У Х В А Л А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Бучанської селищної ради Київської області про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, встановлення факту прийняття спадщини за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 січня 2009 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її та ОСОБА_2 мати -                ОСОБА_3. Після смерті матері відкрилася спадщина на будинок АДРЕСА_1 та на грошовий вклад в Ощадному банку. Вона та відповідачка своєчасно прийняли спадщину, фактично вступивши в управління і володіння спадковим майном. ОСОБА_1 користувалася гаражем та мала ощадну книжку матері. Сторони разом несли витрати з утримання та поточного ремонту будинку і надвірних споруд. 21 лютого 2001 року ОСОБА_2 оформила спадковий будинок на своє їм'я, про що вона дізналася тільки у 2003 році. Свідоцтво про право на спадщину було видано відповідачці на підставі заповіту матері, посвідченого виконкомом Бучанської селищної ради 6 серпня 1999 року у порушення ч. 2 ст. 37 Закону України «Про нотаріат», оскільки у м. Бучі на той час працювали нотаріуси. Крім того, в ощадній книжці матері допущена помилка та невірно вказано ім'я матері.   Просила визнати недійсним зазначений заповіт, свідоцтво про право на спадщину від 21 лютого 2001 року, встановити факт належності матері грошового вкладу, встановити факт прийняття нею спадщини після смерті матері, розподілити спадкове майно, визнавши за нею і відповідачкою право на ½ частку спадкового будинку і грошового вкладу у порядку спадкування за законом.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 січня 2009 року, позов задоволено.

ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від                  30 червня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 січня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

  У відповідності до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в  касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними  обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати   питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судових рішень.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 січня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.