Справа № 2а-182/2009р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

06 квітня 2009 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Носівському районі Чернігівської області (далі – Управління) про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

ВСТАНОВИВ:

13 січня 2009 року до Чернігівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Управління про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за 2006-2007 роки у сумі 2 733 гривні 30 копійок. Вказаний адміністративний позов згідно ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду був направлений для розгляду до Носівського районного суду Чернігівської області.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», вона належить до категорії громадян, які є дітьми війни. Стаття 6 зазначеного Закону передбачає, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак, відповідач не здійснює нарахування передбаченої допомоги, тому позивачка просить суд поновити пропущений строк для звернення до суду та зобов’язати Управління нарахувати на її користь недоплачену щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2007 роки у сумі 2 733 гривні 30 копійок.

Позивачка у судове засідання не прибула, подавши заяву про розгляд справи без її участі у порядку письмового провадження, зазначивши, що позовні вимоги підтримує і просить їх задовольнити.

Представником відповідача через канцелярію суду надано письмові заперечення на позов, де зазначається, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачкою пропущені строки звернення до адміністративного суду. Крім того, Управління може нараховувати соціальну допомогу лише в межах коштів, які фінансуються з бюджету, а для цього виду соціальної допомоги кошти у бюджеті на 2007 рік не були передбачені. Іншого фінансування Управління не має. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Для здійснення зазначених позивачкою виплат повинні бути внесені зміни до Державного бюджету України на 2007 рік, або прийнятий інший закон, яким би це питання було врегульовано, але жодного нормативного акту на виконання рішення Конституційного Суду України прийнято не було. Оскільки витрати для виплат, зазначених у позові, законодавством не передбачені, то Управління не може витрачати кошти на цілі не передбачені законодавством. Разом з тим, жоден нормативний акт прямо не передбачає мінімальний розмір пенсії, з якого може обраховуватися розмір підвищення до пенсії, а для окремих категорій населення України встановлені різні величини показника мінімальної пенсії. Абзацом 2 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», який рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року не був визнаний неконституційним, право визначення розміру соціальних гарантій на 2007 рік, що визначаються в залежності від прожиткового мінімуму, надано Кабінету Міністрів України. Тому Управління застосовувало для визначення розміру соціальних гарантій пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України № 544 від 15 квітня 2003 року та мінімальний розмір пенсії згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У запереченні представник відповідача наголошувала, що ОСОБА_2 пропустила строк позовної давності, який не може бути поновлений через відсутність поважних причин для його поновлення, а тому просила суд розглянути справу у порядку письмового провадження та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши та вивчивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд приходить до наступного:

ОСОБА_2, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є особою, яка має статус дитини війни. Даний факт підтверджується посвідченням серії ААБ № 063261 (а. с. 6).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк.

13 січня 2009 року ОСОБА_2 подала адміністративний позов про визнання незаконними дій Управління, які мали місце у 2006-2007 роках, тобто з порушенням строку звернення до адміністративного суду.

У поданій позовній заяві позивачка просить суд поновить пропущений нею строк, обґрунтовуючи цю вимогу тим, що вона дізналася про порушення своїх прав лише після висвітлення у засобах масової інформації рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, однак поважності причин пропуску строку не вказала.

Відповідно до ст. 102 КАС України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, строк для звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Рішення Конституційного Суду України, яким визначено, що законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України, прийняте 09 липня 2007 року. Дане Рішення Конституційного Суду України було опубліковано в Офіційному віснику України № 52 від 27 липня 2007 року. Протягом липня-серпня 2007 року це Рішення Конституційного Суду України неодноразово публікувалося також в інших періодичних виданнях, які є загальнодоступними для населення України та висвітлювалося по телебаченню. Жодних доказів, які б підтверджували неможливість позивачки ознайомитися з вказаним Рішенням Конституційного Суду України нею не надано.

З таких міркувань суд не вбачає поважних причин пропуску позивачкою строку звернення до адміністративного суду і приходить до висновку, що вимога ОСОБА_2 про поновлення пропущеного процесуального строку є такою, що задоволенню не підлягає.

Враховуючи, що представник відповідача наполягала на пропущенні позивачкою  строку для звернення до адміністративного суду, то, відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 99, 100, 104, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Носівському районі Чернігівської області про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни протягом 2006-2007 років відмовити у зв’язку з пропущенням строку для звернення до адміністративного суду.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Київського апеляційного адміністративного суду через Носівський районний суд Чернігівської області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                                                          В.М. Корзаченко