Справа № 22-1597 Категорія: 6
Головуючий у суді першої інстанції Токар. Л.В. Доповідач Нікушин В.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2008 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого:- Кучевського П.В. Суддів: Якути О.І., Нікушина В.П. При секретарі: Яблонській І.Л. За участю:
представника Вінницької міської ради Заярнюка В.В. представника відповідічів ОСОБА_3 представника третьої особи Покоєвича А.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Вінницької міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 6 травня 2008 року, ухвалене по справі за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участі третьої особи на стороні відповідача Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" про знесення самочинно збудованої будівлі,
ВСТАНОВИЛА:
В липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання за ним права власності на офісні приміщення, розташовані в реконструйованій квартирі АДРЕСА_1.
Позовні вимоги були задоволені рішенням суду першої інстанції від 5 жовтня 2007 року, яке в подальшому ухвалою апеляційного суду
від 14 лютого 2008 року було скасоване з направленням справи на новий судовий розгляд.
При новому розгляді цей позов було об'єднано в одна провадження з поданим 30 жовтня 2007 року позовом Вінницькою міською радою позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 за участю третьої особи на стороні відповідача акціонерного інноваційного комерційного банку "УкрСиббанк" про знесення самочинно збудованої будівлі.
В ході розгляду в одному провадженні цих двох позовів, ОСОБА_1 від своїх позовних вимог відмовився і ця відмова була прийнята судом.
За таких обставин предметом судового розгляду були лише вимоги Вінницької міської ради і вони полягали в наступному.
ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу у вересні 2001 року придбав у власність 1/3 частки АДРЕСА_1. Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №1324 від 29.08. 2002 року йому було дозволено проектування реконструкції викупленої ним квартири. При цьому виданим, на підставі вказаного рішення, архітектурно-планувальним завданням №60 від 26.03 2003 року прибудова до фасаду будинку йому заборонялась.
ОСОБА_1 в порушення вказаних вимог, здійснив реконструкцію зазначеної квартири з прибудовою ґанку розмірами 2, 90 х 2, 60 м, загальною площею 7, 54 м. кв.
За самочинну прибудову ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності і попереджено про необхідність ліквідації самочинної прибудови, але він цієї вимоги не виконав.
За таких обставин Вінницька міська рада вважає, що ОСОБА_1 здійснено самочинне будівництво , а саме за відсутності належного дозволу на його проведення та без відведення земельної ділянки під забудову.
Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог. Вінницька міська рада, не погоджуючись з таким рішенням, оскаржила його в апеляційному порядку. В своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалене рішення і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що розгляд справи та ухвалення рішення, судом першої інстанції здійснено з порушенням норм матеріального та процесуального права і зокрема судом першої інстанції при вирішенні даного спору мали бути застосовані положення ст.376 ЦК України. Оскільки ОСОБА_1 .в порушення вимог архітектурно-планувального завдання №60 від 26.03 2003 року та ст.29
Закону України "Про планування і забудову територій" самочинно, не отримавши земельної ділянки та при наявності прямої заборони здійснив реконструкцію АДРЕСА_1 з влаштуванням ґанку.
Окрім цього в апеляційній скарзі вказується на те, що при ухваленні рішення, судом першої інстанції, в супереч вимогам ч.2 ст. 311 ЦПК України, проігноровані висновки і мотиви, скасування рішення від 5 жовтня 2007 року, вказані в ухвалі апеляційного суду від 14.02. 2008 року.
Представниками ОСОБА_1, ОСОБА_2 та третьої особи на стороні відповідача в свою чергу подані заперечення на спростування доводів, апеляційної скарги.
Суть цих заперечень зводиться до того, що нерухоме майно про знесення, якого ставиться питання Вінницькою міською радою позбавилось статусу самочинного і на даний момент є власністю ОСОБА_2, набуте нею на підставі договору купівлі - продажу від 19.10. 2007 року.
Безпідставним вважає представник відповідачів посилання в апеляційній скарзі на те, що при ухваленні рішення були порушені вимоги ч. ст. 311 ЦПК України, тому, що мотиви та висновки, наведені в ухвалі апеляційного суду від 14 лютого 2008 року стосувались іншої справи, а саме справи за позовом ОСОБА_1 до виконкому Вінницької міської ради, яка провадженням закрита.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, представника Вінницької міської ради, який підтримав апеляційну скаргу, представників відповідачів та третьої особи , які навпаки спростовувала її, з тих же підстав, що були викладені в письмових запереченнях, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги з огляду на такі обставини.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Оскаржуване рішення, ухвалене з порушенням засад рівності прав сторін, визначених ч. 2 ст. 10 ЦПК України, а саме при досліджені наданих ними доказів, судом першої інстанції були прийняті до уваги докази на підтвердження заперечень позову і в той час залишені поза увагою докази, якими обґрунтовувались позовні вимоги. Про це свідчить мотивувальна частина рішення, яка носить констатаційний характер без обґрунтування прийняття до уваги одних доказів і спростування інших.
Як наслідок це призвело до неправильного визначення характеру, правовідносин, що склались між сторонами і до того , що суд не зміг визначитись щодо норм матеріального права, які б слід було застосувати до цих правовідносин.
