ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  37/1217.03.09

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво  «Арій»

ДоЗакритого акціонерного товариства  «Мережа книжкових супермаркетів «Буква»

Простягнення 73 029,35 грн.

Суддя Кондратова І.Д.

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

Від позивача Лебедєв О. М.- представник за довіреністю 3 90/1 від 25.06.2007 року; Шевчук В.А.- представник за довіреністю № б/н від 10.11.2008 року;

Від відповідача Сисов В.С.- представник за довіреністю № 1 від 16.02.2009 року;

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво  «Арій»до Закритого акціонерного товариства  «Мережа книжкових супермаркетів «Буква»  про стягнення 73 029,35 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2009 р. порушено провадження у справі № 37/12, розгляд справи було призначено на 16.02.2009 року 11-00.

Представники сторін в судове засідання 16.02.2009 року з’явились, проте вимоги ухвали  Господарського суду міста Києва № 37/12 від 28.01.2009 р. про порушення провадження у справі не виконали.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.02.2009 подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в позові повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2009 року розгляд справи було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

23.02.2009 року представник відповідача через канцелярію суду подав доповнення до заперечення на позовну заяву, відповідно до якого вказує на те, що сума основного боргу відповідачем повністю погашена.

Представник позивача  подав заяву, відповідно до якої просить стягнути :

6621,23 грн. –3 % річних та інфляційні витрати, які нараховані позивачем на суму заборгованості;

4786,40 грн. –суму пені,

54058,50 грн. –суму втраченої вигоди,

730,29 грн. –державне мито,

118,00 грн. –витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу;

2200,00 грн. –сума витрат на адвоката,

32,63 грн. –сума, сплачена позивачем за послуги ЄДРПОУ.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (див. абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 N 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», з наступними змінами і доповненнями). Тобто під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітитись заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві.

Ретельно дослідивши зміст поданої заяви та оцінивши такий зміст з раніше заявленими позовними вимогами, суд встановив, що в поданій заяві позивач додатково просить ще стягнути 4786,40 грн. –суму пені, але вимоги про стягнення пені позивачем раніше не заявлялась. Суд відзначає, що неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог  висувати нові вимоги, про які не йшлося в позовній заяві, а тому подана заява позивача в частині стягнення пені судом не приймається до розгляду (дана правова позиція підтверджується також постановою ВГСУ № 5/356 від 28.11.2007 року).

В свою чергу, судом встановлено, що в частині стягнення суми основного боргу, суми втраченої вигоди позивач зменшив позовні вимоги, а в частині стягнення 3 % річних та інфляційних витрат позивач збільшив позовні вимоги. Судом приймається до розгляду частково подана заява, як така, що не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Враховуючи, що дана заява була прийнята судом до розгляду, в даному випадку має місце нова ціна позову –60679,73 грн. (6621,23 грн. –3 % річних та інфляційні витрати, які нараховані позивачем на суму заборгованості; 54058,50 грн. –сума втраченої вигоди), виходячи з якої вирішується спір.

У судовому засіданні 03.03.2009 року судом оголошувалась перерва до 17.03.2009 року.

Представник позивача в судовому засіданні 17.03.2009 року підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви від 03.03.2009 року, а також подав заяву про збільшення розміру позовних вимог. У вказаній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача суму в розмірі 150 грн., як судові витрати. Представник відповідача проти задоволення заяви заперечував, а також просив в позові відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.03.2009 року за згодою представників сторін було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Арій»(постачальник) та Закритим акціонерним товариством «Мережа книжкових супермаркетів «Буква»(покупець), було укладено договір поставки № 36/05 (далі-договір), відповідно до умов якого постачальник зобов’язувався систематично поставляти і передавати у власність покупцю для подальшої реалізації книжкову продукцію (надалі-товар) у відповідності з поданими покупцем замовленнями, а покупець зобов’язувався приймати та оплачувати товар у порядку та на умовах, передбачених договором.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору за період з 14.11.2005 року по 18.01.2007 року позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 161392,97 грн. Відповідач за отриманий товар розрахувався в повному обсязі, останній платіж відповідачем було здійснено 19.02.2009 року, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, визнається та не оспорюється сторонами.

