА в АР Крим, й не врахувала результатів роботи позивача:

- висновків щорічної оцінки виконання позивачем посадових обов'язків і завдань за 2006 рік, за наслідком обговорення результатів якої ОСОБА_1 отримала оцінку «добре» ;

-позитивної оцінки про результати роботи ОСОБА_1, яка зазначена в службовій характеристиці, в якій також вказано про відповідність позивача займаній посаді. Суд зазначає, що службова характеристика на ОСОБА_1 була затверджена 19.10.2007 року, отже, саме у цей час зроблений висновок про відповідність ОСОБА_1 займаній посаді. Однак, суд зауважує, що вже 27.11.2007 року відповідачем зроблено висновок про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, при цьому жодних доказів, які б стали підставою для прийняття рішення про невідповідність у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків впродовж строку з 19.10.2007 року по 27.11.2007 відповідачем суду не надано.

-заохочування за успіхи в роботі, які підтверджуються даними трудової книжки позивача (а.с.31-34);

- постійного підвищення позивачем власного професійного та ділового рівня;

-відсутність порушень трудової та виконавської дисципліни (оголошена ОСОБА_1у червні 2007 році догана за низький рівень роботи підрозділів адміністрування податків з доходів фізичних осіб та контрольно- перевірочної роботи достроково знята, що підтверджується витягом з наказу ДПА в АР Крим «Про підсумки роботи органів державної податкової служби АР Крим за січень - вересень п.р. і вересень зокрема та заходи із забезпечення надходжень до бюджету у 2007 року» від 12 листопада 2007 року за № 775).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження доводів про неналежне виконання посадових обов'язків позивачем внаслідок її недостатньої кваліфікації, при прийнятті рішення про невідповідність позивача займаній посаді відповідач не прийняв до уваги докази, які свідчать по позитивну оцінку роботи позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи документи свідчать про достатній урівень кваліфікації позивача та належне виконання ним посадових обов'язків.

Отже, суд зауважує, що обов'язкової умови для розірвання трудового договору саме за п.2 ст.40 КЗпП України у вигляді недостатньої кваліфікації, яка стала наслідком неналежності виконання посадових обов'язків у відповідача не було.

Зазначена позиція щодо відсутності підстав для звільнення працівника за п.2 ст.40 КЗпП у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді у разі недоведеності факту невідповідності також підтверджується Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 травня 2008 року по справі за позовом до ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» про визнання наказу застосування дисциплінарного стягнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання надати відпустку; Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 квітня 2007 року по справі за позовом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», Національного банку України про скасування рішення комісії, поновлення на роботі, стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у зв'язку з тим, що рішення атестаційної комісії про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді являється необґрунтованим, не підтверджується доказами, дослідженими в судовому засіданні, воно не може бути визнано доведеною підставою звільнення ОСОБА_1 на підставі п.2 ст.40 КЗпП України.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем порушена процедура проведення атестації державних службовців.

Так, суд зазначає, що відповідно до п.13 Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. N 1922 рішення комісії може бути оскаржене державним службовцем у встановленому порядку керівникові протягом 10 днів з дня його прийняття без урахування терміну тимчасової непрацездатності. За дорученням керівника комісія повторно проводить атестацію, приймає рішення і вносить керівникові для розгляду та прийняття остаточного рішення.

Судом встановлено, що 12.12.2007 року позивачем подано заперечення на рішення атестаційної комісії ДПА в АР Крим, однак, в порушення п.13 Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. N 1922, остаточного рішення у зв'язку з поданням заперечення позивачем відповідачем не прийнято, повторна атестація проведена не була.

Перевіряючи наявність у відповідача іншої обов'язкової умови щодо для звільнення позивача саме за п.2 ст.40 КЗпП України, а саме: відсутності можливості перевести позивача з займаної посади на іншу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.11 Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. N 1922 (в редакції від 26.07.2006 року) на підставі всебічного аналізу виконання основних обов'язків, складності виконуваної роботи та її результативності, знання та користування державною мовою під час виконання службових обов'язків комісія приймає одне з таких рішень:

відповідає займаній посаді;

відповідає займаній посаді за умови виконання рекомендацій щодо підвищення кваліфікації з певного фахового напряму, набуття навичок роботи на комп'ютері тощо;

не відповідає займаній посаді.

Згідно з п.12 Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року N 1922 у разі прийняття рішення про невідповідність державного службовця займаній посаді комісія рекомендує керівникові перевести цього державного службовця за його згодою на іншу посаду, що відповідає його професійному рівню, або звільнити із займаної посади. Кожна рекомендація повинна мати відповідне обґрунтування.

