Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді  В.Б. Туренко

суддів Л.І. Бандури, Л.В. Поліщук

при секретарі судового засідання - О.О. Соломахіній

за участю представників сторін:

від позивача -С.В.Островський

від відповідача -не з'явився, про день,  час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ТОВ „АМАЛЬГАМА ЛЮКС” м. Миколаїв

на рішення господарського суду Миколаївської області від 11.01.2007р.         

зі справи № 3/580/06

за позовом ТОВ „АМАЛЬГАМА ЛЮКС” м. Миколаїв

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 41351.68грн.

                                                встановила:

21.11.2006р. ТОВ „АМАЛЬГАМА ЛЮКС” звернулось з позовом про стягнення з відповідача на підставі ст.ст.526, 530, 1212 ЦК України 8451.68грн. -різниці між сплаченою сумою та сумою виконаних робіт.

        18.12.2006р. позивачем надана заява про збільшення позовних вимог, якою останній додатково, згідно ст.ст.230, 231 Господарського кодексу України, просив стягнути штраф в загальній сумі 32900.00грн., нарахований виходячи із розміру штрафу встановленого договором -350.00грн. за кожен день прострочення, загальна кількість такого прострочення за розрахунком позивача склала 94 дні (а.с.32).

             Письмові заперечення  відповідача на заявлені вимоги у  матеріалах справи відсутні.

           Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.01.2007р.(суддя Смородінова О.Г.), яке оформлено відповідно до ст.84 ГПК України 17.01.2007р.,  позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 8451.68грн. основного боргу та судові витрати з загальній сумі 220.00грн.  У стягненні штрафу відмовлено, оскільки штрафна санкція передбачена договором не відповідає  приписам діючого законодавства в частині встановлення розміру та засобу нарахування останньої.

26.01.2007р. позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині відмови у стягненні штрафу в розмірі 32900.00грн. скасувати, позов в цій частині задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом

норм ст.549 ЦК України та не застосування положень ст.ст.230, 231 Господарського кодексу України.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

          26.04.2006р. між ТОВ „АМАЛЬГАМА ЛЮКС” (замовник) та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (підрядник), укладено договір  підряду          № НОМЕР_1 на виконання ремонтних робіт цеху ручного сортування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 120023.40грн., з поетапною оплатою (а.с.11-12). Додатками № 1, 2 від 26.04.2006р. затверджений графік та кошторис по кожному виду ремонтних робіт (а.с.11-12,18-19). Додатковим узгодженням від 27.04.2006р. сторони доповнили договір підпунктом 10.5., зазначивши, що всі податки за договором сплачує підрядник (а.с.13). Додатковим узгодженням № 2 від 15.05.2006р. до вказаного договору, графіком і кошторисом, які є додатками № 3, 4 від 15.05.2006р. до цього договору, збільшений обсяг робіт та їх вартість на 13001.02грн., а також сторони п.6.2. договору виклали в іншій редакції, якою передбачили, що у разі порушення строків, зазначених у графіках виконання робіт, підрядник виплачує замовнику штраф в розмірі 350.00грн. за кожен день затримки та всі завдані такою  затримкою збитки (а.с.14, 20, 21).

            Додатковим узгодженням НОМЕР_2. сторони розірвали укладений договір підряду у зв'язку із порушенням підрядником  строків виконання робіт, передбачених графіками, що є додатками № 1, 3 до договору, а також з причини неможливості їх подальшого виконання (а.с.15).

          2.08.2006р. сторони підписали акт про виконання робіт із зазначенням їх найменування, дати початку, закінчення та фактичного завершення ремонтних робіт, кількості днів прострочення, а 18.08.2006р. підписали акт здачі-приймання виконаних робіт, згідно якого вартість невиконаних робіт склала 69470.09грн. (а.с.16,17).

             За платіжними дорученнями № НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10  та видатковому касовому ордеру від 01.06.2006р. відповідач отримав від позивача 72006.00грн.(а.с.22-30). Таким чином, загальна сума робіт за договором та додатковим узгодженням № 2 становила 133024.42грн. (120023.40 + 13001.02), вартість виконаних робіт склала 63554.32грн. (133024.42 -69470.10), оплата здійснена в сумі 72006.00грн., різниця між сплаченою сумою та сумою виконаних робіт 8451.68грн. (72006.00 -63554.32) обґрунтовано стягнута судом з відповідача, згідно ст.ст.530, 1212 ЦК України.

  Щодо заявлених вимог про стягнення штрафу в сумі 32900.00грн., то слід зазначити, що позивач паслався як на матеріально-правову  підставу такої вимоги на норми ст.ст.230, 231 Господарського кодексу України.    

 Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені в статі 2 цього Кодексу.

  Тобто, зазначена норма вказує на три види штрафних санкцій, які застосовуються в господарській діяльності, -  неустойку, штраф, пеню. Однак, ця норма протирічить нормам ч.1 ст.549 ЦК України, оскільки з її змісту випливає, що штраф і пеня не є різновидами неустойки, а мають самостійний характер.

  Згідно ч.1 ст.231 Господарського кодексу України, законом, щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

  Тобто, зазначена норма вказує на імперативний (обов'язковий, що не підлягає змінам у договірному порядку) характер статті закону, якщо в ній установлено розмір штрафних санкцій стосовно окремих видів зобов'язань.

   Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкції може бути встановлено договором у відсотковому відношенні  до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми  зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тобто, даною нормою встановлений принцип, відповідно до якого, якщо розмір санкції законом не встановлений, сторони в договорі можуть передбачити їх розмір на власний розсуд, але обчислюючи його як у процентному співвідношенні до суми всього зобов'язання або його невиконаної частини, так і в певній (твердій, фіксованій) сумі, а також у кратному відношенні до вартості товарі (робіт, послуг). Доцільним і виправданим є застосування у вигляді встановлення штрафних санкцій у відсотковому відношенні до суми всього зобов'язання, незалежно від ступеня його виконання, оскільки часткове виконання зобов'язання не дозволяє одержувачу таких робіт, послуг або поставок використати його результати у своїй господарській діяльності, тому що відсутній факт досягнення кінцевої мети договору.

 Отже, законодавець цією нормою передбачає, зокрема, можливість встановити в договорі розмір штрафу в певній (твердій, фіксованій) сумі, але не ув'язує нарахування штрафу із кількістю днів прострочення, як це було встановлено п.6.2. договору, а не  дотримання положень ч.4 ст.231 Господарського кодексу України позбавляє суд визначити розмір штрафу за неналежне виконання відповідачем  господарського зобов'язання.

  Таким чином, висновок суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з останнього штрафу в сумі 32900.00грн. не підлягає задоволенню, оскільки вказана штрафна санкція не відповідає приписам діючого законодавства в частині встановлення розміру та засобу нарахування останньої, є правомірним, а тому заперечення  відповідача, викладені в апеляційній скарзі не приймаються судовою колегією до уваги.

 Безпідставним є посилання скаржника на Роз'яснення  Президії Вищого Арбітражного Суду України від 16.04.1993р. по № 01-6/438 та інформаційного листа від 14.06.1993р. № 01-8/672, оскільки ці роз'яснення стосуються окремих норм ЦК УРСР (1963р.), який втратив чинність з 1.01.2004р.

З урахуванням вищезазначеного, підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст.ст.99,103,105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

                                             постановила:

         Рішення господарського суду Миколаївської області від 11.01.2007р. зі справи № 3/580/06 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

        Головуючий суддя                                                                                В.Б. Туренко

        Суддя                                                                                                    Л.І. Бандура

        Суддя                                                                                                     Л.В.Поліщук