За переконанням позивача, відповідач прострочив виконання зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару, в зв’язку з чим позивач згідно заяви від 03.03.2009 року просить стягнути 6621,23 грн. –3 % річних та інфляційні витрати, які нараховані позивачем на суму заборгованості в розмірі 11561,90 грн. за період з 01.07.2007 року по 31.12.2008 року, на суму заборгованості в розмірі 11469,94 грн. за період з 01.01.2009 року по 31.01.2009 року, на суму заборгованості в розмірі 11397,19 грн. за період з 01.02.2009 року по 18.02.2009 року, 54058,50 грн. втраченої вигоди.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до  статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Закритим акціонерним товариством «Видавництво «Арій»доказів вбачається, що позивач виконав свої зобов’язання, покладені на нього договором, в повному обсязі.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання зобов’язання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно п. 4.3 договору сторони погодили, що покупець перераховує кожні 10 банківських днів на поточний рахунок  постачальника кошти у повному обсязі реалізації. Обсяг його реалізації попередньо доводиться покупцем до відома постачальника в порядку, передбаченому п. 9.3 договору. Постачальник надає покупцю товарний кредит у розмірі 45000,00 грн. Збільшення розміру товарного кредиту регулюється додатковими угодами. Покупець зобов’язаний повернути постачальнику товар, що знаходиться у мережі більше ніж 150 календарних днів після попереднього повідомлення постачальника та з’ясування з покупцем. Термін повернення товару не повинен перевищувати 30 календарних днів.

Судом встановлено, що згідно договору позивач поставляв відповідачу товар з 14.11.2005 року по 18.01.2007 року, після 18.01.2007 року позивачем жодних поставок здійснено не було, тобто в розумінні п. 4.3 договору відповідач до 16.06.2007 року зобов’язаний був повернути нереалізований товар. Оскільки відповідач товар в строк до 16.06.2007 року не повернув, то товар вважається реалізованим з 16.06.2007 року, а отже в строк до 16.06.2007 року відповідач зобов’язаний був розрахуватись за отриманий товар.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу  України, підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні витрати. В свою чергу, перевіривши розрахунок позивача, суд відзначає, що позивачем невірно застосовано методику розрахунку 3% річних та інфляційних витрат, а тому 3% річних та інфляційні витрати підлягають задоволенню відповідно до обґрунтованого розрахунку суду. При цьому, оскільки суд не має право виходити за межі позовних вимог, судом  розмір 3% річних та інфляційних витрат визначається від суми боргу, яка заявлена позивачем.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Середній індекс інфляції за період розраховується за формулою: ІІ ср. = ІІ1 х ІІ2... х ІІХ/100, де ІІ1 –індекс інфляції за перший місяць заборгованості; ІІ2 –індекс інфляції за другий місяць заборгованості; ІІХ –індекс інфляції за останній місяць заборгованості

Інфляційне збільшення суми боргу розраховується за формулою: С. інфл. = С х ІІср., де С –сума боргу; ІІср.- середній індекс інфляції

Сума боргу з врахуванням індексу інфляції розраховується за формулою: С заг. = С + С інфл., де С –сума боргу; С інфл. - інфляційне збільшення суми боргу

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі

01.07.2007 - 15.01.200911561.901.3694266.3415828.24

22.01.2009 - 02.02.200911469.941.0000.0011469.94

16.02.2009 - 19.02.200911397.191.0000.0011397.19

Розрахунок 3 % річних

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

11561.9001.07.2007 - 15.01.20095653 %536.92

11469.9422.01.2009 - 02.02.2009123 %11.31

11397.1916.02.2009 - 19.02.200943 %3.75

Враховуючи те, що дії відповідача є порушенням вимог договору та норм чинного законодавства, що є підставою для стягнення суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції,  а також три проценти річних від простроченої суми  у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, то позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат підлягають стягненню в розмірі 4266,34 грн., та 3 % річних в розмірі 551,98 грн. відповідно до обгрунтованого розрахунку суду.

Вимоги щодо стягнення упущено вигоди в розмірі 54058,50 грн. не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, неодержаний прибуток ( втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України покладає на кожну зі сторін, що беруть участь у справі, обов'язок доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому протиправні дії відповідачів є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки, при цьому протиправні дії відповідача мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого він мав реальні підстави розраховувати.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

З урахуванням наведеного, суд встановив, що сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується тим, що внаслідок відсутності у позивача коштів та заборгованості відповідача, позивач вимушений був скоротити обсяг виробництва «Нового англо-українського юридичного словнику»з 2000 примірників до 1000 примірників та Правил дорожнього руху з 20000 примірників до 10000 примірників, в зв’язку з чим виходячи від вартості ненадрукованих книг, позивач просить стягнути з відповідача 54058,50 грн. суму втраченої вигоди.

