Справа № 2-2272/11

Провадження №2/210/81/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" січня 2013 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді Свистунової О.В.

при секретарі Кузьміній Н.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання кредитно-заставного договору частково недійсним, припинення зобов»язань та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1, уточнивши в ході розгляду справи заявлені вимоги, звернувся до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_4 на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» про визнання кредитно-заставного договору частково недійсним, припинення зобов»язань та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ті обставини, що 21 березня 2008 року між ним та відповідачем у справі було укладено цільовий кредитно-заставний договір KRKRAN № 20151147 на купівлю автомобіля на загальну суму 49068,98 грн., та відкрита кредитна лінія на суму 16375,66 для сплати чергових страхових внесків. Кредит надано в строк до 20.03.2015 року. Згідно до умов договору, Відповідач зобов'язався надати кредит, а Позивач прийняти, використати належним чином, повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 8,04 % річних та інші платежі відповідно до умов договору. Для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань позивач надав Банку в заставу вищезазначений договором автомобіль – “Daewoo Matiz” 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Крім того, 21.03.2008 р. між Позивачем та ЗАТ «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» був укладений договір страхування наземного транспорту № KRKRAN № 20151147 на користь відповідача. Об'єктом страхування за цим договором є майнові інтереси, пов'язані з володінням, користування і розпорядженням транспортним засобом. Згідно до умов договору, Позивач щомісяця повинен був сплачувати Відповідачу загальну щомісячну плату в розмірі 952,62 грн.

За період з квітня 2008 року по лютий 2009 року позивач регулярно здійснював платежі за даним договором, та було сплачено 10 922,00 грн., зробив поліпшення автомобіля, установивши сигналізацію, зробив задувку кузова, тонування стекол, усього на 1500,00 грн. Однак, 19 лютого 2009 року, при оплаті чергового платежу, співробітник банку повідомила позивачу про наявність в нього заборгованості, яка виникла через підвищення банком в січні місяці відсотків по кредиту. 23 лютого 2009 року Позивая змушений був сплатити банку зазначену заборгованість, але повідомив банк, що він не згоден виконувати підвищені зобов'язання. Співробітник банку запропонував Позивачу передати автомобіль, як заставний, банку, і надати співробітнику банку доручення на продаж цього автомобіля, та запевнив, що з моменту передачі автомобіля кредитні зобов'язання припиняються і після продажу автомобіля йому повернуть гроші, які він витратив на його поліпшення, тобто 1500 грн.

06 березня 2009 р. Позивач передав автомобіль співробітнику банку ОСОБА_4 згідно «ОСОБА_3 прийому в заклад автомобіля» і надав довіреність на ім'я ОСОБА_4 та інших співробітників банку ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчену нотаріусом ОСОБА_7, з метою продажу автомобіля. Тобто, з 06 березня 2009 року автомобіль, як зазначено в акті прийому в заклад, знаходився на автостоянці за адресою м, Кривий Ріг, вул. К. Лібкнехта, 5, в Відділення «Приват-Центр». Позивач цим автомобілем більше не користувався. 26.05.2009 року, згідно до відповіді Криворізького відділення РЕР ДАІ, вищезазначений автомобіль був знятий з обліку ОСОБА_4 для продажу через комісійний магазин. 10.09.2009 р. автомобіль був проданий ОСОБА_4.

Таким чином, на час передачі банку автомобіля Позивачем було сплачено за кредитним договором 10922 грн. Крім того, у травні та червні 2009 року, в період коли автомобіль знаходився в закладі у відповідача, останній списав на погашення заборгованості за кредитом із заробітної плати Позивача, яку Позивач отримував через ПАТ КБ «Приватбанк» - 1132,55 грн.

Відповідно до письмового повідомлення від 13.11.2009 року, після кількох письмових звернень позивача у жовтні та листопаді 2009 року, банк зазначив суму продажу автомобіля - 41376,00 грн. Крім того, ОСОБА_2 повідомив позивачу, що станом на 10.11.2009 р. залишок заборгованості дорівнює - 25529,65 грн.

