ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2007                                                                                   Справа № 31/446-06  

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Головка В.Г.  (доповідач),

суддів Стрелець Т.Г., Чус О.В.

при секретарі:  Мацекос І.М.

за участю представників сторін:

від позивача –Прозорова Я.В., довіреність від 12.09.2006

від відповідача –Меркович В.Б., керівник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Магнезит і К" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від  21.12.2006р. у справі № 31/446-06

за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю "Магнезит і К", м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ратиборградострой", м.Дніпропетровськ

про визнання права власності   

          ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від  21.12.2006р. у справі №31/446-06 (суддя Мороз В.Ф.) в позові товариства з обмеженою відповідальністю "Магнезит і К" до товариства з обмеженою відповідальністю "Ратиборградострой" про визнання права власності  відмовлено.  

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення  скасувати як прийняте з порушенням норм матеріального права та визнати право власності на недобудоване нерухоме майно, посилаючись на наступне:

-          судом не взята до уваги норма статті 876 ЦК України, що власником об’єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник. Суд не застосував дану норму до пункту 3.2.1 договору, згідно з яким на позивача покладається зобов’язання виконувати функції замовника будівництва в повному обсязі;

-              суд неповно з’ясував обставини по справі з приводу того, що для передачі обов’язку виконання функцій замовника третій особі необхідно було укласти додаткову угоду, в якій відповідачем було відмовлено на підставі невизнання права власності позивача, хоча позивачем був поданий позов про визнання права власності на недобудоване нерухоме майно.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач  не надав, його представник у судовому        засіданні підтримав вимоги позивача.             

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Із матеріалів справи вбачається, що 06.06.2003р. між ТОВ „Магнезит і К" та ТОВ „Ратиборградстрой” було укладено договір про сумісну діяльність №1, а 14.02.2006р. - додаткову угоду до договору про сумісну діяльність, за якими сторони зобов'язувалися разом діяти для досягнення спільної господарської мети: проектування, одержання всіх необхідних погоджень, будівництво і введення в експлуатацію першої та другої черг житлового будинку з приміщеннями торгово-комерційного призначення, майданчиком короткочасного паркування машин на земельній ділянці по пр.К.Маркса в районі будинку, №7 (а.с.6-16 т.1).

Відповідно до п. 3.2.1 Договору для досягнення спільної господарської мети позивач зобов'язується виконувати функції Замовника будівництва у повному обсязі.

ТОВ "Магнезит і К" вважає, що воно є одноособовим власником       недобудованого майна, посилаючись на ст.876 Цивільного кодексу України, згідно з якою власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є  замовник, якщо інше не передбачено договором.

На здійснення свого права на володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд позивач мав намір продати нерухоме майно, будівництво якого не завершене.

Разом з тим, відповідно до п. 5.3 Договору жодна зі сторін не може передавати свої обов'язки за Договором третім особам без підписання обома сторонами письмової додаткової угоди, а виконання позивачем функцій замовника є його обов'язком.

У зв’язку з чим позивач звернувся до відповідача з пропозицією підписати додаткову угоду, за якою би позивач передав обов'язок виконання функцій замовника третій особі, проти чого останній заперечив.

Позивач на підставі ст.392 Цивільного кодексу України звернувся до господарського суду з вимогами про визнання права власності на недобудоване нерухоме майно –житловий будинок з приміщеннями торговельно-комерційного призначення за адресою: м.Дніпропетровськ, пр.К.Маркса в районі будинку №7.

Згідно зі ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності вищезазначена особа може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Отже господарський суд правомірно відмовив в задоволенні позивних вимог щодо визнання права власності на недобудоване нерухоме майно.

Посилання позивача на ст.392 Цивільного кодексу України є помилковим, оскільки права  власності на об’єкт незавершеного будівництва він не набув, а захисту відповідно до чинного законодавства підлягає лише порушене право.

Доводи скаржника з посиланням на ст.876 Цивільного кодексу України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не стосуються спірних правовідносин та не впливають на вирішення справи по суті.

Враховуючи викладене, підстав для скасування рішення суду відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається.

Керуючись ст.99, 101, 103, 105  Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від  21.12.2006р.  у справі №31/446-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий                                                                           В.Г.Головко

Судді                                                                                       О.В.Чус

                                                                                                            Т.Г.Стрелець