Суд зауважує, що відповідно до ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пункті 2 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Судом встановлено, що на момент прийняття рішення про невідповідність позивача займаній посаді в апараті ДПА в АР Крим були в наявності вакантні посади, що підтверджується відомостями станом на 7 -14 грудня 2007 року.

Перевіряючи факт пропонування іншої посади позивачеві відповідачем суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд підкреслює, що відповідно до ч. 1 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Суд зауважує, що згідно з ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд зазначає, що належним доказом пропонування іншої посади позивачеві є саме письмові докази.

Однак, відповідачем належних доказів пропонування іншої роботи позивачеві та її відмови не надано.

Допитаний у судовому засіданні свідок - Слуцький Яків Семенович пояснив, що після прийняття 27.11.2007 року рішення на засіданні атестаційної комісії ДПА в АР Крим про внесення пропозиції голові ДПА в АР Крим щодо переведення ОСОБА_1 на посаду, яка відповідає її освіті та вимогам наказу ДПА України від 23.08.2005 року № 363 «Про затвердження номенклатури посад, на які призначаються і з яких звільняються працівники органів ДПС, переліку посад в органах ДПС та кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які претендують на ці посади», ОСОБА_1була запропонована ним інша посада, однак, ОСОБА_1 відмовилася від переведення на іншу посаду.

Суд звертає увагу відповідача, що показання допитаного у судовому засіданні свідка - Слуцького Якова Семеновича, судом не приймаються до уваги у зв'язку з тим, що вони є неналежним доказом по справі. Так, суд зазначає, що неможливо встановити чи дійсно пропонувалася позивачеві інша посада, яка саме, чи мав повноваження зазначений свідок взагалі пропонувати позивачеві іншу посаду.

Більш того, суд звертає увагу відповідача, що показання свідка спростовує позивач, а інші докази на підтвердження пояснень свідка відповідачем не надано.

Суд підкреслює, що в даному випадку має місце конкуренція доказів, показання свідка про пропонування іншої посади ОСОБА_1спростовуються поясненнями позивача у судовому засіданні.

З урахуванням того факту, що неможливість переведення працівника на іншу посаду є обов'язковим елементом предмету доказування спорів про звільнення за п.2 ст.40 КЗпП України, докази з цього факту, надані відповідачем, спростовані в судовому засіданні, інші належні докази відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень та зобов'язаний доводити факт своєї невинуватості в справі адміністративної юрисдикції, суду не надані, суд вважає недоведеним факт здійснення усіх заходів щодо працевлаштування ОСОБА_1 за посадою, яка б за думкою ДПА в АР Крим відповідала її кваліфікації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачу не було запропоновано вакантну посаду, яка була в наявності, отже, звільнення позивача було здійснено з порушенням норм трудового законодавства.

Суд зазначає, що при можливості переведення позивача на іншу роботу підстави для звільнення працівника за п.2 ст.40 КАС України відсутні.

Зазначена позиція підтверджується також Ухвалою ВАСУ від 19 березня 2008 року по справі за позовом до державної податкової адміністрації у Донецькій області, державної податкової інспекції у м.Маріуполі, Державного казначейства України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, для розірвання трудового договору ДПА в АР Крим з ОСОБА_1 саме за п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку з виявленням невідповідності позивача займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню даної роботи відсутні обов'язкові умови:

- відсутній спеціальний закон, яким передбачена необхідність мати спеціальну освіту для займання конкретної посади;

- відсутні докази недостатньої кваліфікації позивача;

- відповідачем не доведено неналежне виконання посадових обов'язків позивачем внаслідок її недостатньої кваліфікації;

- при наявності вакантних посад в апараті ДПА в АР Крим не надані докази пропонування позивачеві іншої посади у зв'язку з невідповідністю займаній.

Крім того, суд зауважує що відповідно до п.21 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.1992 року при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі.

В Постанові Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.1992 року зауважується, що не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов'язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором.

Більш того, суд підкреслює, що якщо працівник, який не має документа про освіту, передбаченого кваліфікаційними характеристиками, був прийнятий на роботу, надалі він не може бути, за загальним правилом, звільнений з роботи з причини лише відсутності документа про освіту, тому що про таку невідповідність працівника було відомо і раніше.

Виявленою невідповідністю у подібному випадку може бути неякісне виконання робіт; неналежне виконання трудових обов'язків через недостатню кваліфікацію.

У випадку передбачення обов'язкової необхідності щодо наявності спеціальної освіти, - працівник взагалі не може бути допущений до роботи в разі відсутності в нього відповідного документа про освіту, який є обов'язковим.