Позивач вважає, що саме з вини банку в нього утворилась заборгованість. Позивач вважає застосування банком штрафних санкцій і пені незаконним в зв'язку з тим, що співробітники банку запевнили його, що після передачі банку автомобіля для подальшого продажу всі кредитні зобов'язання припиняються. Позивач вважає незаконним нарахування комісії (винагороди за кредитно-заставник договором) за резервування за весь час, на який укладено кредитно-заставний договір, тобто до 20 березня 2015 року. Позивач вважає, що банк незаконно підвищив процентну ставку за кредитом оскільки, у додатку б/н до вищезазначеного кредитного договору зазначено тип річної процентної ставки як фіксованої. Крім того, позивач зазначає, що про підвищення відсоткової ставки його ніяким чином не повідомляли, а отже згоду на такі умови він не надавав..

Позивач вважає, що в зв'язку з тим, що банк незаконно нарахував комісію за резервування з всієї суми кредиту, та незаконно підвищив процентну ставку за кредитом - всі кошти, сплачені як комісія за резервування, а підвищені відсотків, повинні бути зараховані як погашення кредиту.

Крім того, позивачем особисто було з'ясовано, що договір купівлі-продажу автомобіля був укладений на спеціалізованій товарній біржі «Криворізька» 10.09.2009 р., згідно до якого ОСОБА_8 придбала автомобіль, що був переданий позивачем. Між ОСОБА_8 та відповідачем був укладений кредитно-заставний договір № KRHOAD № 40302949 від 10.09.2009 р., згідно до якого на день укладення договору вартість автомобіля становить 42376,00 грн. (п.17.10) . Частина кредиту у розмірі 33899,80 грн. надається з метою придбання вищезазначеного автомобіля, а залишок вартості автомобіля ОСОБА_8 внесла в касу банку готівкою. Позивач зазначив, що ОСОБА_8 сплачує комісію (винагороду) за резервування кредитних ресурсів згідно з кредитно-заставним договором KRHOAD № 40302949 від 10.09.2009 р., за яким їй надано кошти для придбання вищезазначеного автомобіля. Тому вважає незаконні вимоги банку щодо сплати Позивачем комісії за резервування за період до 21.03.2015 року. Позивач вважає, що після продажу автомобіля 10.09.2009 року заборгованість Позивача за кредитом має складати 977,87 грн. На думку позивача, він вважає, що діями відповідача йому спричинена також і моральна шкода.

Таким чином, Позивач вважає, що умови кредитно-заставного договору не відповідають вимогам чинного законодавства. У зв»язку з чим, позивач просить визнати незаконним підвищення відсоткової ставки за кредитно-заставним договором, та зобов'язати банк зробити перерахунок відсотків за ставкою 8,04 % річних за весь період незаконного підвищення відсотків. Визнати нарахування комісії (винагороди) за резервування з повної суми кредиту 49068,98 грн. до 20.03.2015 р. за кредитно-заставним договором незаконним, та зобов'язати банк зробити перерахунок, зарахувавши сплачені суми в рахунок погашення заборгованості за кредитом. Припинити зобов'язання виконанням умов по вищезазначеному кредитно-заставному договору позивачем ОСОБА_1. Стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000грн.

В судовому засіданні позивач та представник позивача, кожний окремо, підтримали заявлені вимоги в уточненій редакції та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк" – ОСОБА_3 заперечуючи проти позовних вимог просив відмовити позивачу у повному обсязі.

Третя особа у справі - ОСОБА_4 до суду належним чином викликався, не з»явився, причини його неявки суду не відомі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають за таких обставин.

 Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. Згідно зі змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).

