УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №450/2010 Головуючий у 1-й інст. Збицька К.Д.
Категорія ст.122 ч.1 Доповідач Ляшук В.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2010 року м. Житомир
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області у складі:
головуючого – судді Мельничук Н.М.
суддів: Ляшука В.В., Яковлєва С.В.
з участю: прокурора Ревут Л.В.
захисника ОСОБА_1
засудженого ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, засудженого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_1 на вирок Малинського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2010 року, яким засуджено
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, площа Соборна, 9 Житомирської області, громадянина України, в силу ст. 89 КК України не судимого;
за ч.1 ст. 122 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі;
На підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого від відбування покарання з випробуванням на два роки з покладенням обов’язків, передбачених п.п.2,3,4 ч.1 ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтись для реєстрації в кримінально виконавчу інспекцію.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено підписку про невиїзд.
Стягнуто з засудженого на користь ОСОБА_3 290 грн. матеріальної шкоди та 25000 грн. моральної шкоди завданої малолітній ОСОБА_4.
Згідно вироку:
06 жовтня 2009 року близько 8 години 30 хвилин, під час проведення заняття з фізичної культури учнів 7-Б класу Малинської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів №2 на стадіоні „Авангард”, який знаходиться в Малинському міському парку культури та відпочинку ім. Міклухо-Маклая, ОСОБА_2 з метою вчинення розправи за ніби-то вчиненні неправомірні дії відносно його доньки ОСОБА_2, яка навчається у 3 му класі цієї школи, підійшов до учениці 7-б класу ОСОБА_4, схопив її рукою за комір куртки, з силою здавивши шию, чим умисно спричинив потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді закритого перелому під’язикової кістки, що потягли за собою тривалий розлад здоров’я.
Державний обвинувач, в апеляційній скарзі вказує, що призначене засудженому покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, а тому просить скасувати вирок та постановити новий за яким призначити реальне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців. Вважає, що суд в достатній мірі не врахував те, що злочин було вчинено щодо малолітньої, обставини вчинення злочину, поведінку засудженого після вчинення злочину, яка свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи засудженого.
В апеляційних скаргах з доповненням захисник ОСОБА_1 та засуджений ОСОБА_2 вказують на неповноту та неправильність судового слідства. Вважають, що висновок СМЕ не відповідає вимогам закону а тому ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, яка стала підставою для кваліфікації дій Гелі за ч.1 ст.122 КК України визначена неправильно. Суд необґрунтовано відхилив клопотання захисту про призначення повторної СМЕ. Крім того вважає, що розмір моральної шкоди, яку суд стягнув з засудженого на користь потерпілої є завищеним, оскільки батьки свідомо намагались прибільшити негативні наслідки, які настали, при цьому суд не врахував неправомірні дії самої потерпілої. Суд не врахував усих пом’якшуючих покарання обставин, а зокрема вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та інших обставин, часткове відшкодування шкоди. Крім того, суд безпідставно врахував обтяжуючу обставину(вчинення злочину щодо малолітньої), яка не була зазначена у обвинувальному висновку, а тому не могла бути врахована,
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляцію державного обвинувача та заперечив щодо інших апеляцій, захисника та засудженого, які підтримали свої апеляційні скарги та заперечували щодо задоволення апеляції прокурора, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора, засудженого та його захисника не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 в умисному заподіянні потерпілій середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але спричинило тривалий розлад здоров’я ґрунтується на сукупності досліджених судом доказів наведених у вироку.
Так, потерпіла ОСОБА_4, в суді пояснила, що підсудний на уроці фізкультури підійшов до неї та став її душити за шию, штовхати, тримав за комір куртки, бив по обличчю та голові. При цьому він висловлював погрози, що задушить.
Свідок ОСОБА_5 показав, що працює вчителем фізичної культури та був очевидцем як ОСОБА_2 вдарив рукою по обличчю ОСОБА_4, а другою рукою міцно тримав її за комір. Він намагався розжати руку але не зміг, згодом йому вдалося вмовити підсудного відпустити потерпілу. ОСОБА_4 стало погано, в неї почалась істерика, підкошувались ноги, нічого сказати вона не могла, стала вести себе неадекватно.