Отже, у зв'язку з тим, що наявність спеціальної повної вищої освіти для займання посади начальника управління оподаткування фізичних осіб в Державній податковій адміністрації в АР Крим спеціальним законом не передбачена, звільнення тільки з мотивів відсутності спеціальної освіти, передбаченої самим роботодавцем, за п.2 ст.40 КЗпП є незаконним.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Наказ № 848-о Державної податкової адміністрації в АР Крим від 13 грудня 2007 року про звільнення ОСОБА_1 не може бути визнано таким, що прийнято на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, отже, є протиправним.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 15000,00 гривень суд вказує наступне.

Суд зазначає, що позивач у судовому засіданні пояснила, що відповідачем у зв'язку з прийняттям незаконних рішень завдано їй моральну шкоду, неправомірні дії відповідача спричинили переживання та погіршення стану здоров'я, що підтверджується довідками з лікарні. Позивач зазначив, що грошову компенсацію моральної шкоди позивач оцінює в 15000,00 гривень.

Перевіряючи наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачеві в розмірі 15000,00 гривень суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 32, 56, 62 Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Суд підкреслює, що відповідно до п.3 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд підкреслює, що відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем ОСОБА_1регулюється КЗпП України.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд зазначає, що в п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5) вказано, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд підкреслює, що юридичними фактами, які є підставою виникнення правовідносин по відшкодуванню власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівникові є:

- порушення власником законних прав працівника;

- наявність моральних страждань працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд зазначає, що судом встановлено допущення порушення прав позивача відповідачем у зв'язку з незаконним звільненням, Наказ № 848-о Державної податкової адміністрації в АР Крим від 13 грудня 2007 року про звільнення ОСОБА_1 визнано судом протиправним.

Судом встановлено, що внаслідок порушення законних прав позивача - звільнення відповідно до Наказу № 848-о Державної податкової адміністрації в АР Крим від 13 грудня 2007 року позивачеві завдані моральні страждання, зачеплена її ділова репутація, честь та гідність, порушені нормальні життєві зв'язки, підірвано здоров'я.

Суд підкреслює, що позивачеві були завдані моральні страждання, що виявилися в погіршенні стану здоров'я. Доказами підірвання здоров'я є надана позивачем довідка Нейрохірургічного центру КРУ «КБ ім. Н.А.Семашко» МЗ АР Крим від 13 грудня 2007 року, довідка про знаходження на стаціонарному лікуванні в відділенні планової нейрохірургії НХЦ КРУ «КБ ім. Н.А.Семашко» з 14.12.2007 року по 27.12.2007 року, виписний епікриз І.Х. № 23059 про знаходження ОСОБА_1 на стаціонарному обстеженні та лікуванні в відділенні планової нейрохірургії НХЦ КРУ «КБ ім. Н.А.Семашко» з 14.12.2007 року по 27.12.2007 року, Листком непрацездатності Кримської республіканської установи Серії АА № 602041 від 28.12.2007 року, Листком непрацездатності Серії АБА № 971040 від 27.12.2007 року.

Однак, суд звертає увагу позивача, що відшкодування моральної шкоди не може бути компенсацією втраченого заробітку, а є лише компенсацією моральних страждань, що виявилися в погіршенні стану здоров'я, переживаннях особи.

При визначенні розміру цього відшкодування суд враховує ступінь і характер моральних страждань позивача, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя

Враховуючи сукупність встановлених обставин, тривалість погіршення стану здоров'я позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що ОСОБА_1 має бути відшкодована моральна шкода у розмірі 5000,00 гривень.

Перевіряючи доводи представників відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду судом встановлено наступне.

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.3 ст.99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що законом, яким в даному випадку встановлюються строки для звернення до суду є КЗпП України.

Згідно зі ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, судом встановлено, що позивач повинен був звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Суд зазначає, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідно до ч. 2 ст.100 КАС України якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

У запереченнях проти позову та у судовому засіданні представники відповідача наполягали на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду, просили з цих підстав відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У судовому засіданні позивач та представник позивача надали заяву та просили визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною.

Перевіряючи поважність причин пропуску строку звернення позивача з адміністративним позовом до суду судом встановлено наступне.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 було звільнено з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 13 грудня 2007 року, що підтверджується Наказом № 848-о Державної податкової адміністрації в АР Крим від 13 грудня 2007 року про звільнення ОСОБА_1, з яким позивач ознайомилася 25.12.2007 року.

Суд зазначає, що позивачеві було видано трудову книжку 25.12.2007 року, що підтверджується випискою з журналу трудових книжок ДПА в АР Крим, отже, саме 25.12.2007 року є датою початку перебігу строку для звернення позивача з заявою до суду про вирішення трудового спору.