Так, судом було встановлено, що дійсно, 21 березня 2008 року між відповідачем у справі та позивачем було укладено цільовий кредитно-заставний договір KRKRAN № 20151147 на купівлю автомобіля на загальну суму 49068,98 грн., та відкрита кредитна лінія на суму 16375,66 для сплати чергових страхових внесків. Кредит надано в строк до 20.03.2015 року. Згідно до умов договору, Відповідач зобов'язався надати кредит, а Позивач прийняти, використати належним чином, повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 8,04 % річних та інші платежі відповідно до умов договору. Для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань позивач надав Банку в заставу вищезазначений договором автомобіль (п.2.2, 17.9-17.10 кредитно-заставного договору) – “Daewoo Matiz” 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Крім того, 21.03.2008 р. між Позивачем та ЗАТ «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» був укладений договір страхування наземного транспорту № KRKRAN № 20151147 на користь відповідача. Об'єктом страхування за цим договором є майнові інтереси, пов'язані з володінням, користування і розпорядженням транспортним засобом. Згідно з п. 17.8 Позивач щомісяця повинен був сплачувати Відповідачу загальну щомісячну плату в розмірі 952,62 грн., що також підтверджено Додатком №1 до договору – графіка погашення кредиту. Судом встановлено, що за період з квітня 2008 року по лютий 2009 року позивач регулярно здійснював платежі за даним договором, та їм було сплачено 10 922,00 грн. (а.с.17-19), крім того, зробив поліпшення автомобіля: установивши сигналізацію, задувку кузова, тонування стекол, усього на 1500,00 грн. однак, відповідно до ст. 60 ЦПК України відповідних доказів суду не надано.

Як стало відомо суду, зі слів позивача, 19 лютого 2009 року, при оплаті чергового платежу (а.с.19), співробітник банку повідомила позивачу про наявність в нього заборгованості, яка виникла через підвищення банком в січні 2009 року відсотків по кредиту. У зв»язку з чим, 23 лютого 2009 року Позичальник змушений був сплатити банку зазначену заборгованість у розмірі 322,00 грн. (а.с.19). Крім того, як зазначив сам позивач, він в усному порядку повідомив банк, про те, що він не згоден виконувати підвищені зобов'язання. На що, співробітник банку запропонував Позивачу передати автомобіль, як заставний, банку, і надати співробітнику банку доручення на продаж цього автомобіля, та запевнив, що з моменту передачі автомобіля кредитні зобов'язання припиняються і після продажу автомобіля йому повернуть гроші, які він витратив на його поліпшення, тобто 1500 грн. Однак, належних доказів у підтвердження вказаних обставин в порядку вимог ст.. 60 ЦПК України, суду не надано.

06 березня 2009 року Позивач передав автомобіль співробітнику банку ОСОБА_4 згідно «Акту-прийому в заклад автомобіля» і надав довіреність від 06.03.2009 року на ім'я ОСОБА_4 та інших співробітників банку ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, в реєстрі за № 1232, з правом користування, розпорядження та керування транспортним засобом. Таким чином, з 06 березня 2009 року автомобіль, як зазначено в акті прийому в заклад, знаходився на автостоянці за адресою м, Кривий Ріг, вул. К. Лібкнехта, 5. (Відділення «Приват-Центр»). Позивач цим автомобілем більше не користувався, а з 26.05.2009 р., згідно з відповіддю Криворізького відділення РЕР ДАІ, вищезазначений автомобіль був знятий з обліку ОСОБА_4 для продажу через комісійний магазин. 10.09.2009 р. автомобіль був проданий ОСОБА_4 – ОСОБА_8, на підставі договору купівлі-продажу автомобіля, який було укладено на спеціалізованій товарній біржі «Криворізька» 10.09.2009 року. Між ОСОБА_8 та відповідачем був укладений кредитно-заставний договір № KRHOAD № 40302949 від 10.09.2009 р., згідно до якого на день укладення договору вартість автомобіля становить 42376,00 грн. (п.17.10). Встановлено, що частину кредиту у розмірі 33899,80 грн. надано з метою придбання вищезазначеного автомобіля, а залишок вартості автомобіля ОСОБА_8 внесено в касу банку готівкою (а.с.24-28).

Таким чино, судом встановлено, що на час передачі банку автомобіля Позивачем було сплачено за кредитним договором 10922 грн.

Позивач посилається, що у травні та червні 2009 року, коли автомобіль вже знаходився в закладі у відповідача, останній списав на погашення заборгованості за кредитом із заробітної плати Позивача, яку Позивач отримував через ПАТ КБ «Приватбанк» - 1132,55 грн., зазначеною обставиною позивач також обґрунтовує свої вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, однак, суд зазначає, що дане посилання не може бути прийнято судом оскільки, вимогами п. 6.3.4., ст.. 4.6 ОСОБА_9 встановлено право Банку списувати кошти з поточних рахунків Позичальника, згідно зі ст.. 4.6 ОСОБА_9 при настанні строків платежів, передбачених умовами ОСОБА_9. Крім того, суду не надано будь яких доказів в обґрунтування незаконності даних дій відповідача.

Крім того, розділом 13 ОСОБА_9 визначено умови та наслідки звернення стягнення на предмет застави, в тому числі черговість платежів при реалізації предмета Застави та підстави припинення звернення стягнення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

   Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України   закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.  

   Крім того, відповідно до п. 6.3.1 вказаного  договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного ОСОБА_9; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому, сторони погодили, що при настанні будь-якої із обставин, передбачених договором, кредитор може збільшити розмір відсоткової ставки при дотриманні процедури, а саме: банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки Банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.    

У зв'язку зі зміною кон'юнктури грошового ринку України, зміни облікової ставки НБУ, зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент видачі кредиту; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ), 25 грудня 2008 року на оперативній селекторній нараді правлінням ЗАТ КБ «ПриватБанк» прийнято рішення про необхідність підвищення відсоткових ставок за кредитом, а порядок реалізації цього рішення було затверджено банком 31.12.2008 року.

Скориставшись своїм правом, банк збільшив в односторонньому порядку відсоткову ставку за вищезазначеним договором, про що повідомив позивача.  

   Так, позивачу лист-повідомлення від 25.12.2008 року про майбутнє підвищення відсоткової ставки з 01.02.2009 року до 20,26% на рік був направлений 09.01.2009 року, що підтверджено реєстром № 211 avt/9 від 09.01.2009 року (а.с.113-114) ТОВ «Прин-Ц».

Відповідно до вимог ОСОБА_9 (розділ 6.3), між сторонами узгоджено також і порядок інформування, так Позичальника з питання зміни процентної ставки ОСОБА_9 має інформувати шляхом направлення письмового повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Крім того, підписавши вказаний договір, позичальник погодився з тим, що надав Банку право самостійно приймати рішення про спосіб, порядок, час, місце інформування Позичальника при наявності простроченої заборгованості, у тому числі шляхом використання автоматизованої системи телефонних повідомлень.

Оскільки, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивачем та його представником, в обґрунтування своєї позиції щодо неналежного сповіщення позивача з питання щодо підвищення процентної ставки, до суду не надано належних доказів, суд вважає, що в судовому засіданні доведено належне повідомлення позивача з боку відповідача, у відповідності до умов договору (ст.ст. 625, 627, 6 ЦК України).

   Статтею 1056-1 ЦК України передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.  

   Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року, яким ЦК України доповнено статтею 1056-1, набрав чинності з  10 січня 2009 року.  

   Згідно з п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.  

Однією з таких підстав є підвищення облікової ставки Національного банку України та нестабільність курсової політики.    

   Судом встановлено, що 25 грудня 2008 року    банком було прийняте рішення про підвищення з 01 лютого 2009 року процентної ставки за укладеним з позивачем  21 березня 2008 року кредитно-заставним договором, про що йому і було надіслано повідомлення (а.с.14, 113-114), з урахуванням вимог визначених ОСОБА_9 – письмовим повідомленням.   

   Отже, банком рішення про підвищення процентної ставки за кредитно-заставним договором було прийнято до набрання чинності законом, відповідно до якого умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.    

Таким чином, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитно-заставний договір, у якому передбачили умови підвищення процентної ставки, то вони мають виконуватися і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав.