Відмовляючи в позові, суд виходив із того, що ОСОБА_1, набувши права власності на кв. АДРЕСА_1 за договорами купівлі продажу від 20.09.2001 року та від 19.02. 2004 року, реконструював її під офіс на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради №1323 від 29.08 2002 року та у відповідності до умов архітектурно-планувального завдання №60 від 23.03.2003 року облаштував його окремим входом.
Як на підставу легалізації здійсненої прибудови, суд посилався на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 5.10. 2007 року, за яким було визнано право власності за ним на офісні приміщення в тому числі і на прибудову
Однак такі висновки суперечать фактичним обставинам справи і ґрунтуються на довільному тлумаченні окремих положень архітектурно-планувального завдання№60 дійсно п. 28 цього завдання (а.с.16 том 2) передбачає, облаштування окремого виходу з офісу, але такий вихід мав бути облаштований відповідно до проекту. Разом з цим судом при дослідженні цього доказу було залишено поза увагою імперативні положення п. 15 цього ж архітектурно-планувального завдання, яким забороняється облаштування прибудови до фасадної частини будинку.
Підтвердженням того, що прибудова до офісного приміщення в АДРЕСА_1 здійснювалась самочинно свідчать наявні в матеріалах справи, постанова №274 від 3 липня 2007 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за самочинну прибудову (а.с.7 том 2) з висновками якої погодився відповідач, сплативши призначений за цією постановою штраф (а.с. 8 том 2), та попередження управління містобудування та архітектури від 4 липня 2007 року про необхідність ліквідації самочинно збудованої прибудови (а.с.9 том 2).
Цього ж факту не заперечувала представник відповідачів в ході розгляду апеляційної скарги.
Хибним є посилання суду на рішення від 5. 10. 2007 року, як на підставу легалізації спірного офісного приміщення ОСОБА_1, оскільки воно ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 лютого 2008 року було скасоване. А від так похідні із цього рішення реєстрація права власності за ОСОБА_1 на приміщення з
прибудовою в будинку АДРЕСА_1 та послідуючий договір купівлі - продажу від 19.10. 2007 року про відчуження цього офісу ОСОБА_2 не тягнуть за собою правових наслідків.
Окрім цього вказані правочини вчинені в той час, коли рішення від 5 .10 2007 року не набрало законної сили тому, що 12.10 2007 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради була ініційована процедура його апеляційного оскарження, шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження (а.с.86, 87 том 1)
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
В даному випадку така заява була подана в межах строків на її подачу і тому рішення від 5.10. 2007 року станом на момент укладення договору купівлі-продажу 19.10.2007 року не набрало законної сили.
Звертаючись з позовом про знесення самочинно збудованої будівлі, позивач не ставив питання про визнання вказаного договору купівлі -продажу офісного приміщення недійсним, оскільки відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена встановлена законом, У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Виходячи із роз'яснень п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угоди пов'язані з незаконним відчуженням землі, або незаконне нею користування, розпорядження, пов'язані з порушенням публічного порядку, а відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України такі правочини є нікчемними і визнання їх такими судом не вимагається .
Встановлено і цього факту не заперечує представник відповідачів, що прибудову ОСОБА_1 було вчинено при відсутності підстав набуття права на землю, визначених ст. 116 ЗК України. Отже вчинений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 набула права власності на спірне офісне приміщення з прибудовою, пов'язаний з незаконним використанням землі, що належить територіальній громаді міста і тому, ця обставина свідчить про порушення публічного порядку.
При очевидності того, що ОСОБА_1 реконструкцію квартири під офісне приміщення та прибудову ґанку до нього вчинено за відсутності належно затвердженого проекту без відведення землі, зважаючи на нікчемність ухваленого правочину (договору купівлі - продажу від
19.10 2007 року), суд першої інстанції мав всі підстави для задоволення позовних вимог.
При наведених обставинах апельоване рішення суду першої інстанції не може залишатись в законній силі, як таке, що суперечить фактичним обставинам і ухвалене без правового обґрунтування.
За відсутності підстав для скасування рішення, передбачених ст. 311 ЦПК України та за наявних доказів, встановлених по справі, колегія суддів не позбавлена можливості ухвалити нове рішення.
Колегія суддів палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області, на підставі ст.ст. 152, 212 ЗК України, ст. 29 Закону України "Про порядок планування та забудови територій" ст.ст. 376 , 215, 228 ЦК України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 316 ЦПК України,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Вінницької міської ради задовольнити . Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 6 травня 2008 року, ухвалене по справі за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про знесення самочинно збудованої будівлі скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог Вінницької міської ради.
Знести самочинно прибудовану будівлю - ґанок розміром 2, 9x2, 6 м. прибудований до квартири АДРЕСА_1 за рахунок ОСОБА_1.
Повернути в розпорядження Вінницької міської ради в придатному для використання стані, самовільно зайняту земельну ділянку площею 7, 54 кв.м., що знаходиться біля будинку по АДРЕСА_1, після її звільнення від самовільно збудованої будівлі.
Стягнути з ОСОБА_1 51 грн. судового збору та 7, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь держави.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.