В силу вимог чинного законодавства, позивач повинен довести суду та надати відповідні докази того, що внаслідок протиправної поведінки відповідача позивачу були завдані збитки та довести розмір цих збитків. В свою чергу, відповідач для звільнення себе від відповідальності за заподіяні позивачу збитки, має довести, що збитки завдано не з його вини.

Важливим елементом доведення наявності збитків  є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілого особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Судом встановлено, що розмір упущеної вигоди визначається позивачем умовним припущенням про можливість отримання прибутку позивачем в результаті випадкового збігу обставин, а також позивачем не доведено, що у нього були відсутні кошти, в зв’язку з чим останній зменшив обсяг виробництва примірників, а тому суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, які утворюють склад цивільного правопорушення, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог (ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

За відсутністю всіх елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, а також враховуючи те, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Вимоги щодо стягнення адвокатських витрат також не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судові витрати, згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України, складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

24 грудня 2008 позивач та адвокат ОСОБА_4 уклали договір про юридичне обслуговування, відповідно до якого  адвокат зобов’язувався надати замовнику юридичні послуги щодо підготовки позовної заяви з приводу стягнення, сприяння та консультування замовника з приводу стягнення заборгованості. На виконання вимог даного договору позивач сплатив адвокату грошові кошти в розмірі 2200,00 грн.

Як вбачається з протоколів судового засідання інтереси позивача в судових засіданнях представляв Лебедєв О.М. та Шевчук В.А. (представники за довіреністю). Адвокат ОСОБА_4 жодного разу не приймав участь в судовому засіданні та не здійснював представництво інтересів позивача. В розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України до судових витрат, зокрема відносяться витрати на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи, (тобто, здійснення адвокатом процесуальних прав та обов’язків сторони в судовому засіданні), крім того, сторони також погодили, що адвокат зобов’язаний представляти інтереси позивача в господарській справі.  Суд також зазначає, що проведення адвокатом претензійної роботи та складання позовної заяви, не є послугами адвоката, які пов’язані з розглядом справи, при цьому з наданого позивачем договору та акту приймання-передачі послуг від 21.01.2009 року не вбачається, що адвокат ОСОБА_4 готував позовну заяву саме до відповідача по даній справі, а не будь-яку іншу позовну заяву про стягнення заборгованості (п. 2.1 договору № 1 від 24.12.2008 року), а тому суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу витрат, які пов’язані з оплатою адвокатських послуг у розмірі 2200,00 грн. за рахунок відповідача.

Витрати, понесені позивачем на отримання довідки з ЄДРПОУ у розмірі 32,63 грн. та витрати, понесені позивачем на відрядження в розмірі 150 грн. також не підлягають відшкодуванню, оскільки в розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України не є судовими витратами.

Крім того, суд відмовляє в задоволенні заяви позивача від 17.03.2009 року, оскільки вказані витрати

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України,  покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того суд зазначає, що відповідно до інформаціного листа ВГСУ «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року»від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час вирішення спору по даній справі зменшив суму позову та просив стягнути з відповідача 60679,73 грн. грн. Дана заява була прийнята судом до розгляду, а отже в даному випдадку має місце нова ціна позову –60679,73 грн.грн. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік»та деяких інших законодавчих актів»із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, справляється мито у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У відповідності до ціни позову по даній справі, зайво сплачене державне мито в розмірі 123,49 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України.  

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49,  82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,  -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Мережа книжкових супермаркетів «Буква»(юридична адреса 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, фактична адреса м. Київ, вул. Сурікова, 3-Г, корп. 8-Б, 5-й поверх, код 33696497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Арій»(03148, м. Київ, пр-т 50 річчя Жовтня, 2-Б, код 32734720) інфляційні витрати в розмірі 4266,34 грн., 3 % річних в розмірі 551,98 грн., 48,18 грн. витрат по сплаті державного мита та 7,79 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          На підставі даного рішення повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Арій»(03148, м. Київ, пр-т 50 річчя Жовтня, 2-Б, код 32734720) з Державного бюджету України державне мито в сумі 123,49 грн., що перераховане платіжним дорученням № 948 від 19.01.2009 року (оригінал якого залишається в матеріалах справи), як зайво сплачене.

4.          В іншій частині в позові відмовити.

5.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяІ.Д. Кондратова

Дата підписання

рішення року 31.03.2009 року