Отже, якщо кредитно-заставний договір був укладений до 10 січня 2009 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12.12.2008 року № 661-VІ, яким було внесено зміни до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та доповнено Цивільний кодекс України статтею 1056-1, і в ньому сторони досягли домовленості про те, що банк має право в односторонньому порядку змінити відсоткову ставку, то це вже є домовленістю сторін. Якщо ж банком прийнято таке рішення до 10.01.2009 року, в даному випадку таке рішення прийнято 25.12.2008 року, а позичальник отримав повідомлення після цієї дати, то це є лише механізмом виконання цієї домовленості.

При цьому, відмова позичальника сплачувати відсотки за новою процентною ставкою свідчить про відсутність домовленості між сторонами та право банку відповідно до умов укладеного кредитного договору на дії, передбачені п.п. 6.3.3 кредитного договору.

На підставі викладеного, зважаючи на закріплений Конституцією України принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58), суд вважає, що думка представника позивача щодо застосування положень 1056-1 ЦК України ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до врегулювання спірних правовідносин є неправильним.

Дійсно, відповідно до Додатку б/н до кредитного договору KRKRAN № 20151147 від 21.03.2008 року щодо загальної вартості кредиту (а.с.11) вказано, що річна процентна ставка – фіксована, однак, саме умовами укладеного сторонами договору визначені права сторін.

Оскільки відповідач, підвищивши відсоткову ставку, діяв у відповідності до положень п.п. 6.3.1 кредитно-заставного договору KRKRAN № 20151147 від 21.03.2008 року та положень діючого законодавства, дотримавшись визначеної договором процедури її збільшення, а також враховуючи те, що умовами укладеного кредитного договору не передбачено підписання в разі односторонньої зміни процентної ставки будь-яких додаткових угод або переукладення договору на нових умовах, суд вважає, що у позивача відсутні підстави для визнання дій відповідача незаконними. Крім того, оглянувши в судовому засіданні надані квитанції про сплату позивачем коштів на погашення кредиту (а.с.17-19) судом встановлено, що позивач за спірний період здійснював проплати в розмірі, що визначений договором до підвищення процентної ставки і лише 23.02.2009 року сплатив існуючу заборгованість з урахуванням підвищеної процентної ставки. В даному випадку суд вважає, що дійсно, вказані дії позивача не можуть свідчити щодо погодження з нею, однак не можуть вплинути на право банку що визначено п. 6.3.1 ОСОБА_9 .

Також суд звертає увагу й на те, що звернувшись з позовом до суду про визнання певних дій відповідача незаконними, позивач обрав в тому числі спосіб захисту свого порушеного права, який не входить до переліку, передбаченого ст. 16 ЦК України, й не тягне ніяких правових наслідків у разі його застосування.

Щодо вимог позивача в частині визнання нарахування комісії (винагороди) за резервування з повної суми кредиту незаконним за зобов’язання Банку здійснити перерахунок, зарахувавши сплачені суми в рахунок погашення заборгованості за кредитом.

Так, невід»ємною частиною договору є додаток № 1 до Кредитно-заставного договору - графік погашення кредиту, згідно до якого визначено суми щомісячного погашення кредиту, відсотки та комісії, які повинен сплачувати ОСОБА_1 Умови сплати і порядок розрахунків визначені самим ОСОБА_9. ОСОБА_10 5 ОСОБА_9 визначні права та обов’язки сторін щодо резервування ресурсів. Відповідно до п.5.1 визначено: «Для виконання зобов'язань за даним ОСОБА_9 резервує ресурси у розмірах зазначених у графіку погашення Кредиту (Додаток № 1) і надає позичальнику можливість їх використання». Саме в п.5.3. викладені умови нарахування винагороди за резервування (на суму зарезервованих ресурсів, за фактичну кількість днів), а в п.п. «г» пункту 17.1.8 розмір комісії за резервування (6,96% від суми зарезервованих ресурсів). Зазначені умови під час підписання ОСОБА_9 були узгоджені сторонами, добровільно підписані, а тому, повинні виконуватись Згідно до наданих суду: Додатку №1 до ОСОБА_9 та платіжних квитанцій, підтверджено виконання вищевказаних умов з боку Позивача в повному обсязі з моменту підписання ОСОБА_9 і фактично до 23.02.2009 року. Що вказує на активні дії позивача щодо виконання умов договору. Крім того, відповідно до умов ст. 5.5., 5.6. ОСОБА_9 визначено, що винагорода за резервування ресурсів сплачується щомісяця і щомісячним платежем за кредитом від дня нарахування згідно до ст.. 5.2. ОСОБА_9, у випадку повного погашення винагорода сплачується одночасно з останнім платежем за Кредитом. Зарахування коштів для погашення винагороди за резервування ресурсів здійснюється з урахуванням черговості, визначеної у ст.4.7 ОСОБА_9.