Аналогічні показання дали допитані у якості свідків учні ОСОБА_6, ОСОБА_7. ОСОБА_8 ОСОБА_9 і ОСОБА_10 крім цього також повідомили, що потерпіла стосовно доньки підсудного ніяких протиправних дій не вчиняла.
Свідок ОСОБА_11 повідомив, що працює лікарем ренгенологом та лікарем вухо-горло-ніс, при огляді ОСОБА_4 вона скаржилась на болі в горлі, а після рентгену він виявив закритий перелом під’язикової кістки.
Вказаний діагноз був підтверджений ВКК та консультативним висновком спеціаліста Житомирської обласної дитячої лікарні – лікарем лором ОСОБА_11 /а.с.131/
За висновком судово-медичної та додаткової судово-медичної експертизи у ОСОБА_4 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців шиї, закритого перелому під’язикової кістки, які по своїй категорії відносяться до середнього ступеню тяжкості, що потягло за собою тривалий розлад здоров’я. Вказані ушкодження могли виникнути від здавлювання шиї руками, в тому числі при стисненні рукою коміру куртки. /а.с. 37, 77/
Суд першої інстанції належним чином проаналізував зазначені докази та спростував доводи засудженого та захисту про відсутність умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, помилкового діагнозу, невірного визначення експертом ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, погоджується з ними і колегія суддів.
Будь-яких доказів які б ставили під сумнів встановлені судом фактичні обставини справи колегія суддів не вбачає, а тому вважає кваліфікацію дій ОСОБА_2 за ч.1 ст. 122 КК України правильною.
Покарання засудженому ОСОБА_2 судом призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України з урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину його особи, обставини, що обтяжує покарання.
При цьому, суд дотримався роз’яснень Пленуму ВСУ від 24.10.2003 р. №7 „Про практику призначення судами кримінального покарання” з відповідними змінами.
Відповідно до п.4 зазначеної постанови, суди повинні встановлювати та враховувати при призначенні покарання як пом’якшуючі так і обтяжуючі покарання обставини не залежно від того, чи вони були наведені в обвинувальному висновку, а тому колегія суддів вважає правильним, що суд першої інстанції врахував таку обтяжуючу покарання ОСОБА_2 обставину як вчинення злочину щодо малолітньої.
Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції про відсутність пом’якшуючих покарання обставин, оскільки ОСОБА_2 частково відшкодував заподіяну шкоду, як вбачається з наданої ним квитанції, вже після винесення вироку, при проведенні досудового слідства та судового слідства вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України фактично не визнавав, а тому відповідно колегія суддів щирого розкаяння та активного сприяння слідству, в його діях не вбачає.
Будь-якої протиправної поведінки потерпілої по відношенню до дитини підсудного при розгляді справи встановлено не було, а тому зазначені доводи засудженого та захисту колегія вважає безпідставними.
За таких обставин, підстав для пом’якшення засудженому призначеного покарання, у тому числі застосування ст. 69 КК України колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, колегія суддів не знаходить підстав для призначення ОСОБА_2 більш суворішого покарання.
Так, підсудний ОСОБА_2 є не судимою особою, позитивно характеризується, має на утриманні малолітніх дітей, працює, має ряд важких хвороб, постраждалий від ЧАЕС, а тому висновок суду про можливість звільнення його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України є обґрунтованим.
Суд першої інстанції у вироку детально обґрунтував своє рішення про задоволення цивільного позову, в тому числі стягнення на користь ОСОБА_3 завданої моральної шкоди потерпілій ОСОБА_4 в розмірі 25000 грн.
Суд врахував, що малолітня потерпіла внаслідок протиправних дій підсудного зазнала фізичного болю, перенесла нервовий стрес, була позбавлена можливості повноцінно займатись фізкультурою, спілкуватись з однокласниками, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди не вбачає.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, судова колегія,-
УХВАЛИЛА:
апеляції прокурора, засудженого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Малинського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2010 року щодо ОСОБА_2 – без змін.
Судді: