ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
28 лютого 2007 р. |
№ 16/285 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В.,
Владимиренко С.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року у справі № 16/285 Господарського суду Донецької області за позовом ОСОБА_1, м. Харків, до Суб'єкта підприємницької діяльності -ОСОБА_2, м. Торез, Донецька область, та до Приватного підприємства "Донпромтранс", м. Донецьк, про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним,
за участю представників сторін:
позивача: - не з'явився;
відповідача: - не з'явився,
в с т а н о в и в:
У вересні 2006 року позивач -СПД -ФО ОСОБА_1 пред'явив у господарському суді позов до відповідача-1 -СПД -ФО ОСОБА_2 та до відповідача-2 -ПП "Донпромтранс", про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.
Вказував, що 13.07.2004р. між ним та відповідачем-2 укладено договір доручення НОМЕР_1, згідно умов якого він зобов'язався виконати доручення довірителя (відповідача-2) у термін до 65 робочих днів з моменту надходження грошей на його розрахунковий рахунок та отримання усіх необхідних документів за актом, а відповідач-2 -здійснити оплату його роботи до початку виконання робіт у термін 3-х банківських днів з моменту підписання договору у 100 % розмірі.
Зазначав, що 08.12.2005р. між відповідачами по справі було укладено договір НОМЕР_2 про відступлення права вимоги, згідно умов якого відповідач-2 відступив право вимоги за договором доручення НОМЕР_1 від 13.07.2004р. на користь відповідача-1.
Посилаючись на те, що момент виконання позивачем зобов'язання за договором доручення НОМЕР_1 від 13.07.2004р. перед відповідачем-2 ще не настав, а тому відповідач-2 не мав права передавати право вимоги, якого сам не має, позивач просив визнати договір НОМЕР_2 від 08.12.2005р. укладений між відповідачами недійсним.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 12 жовтня 2006 року (суддя Манжур В.В.) в позові відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов господарського договору, тому такий договір вважається укладеним та відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України не може бути визнаний недійсним.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року (колегія суддів у складі: М'ясищева А.М. -головуючий, Алєєвої І.В., Величко Н.Л.) рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до положень п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 13.07.2004р. між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір доручення НОМЕР_1, згідно умов якого позивач зобов'язався виконати доручення довірителя (відповідача-2) у термін до 65 робочих днів з моменту надходження грошей на його розрахунковий рахунок та отримання усіх необхідних документів за актом, а відповідач-2 -здійснити оплату роботи позивача до початку виконання робіт у термін 3-х банківських днів з моменту підписання договору у 100 % розмірі.
Згідно п. 1.2 договору, загальна вартість робіт становить 11 000,00 грн.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.09.2004р. відповідачем-2 квитанціями НОМЕР_3 та НОМЕР_4 здійснено оплату, передбачену п. 1.2 договору, в повному обсязі.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 08.12.2005р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір НОМЕР_2 про відступлення права вимоги, згідно умов якого відповідач-2 відступив право вимоги за договором доручення НОМЕР_1 від 13.07.2004р. на користь відповідача-1.
Згідно з п. 1.3 договору від 08.12.2005р. НОМЕР_2, з моменту укладення цього договору, первісний кредитор (відповідач-2) втрачає, а новий кредитор (відповідач-1) набуває всі передбачені законодавством права кредитора і стає кредитором боржника (позивача) по основному договору (НОМЕР_1 від 13.07.2004р.).
В силу ч. 1 п. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови, які визначені такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок, що оскаржуваний договір є укладеним, оскільки сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору у відповідності зі ст. 638 ЦК України та відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, вказаний договір не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідає вимогам, які встановлені чч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України.
Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Твердження скаржника про порушення судом ч. 1 ст. 43 ГПК України не відповідають дійсності, оскільки матеріали справи свідчать про те, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року у справі № 16/285 залишити без змін.
Судді М.В. Михайлик
С.В. Владимиренко
Н.Г. Дунаєвська