Як зазначалось вище, стаття 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. А відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

А тому, вимоги позивача та його представника і в цій частині задоволенню не підлягають.

   Щодо позовних вимог позивача в частині припинення зобов’язання виконанням умов по вищезазначеному кредитно-заставному договору, суд також їх вважає такими, що не підлягають задоволенню. Спірний договір, що укладений між позивачем і відповідачем у справі є кредитно-заставним, предметом застави якого є автомобіль“Daewoo Matiz” 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Крім того, 21.03.2008 р. між Позивачем та ЗАТ «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» був укладений договір страхування наземного транспорту № KRKRAN № 20151147 на користь відповідача. Об'єктом страхування за цим договором є майнові інтереси, пов'язані з володінням, користування і розпорядженням транспортним засобом. Сторони погодились, що на дату підписання ОСОБА_9 вартість предмета застави становила 45 880,00 грн

   Предмет застави належить відповідачу на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортних засобів, який зазначений в ОСОБА_9 № АЕС 171224 від 17.03.2008 року.  

   Згідно до  ОСОБА_9 від 21 березня   2008 року та відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу»  банк має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання заставодавцем якого - небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконанні.  

   Відповідно до п.12.2 вищевказаного договору  у випадку настання Події Дефолту (порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором) позичальник зобов'язується усунути Подію Дефолту негайно або передати предмет застави у володіння Банку за актом приймання-передачі. При переході Предмета Застави у володіння Банку відповідно до ст.. 12.2.2 та 12.2.3 ОСОБА_9 умови ОСОБА_9 зберігають чинність для Сторін, за винятком права користування Предметом застави. Ст. 12.2.5 визначений строк у 30 календарних дні протягом якого Позичальник має усунути Подію Дефолту. Якщо протягом вищевказаного строку Позичальник не усунув Подію Дефолту (ст..12.2.6) Позичальник зобов’язаний негайно повернути суму Кредиту в повному обсязі, виплатити винагороди, проценти за користування Кредитом, виконати усі інші грошові зобов»язання за ОСОБА_9 у повному обсязі, а ОСОБА_9 має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька з наступних дій: - згідно до ст.. 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання ОСОБА_9 з надсиланням Позичальнику відповідного повідомлення (розірвання договору не звільняє Позичальника від відповідальності за порушення зобов»язань); - розірвати договір в судовому порядку; - звернути стягнення на Предмет Застави в порядку визначеному ст.. 13 ОСОБА_9; - застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений Законодавством.