Судом встановлено, що 11 січня 2008 року в межах місячного строку для звернення до суду ОСОБА_1 відправила поштою позов до Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим про відновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що Ухвалою Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим від 18 січня 2008 року було відкрито провадження у справі відповідно до норм ЦПК України, а не КАС України, хоча позивач в позові не зазначала саме в якому порядку вона звернулася до суду. У той же час Залізничний районний суд м.Сімферополя АР Крим на час звернення ОСОБА_1 з позовом був одночасно як судом цивільної, так і судом адміністративної юрисдикції.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим від 11 липня 2008 року провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації в АР Крим про відновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито у зв'язку з тим, що справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судом встановлено, що 15 липня 2008 року позивачем подано заяву про апеляційне оскарження Ухвали Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим від 11 липня 2008 року про закриття провадження у справі та 23 липня 2008 року було подано апеляційну скаргу на зазначену Ухвалу.

Судом встановлено, що Ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 19 листопада 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, Ухвалу Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим від 11 липня 2008 року залишено без змін.

Суд підкреслює, що вже 25 листопада 2008 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом про визнання недійсним рішення засідання атестаційної комісії Державної податкової адміністрації в АР Крим; скасування рішення засідання атестаційної комісії Державної податкової адміністрації в АР Крим; визнання неправомочним наказу Державної податкової адміністрації в АР Крим про звільнення; поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.

Аналізуючи поважність причин пропуску строку для звернення до суду, суд зауважує, що позивач при зверненні до Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим в позові до Державної податкової адміністрації в АР Крим на норми ЦПК України не посилалася, Залізничним районним судом м.Сімферополя АР Крим було помилково відкрито провадження у справі в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з тим, що спір з приводу визнання недійсним рішення, визнання неправомірним наказу про звільнення, стягнення моральної шкоди підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Однак, суд зазначає, незважаючи на те, що Залізничним районним судом м.Сімферополя АР Крим було помилково відкрито провадження по справі відповідно до норм ЦПК України, справа знаходилася в провадженні сім місяців, після чого було закрито провадження по справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач з позовом до Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим звернулася своєчасно - в межах місячного строку для звернення до суду, приймаючи до уваги помилковість відкриття Залізничним районним судом м.Сімферополя АР Крим провадження у справі в порядку цивільного судочинства, відсутність у цьому провини позивача, враховуючи тривалість знаходження в провадженні Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим справи за позовом ОСОБА_1 до ДПА в АР Крим про вирішення трудового спору, своєчасність подання позову до Окружного адміністративного суду АР Крим після залишення без змін Ухвали Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим від 11 липня 2008 року Ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 19 листопада 2008 року, суд приходить до висновку про поважність причин пропущення позивачем строку звернення до суду, у зв'язку з чим надає правову оцінку встановленому вище та розглядає справу по суті.

У зв'язку з тим, що Наказ Державної податкової адміністрації в АР Крим № 848-о від 13 грудня 2007 року «Про звільнення ОСОБА_1» судом визнано протиправним, він підлягає скасуванню, отже уточнені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив уточнені позовні вимоги про визнання неправомочним наказу № 848-о Державної податкової адміністрації в АР Крим від 13 грудня 2007 року «Про звільнення ОСОБА_1», а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи уточнених позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Суд підкреслює, що відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Приймаючи до уваги, що на час розгляду справи посада начальника управління оподаткування фізичних осіб в ДПА в АР Крим, з якої була звільнена ОСОБА_1, існує, суд приходить до висновку про задоволення уточнених позовних вимог у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1, крім того, суд зауважує, що в цій частині постанова підлягає негайному виконанню.

Уточнені позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 5000,00 гривень.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення уточнених позовних вимог позивача.

Відповідно до норм статті 94 КАС України суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 3,40 гривень.

Судом встановлено, що позивачем не сплачено судовий збір щодо вимог про стягнення моральної шкоди. У зв'язку з тим, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди частково задоволені, враховуючи, що у випадку сплати судового збору він підлягав би поверненню, суд не вирішує питання щодо його стягнення з позивача.

Під час судового засідання, яке відбулось 28.04.2009 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 05.05.2009 року.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Уточнені позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Державної податкової адміністрації в АР Крим № 848-о від 13 грудня 2007 року «Про звільнення ОСОБА_1».

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1.

4. Стягнути з ДПА в АР Крим на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,00 гривень.

5. В решті уточнених позовних вимог відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 гривень.

7. Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складання її у повному обсязі, у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої, протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Трещова О.Р.

Показати/Приховати судові провадження

Коментарі

Коментарі відсутні

Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація