Справа № 2-438/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2011                                                                                                                 15 червня 2011 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Митрофанової Є.Г.,

при секретарі Довгій С.Б.,

за участю представника позивача/відповідача ОСОБА_1,

відповідачки/позивачки ОСОБА_2,

представника відповідача/позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання у зв’язку з неможливістю його виконання та про визнання права власності на частку майна,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, укладеного 12.10.2004 року з відповідачкою ОСОБА_2, згідно якого вона передала відповідачці у власність належну їй квартиру АДРЕСА_1, а остання взяла на себе обов’язки довічно утримувати її, забезпечувати одягом, їжею, доглядом та іншою необхідною допомогою. Однак, відповідачка свої обов’язки за договором належним чином не виконує, в квартирі не прибирає, продуктами, необхідний догляд та турботу не надає, відвідує дуже рідко, передбачену договором суму у розмірі 150 гривень, на її утримання не витрачає, у зв’язку з чим вона вимушена самостійно забезпечувати себе, сплачувати комунальні платежі. Добровільно розірвати договір відповідачка на її прохання відмовила, тому вона звернулася до суду.

Відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання від 12.10.2004 року у зв’язку з неможливістю його виконання з поважних причин та про визнання права власності на частку майна, посилаючись на те, що з моменту укладення договору до лютого 2011 року вона виконувала його умови у повному обсязі, регулярно забезпечувала продуктами харчування та одежею, готувала їжу, прала, прибирала, придбавала ліки та надавала іншу необхідну допомогу. Розмір фактично наданого за цей час матеріального забезпечення значно перевищує встановлений договором. У 2006 році нею за власні кошти в квартирі відповідачки встановлений новий водонагрівач, вартістю 650 гривень, у 2007 році –пластикове вікно, вартістю 1633,12 гривень. З лютого 2011 року ОСОБА_4 перестала впускати її у спірну квартиру та відмовляється приймати будь-яку допомогу, що перешкоджає виконувати зобов’язання за договором в подальшому. ОСОБА_4 причину такої поведінки їй не повідомила, однак вона її пов’язує з похилим віком відповідачки та довірою обіцянкам іншої родички щодо найкращого матеріального забезпечення. Враховуючи неможливість подальшого виконання договору з вини ОСОБА_4, а також належне з її боку виконання умов договору протягом тривалого часу, а саме більше, ніж шість років, з в’язку з чим нею понесені значні матеріальні витрати, вважає за необхідним визнати за нею право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивачка за первісним позовом та відповідачка за зустрічним, заявлені нею позовні вимоги та обставини, викладені в заяві, підтримала в повному обсязі, зустрічний позов не визнала та додатково пояснила, що відповідачка ніколи не надавала їй належної допомоги, однак вона не висловлювала своїх претензій, оскільки більшість часу за нею доглядала та надавала допомогу мати відповідачки ОСОБА_5, доки не захворіла та померла. Після її смерті останні пів роки відповідачка дуже рідко приходила до неї, погано прибирала та їжу не готувала, продукти харчування та ліки для неї не придбавала. Весь час з моменту укладення договору вона сплачувала власні кошти за продукти харчування, якщо їх приносили відповідачка та члени її сім’ї, самостійно прала більшу частину своїх речей та готувала собі їжу, сплачувала комунальні послуги, ходила до магазину для придбання продуктів харчування. Останні два місяці їй надає допомогу її племінниця. Не заперечувала, що після укладення договору в її квартирі було зроблено ремонт сантехніки, пофарбовано підлогу, встановлено вікно та водонагрівач, однак стверджувала, що сплачувала за це власні кошти, та відповідачка у цьому ніякої участі не приймала. Згодом надала суду заяву про закінчення розгляду справи за її відсутності.

Представник позивачки за первісним та відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні просила первісний позов задовольнити, оскільки відповідачка належним чином зобов’язання не виконувала, харчування, одяг та необхідну допомогу у розмірі встановленої договором суми постійно не надавала. Деколи прала білизну. В більшості за нею доглядала мати відповідачки, однак за всі продукти та придбані речі вона сплачувала власні гроші, самостійно придбавала ліки, сплачувала комунальні послуги. Останній час відповідачка взагалі не відвідувала ОСОБА_4, в зв’язку з чим вона звернулася за допомогою до своєї племінниці, оскільки є людиною похилого віку та потребує догляду. Також просила стягнути з відповідачки понесені судові витрати. Проти задоволення зустрічного позову частково заперечувала, оскільки позивачкою не доведено надання нею постійної допомоги тривалий час, протягом якого вона витратила кошти спів мірні вартості Ѕ частки квартири. Відповідачка дійсно відмовилась від її допомоги, однак причиною стало неналежне виконання умов договору, тому вважає можливим задовольнити зустрічний позов лише в частині розірвання договору.

Відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечувала, посилаючись на те, що вона з позивачкою з 1987 року знаходилась у сімейних стосунках з позивачкою, оскільки остання була дружиною ї рідного діда. Після смерті діда її сім’я продовжувала спілкуватися з позивачкою та доглядати за нею. Після укладення договору її мати постійно придбавала позивачці продукти харчування, готувала їжу. Протягом всього часу вона, її мати та чоловік забезпечували її одежею, прали білизну, возили до лікарні, ходили в аптеку а ліками, кожного року здійснювали косметичний ремонт квартири, за власні кошти встановили вікно та водонагрівач, однак платіжні чеки на підтвердження цих обставин у неї не збереглися. З літа 2010 року,коли захворіла її матір, та після її смерті у листопаді 2010 року, вона особисто доглядала ОСОБА_4, декілька разів у тиждень приходила до її квартири, прибирала, готувала їжу, прала. У січні 2011 року ОСОБА_6 забрала ключі від квартири та перестала її пускати. Вважає, що у зв’язку з тривалим доглядом за ОСОБА_4, має право на Ѕ частку квартири, тому просила зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість, та просила зустрічний позов задовольнити, оскільки ОСОБА_2 з 2004 року по 2010 року зобов’язання виконувала належним чином не лише сама, а забезпечувала його виконання і з боку членів її сім’ї, що не обмежується умовами договору довічного утримання. Лише у листопаді 2010 року, після смерті матері ОСОБА_2, ОСОБА_4 стала висловлювати невдоволення та у січні 2011 року почала перешкоджати ОСОБА_2 виконувати умови договору, оскільки почала приймати допомогу з боку племінниці.

Суд, вислухавши сторони та їх представників, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, вважає що позов ОСОБА_4 є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_7 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_4 протягом 10 останніх років та їй відомо про укладений договір довічного утримання з ОСОБА_2, однак остання до позивачки не приходила, а догляд надавала її мати ОСОБА_9, яка відвідувала ОСОБА_4 один раз на тиждень, прибирала та забирала білизну для прання. Частину речей ОСОБА_4 прала самостійно, продукти харчування, ліки та сплату комунальних послуг здійснювала за власні кошти. Нової одежі у позивачки не бачила. ОСОБА_10 привозила їй овочі з городу. В квартирі встановили водонагрівач, вікно, сантехніку, однак, хто сплачував за це кошти їй невідомо. Все інше в квартирі знаходиться у неналежному стані та в безладі. Ніколи не бачила, щоб після смерті матері ОСОБА_2 приходила до позивачки та вбирала, готувала їжу, та неодноразово чула, як позивачка скаржилася на неї з приводу неналежного виконання умов договору. До 2010 року позивачка в більшосте обслуговувала себе самостійно. ОСОБА_10 до неї приходила жінка –соціальний робітник, сплачувала за комунальні послуги та приносила продукти харчування.

Свідок ОСОБА_11, яка є родичкою позивачки за первісним позовом та спілкується з нею на протязі останніх 22 років, надала суду аналогічні пояснення, а також зазначила, що останній рік ОСОБА_4 звертається до неї за допомогою, кожний день дзвонить по телефону та скаржиться на відповідачку. Останній час вона приходить до позивачки один раз на тиждень та надає їй допомогу, привозить продукти харчування.

Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 суду пояснили, що вони тривалий час знайомі з ОСОБА_2 та з її слів їм відомо, що остання доглядала за ОСОБА_4 за договором довічного утримання, умови якого виконувала протягом тривалого часу, купувала продукти харчування, прала, прибирала в квартирі, готувала їжу та надавала іншу допомогу. ОСОБА_4 та ОСОБА_2 завжди знаходились у родинних стосунках, однак у грудні 2010 року –січні 2011 року ОСОБА_4 змінила своє ставлення до ОСОБА_2 та припинила приймати від неї дпомогу.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що він є чоловіком ОСОБА_2 та мешкає разом з нею протягом п’яти років, з ОСОБА_4 знайом з 2006 року. Про договір йому нічого відомо, однак за проханням своєї дружини неодноразово привозив позивачці продукти харчування, здійснював різноманітні ремонтні робот в квартирі. За їх власні кошти для ОСОБА_4 придбавали пральну машину, телефонні апарати, встановлювали вікно та водонагрівач. Його дружина з 2006 року здійснювала належний догляд за ОСОБА_4, готувала, прибирала в квартирі, однак впродовж трьох місяців перед смертю своєї матері його жінка не відвідувала ОСОБА_4, а у грудні 2010 року їх стосунки дуже погіршилися.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що він є рідним братом ОСОБА_2, а ОСОБА_4 з 1988 року до 1995 року була дружиною його діда, після смерті якого вони підгримували сімейні стосунки з бабусею. Його сестра та мати доглядали за нею, придбавали продукти харчування за власні гроші, чоловік сестри та він здійснювали ремонт в її квартирі, він привозив їй овочі з городу. Стосунки з ОСОБА_4 погіршилися з того часу, як до неї стала приходити її племінниця.

Судом встановлено, що 12 жовтня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Другої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_16А, зареєстрований в реєстрі за № 1-1886. /а.с.5/

Згідно умов даного договору ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності однокімнатну квартиру №11, розташовану в м. Маріуполі по вул. Бахчиваджи у будинку №16, загальною площею 30,5 кв.м, у т. ч. житловою 15,0 кв.м.

ОСОБА_2 зобов’язалася довічно утримувати ОСОБА_4, надаючи необхідне харчування одяг, забезпечувати надійний догляд та необхідну допомогу.

Вартість харчування, одягу та необхідної допомоги сторонами встановлена у сумі 150 гривень щомісячно.

Згідно з ч. 2 ст. 749 ЦК України, якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

Відповідно до ст. 756 ЦК України, у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні позивачка за первісним позовом категорично стверджувала, що ОСОБА_2 з моменту укладення ніколи не виконувала умови договору належним чином, та вона постійно зверталася за допомогою сторонніх осіб, матері відповідачки, сусідки. Протягом останніх місяців за нею здійснює догляд її племінниця. Зазначені обставини були підтвердженні також пояснення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_11 З наданих позивачкою копій квитанцій дійсно вбачається, що вона самостійно сплачувала комунальні послуги /а.с.8-26/

Суд вважає, що ОСОБА_2 не довела, що надавала належний догляд відповідно до умов договору, оскільки її посилання на виконання нею обов’язків за договором протягом тривалого часу матеріалами справи, ніякими належними, допустимими, достовірними доказами не підтверджені. В судовому засіданні ОСОБА_2 сама підтвердила той факт, що більшість часу за ОСОБА_4 доглядала її мати.

З пояснення допитаних з боку свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 вбачається, що ОСОБА_2 здійснювала догляд за ОСОБА_6, однак його якість та належність може оцінити лише відчужувач. Крім того, свідкам ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про договір довічного утримання та обставини його виконання відомо лише зі слів самої ОСОБА_2, свідок ОСОБА_14 підтвердив, що останні три місяці перед смертю матері його жінка не відвідувала ОСОБА_4 та після цього їх стосунки погіршилися. Свідок ОСОБА_17 пояснив, що приходив до квартири ОСОБА_6 за весь час лише один раз. Більше того, зазначені свідки також підтвердили, що тривалий час догляд за позивачкою здійснювала мати ОСОБА_2

Суд також не може прийняти ствердження представника відповідачки за зустрічним позовом, що виконання договору полягало у забезпеченні догляду та не важливо, з боку кого із членів сім'ї відповідачки він надавався, оскільки умови договору довічного утримання дійсно не виключають можливості надання відчужувачу допомоги сторонніми особами, але у той же час і не позбавляють від виконання взятих на себе обов’язків набувача. При цьому домовленості між сторонами про передання обов’язків набувача іншим особам не існувало.

За таких обставин, виходячи з того, що ОСОБА_4 є людиною похилого віку, потребує стороннього догляду, а ОСОБА_2 не довела, що надає належний догляд, та враховуючи те, що обидві сторони наполягають на розірванні договору, оскільки він не виконується, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову в повному обсязі та зустрічного позову в частині розірвання договору.

При цьому, з огляду наведених обставин, суд вважає, що відмова ОСОБА_4 у січні 2011 року від договору не може бути підставою для задоволення позову ОСОБА_2 в частині визнання за нею права власності на Ѕ частку квартири, оскільки ця відмова була пов’язана саме із неналежним виконанням обов’язків за договором з боку ОСОБА_2, остання не довела, що тривалий час з 2004 року по 2010 рік надавала необхідну допомогу ОСОБА_4 та понесла у зв’язку з цим значні витрати. Неможливість виконання договору з боку ОСОБА_2 не обумовлена обставинами, що мають істотне значення та не є підставою для визнання за нею права власності на частину майна.

З наданого відповідачкою за зустрічним позовом договору №6-0413 від 16.07.2007 року вбачається, що в квартирі ОСОБА_6 дійсно було встановлено вікно та вартість виконаних робіт за договором складає 1633,12 гривень, однак договір укладався ОСОБА_5, а квитанції щодо сплати грошових коштів за цим договором взагалі відсутні. /а.с.43,44/, з товарного чеку на придбання газового водонагрівача, вартістю 650 гривень, також не вбачається, ким саме були понесені витрати на його придбання./а.с.45-47/

Крім того, згідно висновку кваліфікованого оцінювача станом на 31.03.2011 рік ринкова вартість спірної квартири складає 133916 гривень /а.с.62-86/, та зазначені ОСОБА_2 суми понесених витрат не рівнозначними вартості Ѕ частки. Інших належних обґрунтувань заявлених вимог ОСОБА_2 не наведено.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині залишення визнання за нею права власності на Ѕ частку квартири, суд виходить з того, що вона не навела обставин та не надала на їх підтвердження доказів, які б свідчили про необхідність залишення у її власності частки майна, а наведені нею зусилля та суми витрат належно не підтверджені та не є співмірними вартості Ѕ частки квартири.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, у зв’язку із задоволенням первісного позову в повному обсязі, суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесені нею судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 51 гривня, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 500 гривень, витрати, пов’язані зі зверненням до спеціаліста для проведенням оцінки нерухомого майна в розмірі 400 гривень. Витрати, понесені позивачкою на сплату послу представника, пов’язаних з веденням справи в суді, в розмірі 2000 гривень, суд не стягує з відповідачки, оскільки послуги з представництва в суді не відносяться до надання особою правової допомоги. У зв’язку із відмовою в задоволенні зустрічного позову в частині визнання права власності на Ѕ частку квартири, суд стягує з ОСОБА_2 на користь держави недоплачений судовий збір в розмірі 618 гривень 58 копійок, виходячи з вартості Ѕ частки квартири на час розгляду справи (133916 грн.:2х1%-51)

На підставі ст.ст. 749, 755, 756 ЦК України, керуючись ст. 10, 11, 60, 88, 213, 215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання задовольнити.

Договір довічного утримання, укладений 12.10.2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, розірвати.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання у зв’язку з неможливістю його виконання та про визнання права власності на частку майна задовольнити частково.

Договір довічного утримання, укладений 12.10.2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, розірвати.

У задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 51 гривня, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 500 гривень, витрати, пов’язані з проведенням оцінки нерухомого майна в розмірі 400 гривень, а всього стягнути 1071 (одну тисячу сімдесят одну) гривню.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави (міський бюджет Приморського району, ОКПО 3486694, ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, р/р 31415537700055) в розмірі 618 гривень 58 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.Г. Митрофанова