В даному випадку, Банком був запропонований Позивачеві та обраний за його погодженням позасудовий спосіб звернення стягнення шляхом продажу Предмета Застави третій особі. Відповідно до умов п.п. 13.3.2, 13.3.3 Позичальник уповноважив ОСОБА_9 від його імені здійснювати будь-які дії , необхідні для відчуження, зняття з обліку, реєстрації та інше…

Так, судом в ході розгляду справи було встановлено, що відповідно до умов ОСОБА_9 (ОСОБА_10 13.3) 06 березня 2009 року Позивач передав автомобіль співробітнику банку ОСОБА_4 згідно «ОСОБА_6 прийому в заклад автомобіля» (а.с.22)і надав 06.03.2009 року довіреність на ім'я ОСОБА_4 та інших співробітників банку ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, в реєстрі № 1232 (а.с.21) з метою продажу автомобіля. З 06 березня 2009 року автомобіль, як зазначено в акті прийому в заклад, знаходився на автостоянці за адресою м, Кривий Ріг, вул. К. Лібкнехта, 5. (Відділення «Приват-Центр») та позивач цим автомобілем більше не користувався. 26.05.2009 р., згідно з відповіддю Криворізького відділення РЕР ДАІ (а.с.23), вищезазначений автомобіль був знятий з обліку ОСОБА_4 для продажу через комісійний магазин. 10.09.2009 року автомобіль був проданий ОСОБА_4 громадянці ОСОБА_8 (а.с.24-28).

Судом встановлено, що в порушення п. 13.3.2 кредитно-заставного договору ОСОБА_9 дійсно не надіслав письмовий звіт про результати продажу автомобіля. Однак, дані вимоги не є позовними вимогами у відповідності до ст.. 11 ЦПК України.

Розміри погашення Забезпечених вимог та платежі при реалізації Предмета Застави (п.13.6, 13.7) визначені умовами ОСОБА_9. Так, у разі продажу Предмета Застави, відповідно до п.13.2 ОСОБА_9, всі суми виручені в результаті такої реалізації, використовуються, в першу чергу, для відшкодування всіх витрат, яких ОСОБА_9 зазнав у зв»язку із зверненням стягнення на Предмет Застави. Будь-які кошти, що залишаються після відшкодування витрат, зазначених у попередньому реченні, використовуються для погашення інших Забезпечених вимог. У разі, якщо таких сум недостатньо для повної сплати всіх Забезпечених Вимог, непогашена частина Забезпечених Вимог становить Заборгованість Позичальника перед Банком, яка негайно належить до сплати Банку. У такому разі ОСОБА_9 має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог, з іншого майна Позичальника, у першу чергу перед іншими кредиторами.

Листом, направленим на адресу позивача від 13.11.2009 року (а.с.16) зазначено, що Предмет Застави було реалізовано за 41 376,00 грн., та у відповідності до п. 4.7.Договору, щодо черговості зарахувань, отримані кошти були направлені на погашення заборгованості по кредитно-заставному договору: по пені – 923,48 грн., прострочена заборгованість по комісії – 786,28 грн., прострочена заборгованість по процентам – 3 671,38 грн., прострочена заборгованість по кредиту – 3 671,38 грн., плинуча заборгованість по комісії – 261,79 грн., плинуча заборгованість по процентам – 758,42 грн., плинуча заборгованість по кредиту – 30 630, 24 грн.

Також Банком було звернуто увагу, що станом на 10.11.2009 року залишок для повного погашення заборгованості перед Банком по вказаному кредитно-заставному договору у позивача складає – 25 529, 65 грн., де: заборгованість по пені – 14,00 грн., прострочена заборгованість по комісії – 251,84 грн., прострочена заборгованість по процентам – 235,70 грн., плинуча заборгованість по процентам – 152,97 грн., плинуча заборгованіст по кредиту – 13008,34 грн., штрафні санкції по ОСОБА_9 – 1482,13 грн., плата за резервування коштів – 10 384, 67 грн.

Як було встановлено в ході розгляду справи і як це особисто було пояснено позивачем, він добровільно: уклав з відповідачем кредитно-заставний договір; передав автомобіль представнику Банку, про що підписав акт прийому-передачі; надав представнику Банку нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив ОСОБА_9 від його імені здійснювати будь-які дії, необхідні для відчуження, зняття з обліку, реєстрації Заставного майна. Крім того, з лютого 2009 року позивач припинив взагалі погашення заборгованості та сплату коштів за кредитним договором ні за старою відсотковою ставкою, а ні за підвищеною.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як було встановлено судом, вимоги закону були банком в повному обсязі виконані; підписуючи договір, який є актом волевиявлення сторін, сторони за ним підтвердили їх згоду виконувати умови, які вони для себе передбачили, та позивач здійснював повернення кредиту та сплату відсотків за його користування на виконання умов договору, через що не є слушними доводи позивача щодо введення його в оману з боку банка. При укладенні договору банком були дотримані вимоги Цивільного Кодексу України, Закону України “Про захист прав споживачів”, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 р., при цьому, позивач не скористався правом та на виконання ч. 6 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” протягом 14 днів не відкликав свою згоду на укладення договору про надання кредиту, враховуючи передбачену законом можливість не пояснювати причини такого відкликання. Разом з тим, на даний час між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Цивільним Кодексом України та договором, через що не слушним посилання позивача на приписи Закону України “Про захист прав споживачів”, адже кредит отримано, отримані кредитні кошти стали засобом для задоволення позивачем своєї власних майнових потреб та придбання транспортного засобу, який ним використовувався і добровільно було передано Банку, а боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК).Крім того, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що Відповідач у справі діяв виключно на підставі умов кредитно-заставного договору, які були відомі Позивачу та з якими він погодився підписавши цей договір. Відповідачем було прийнято в заклад автомобіль Позивача та здійснені в подальшому дії лише за дозволом та з відома позивача, а отже, дії відповідача є законними та обґрунтованими.

Крім того, допитана в ході розгляду справи в якості свідка: ОСОБА_11 засвідчила, що вона була спочатку ініціатором отримання вказаного кредиту та умовила чоловіка. У зв’язку з роботою вона була клієнтом банку, користувалась «кредиткою», отримувала великі суми і їй, як клієнту, представник банку розповів щодо умов такого кредитування. З самим договором не ознайомлювалась. В той час у сім’ї були постійні доходи і вони з чоловіком сумісно погашали кредит. Пізніше їм стало відомо, що банком були підвищені проценти, однак, повідомлення від банку вони не отримували. Свідок показала, що їй при зверненні до банку пояснювали, що кореспонденція їм була направлена і є необхідним доплатити ще певну суму, яку вона у лютому 2009 року і сплатила. Також свідок зазначила, що їм потім усно роз’яснили працівники банку, що краще повернути автомобіль банку, однак зазначила, що їй нічого не казали про те, що передаючи автомобіль банку вона повинна буде ще щось платити.

Суд зауважує, що дані обставини спростовують саме умовами спірного ОСОБА_9, у відповідності до умов якого діяли представники банківської установи.

Що стосується вимог позивача щодо відшкодування на його користь з відповідача суми моральної шкоди. Так, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього і її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння Позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Крім того, правове обґрунтування представником позивача вимоги про відшкодування моральної шкоди нормами Закону України «Про захист прав споживачів» суд вважає недоведеним та безпідставним.

На підставі вищевикладеного, суд вважає недоведеним Позивачем спричинення йому моральної шкоди саме діями Відповідача, який діяв в межах Закону.

Відповідно до вимог ст.. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В ході розгляду справи судом неодноразово пропонувалось позивачу уточнити його вимоги, роз’яснювались права і обов’язки та нагадувались вимоги ст.ст. 10, 11 та 60 ЦПК України. Позивач в ході розгляду справи подав до суду позовні вимоги в уточненій редакції, підтримав позовні вимоги викладені саме в уточненому вигляді та зазначив, що саме викладені вимоги у такому вигляді відповідають його прагненням.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, позовні вимоги позивача є недоведеними, не обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, згідно до вимог ст.. 88 ЦПК України, відшкодуванню на користь позивача не підлягають.

Керуючись вимогами ст..ст. 6, 207, 625, 627, 640 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання кредитно-заставного договору частково недійсним, припинення зобов»язань та відшкодування моральної шкоди – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Дніпропетровської області шляхом подачі через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повне рішення суду виготовлено 01 лютого 2013 року.

Суддя: ОСОБА_12