ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

22 лютого 2007 р.

№ 36/84

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Грейц К.В.,

суддів :

Бакуліної С.В., Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційного подання

Першого заступника прокурора Полтавської області

на постанову

від 19.12.2006 року Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 36/84

господарського суду

міста Києва

за позовом

Полтавського міжрайонного природоохоронного     прокурора в інтересах держави в особі -          Погарщинської сільської ради; -          Головного фінансового управління Полтавської обласної державної адміністрації; -          Фінансового управління Лохвицької районної державної адміністрації

до третя особа:

Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта” -          Полтавське обласне управління земельних       ресурсів; -          Полтавська обласна виробнича асоціація     “Родючість”

про	стягнення 63 710,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від прокуратури: від позивачів:

Громадський С.О. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України) не з’явились

від відповідача: від третіх осіб:

Волковецький Я.С. (довіреність від 27.12.2006р. №юр-691/д) не з’явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Трофименко Т.Ю.) від 15.03.2005 року у справі № 36/84 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь: позивача-1 –38 226,00 грн., позивача-2 –15 927,50 грн., позивача-3 –9 556,50 грн., в доход Державного бюджету України –637,10 грн. державного мита, на користь ДП “Судовий інформаційний центр” 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Моторний О.А., судді –Кошіль В.В., Вербицька О.В.) від 19.12.2006 року рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2005 року у справі
№ 36/84 скасовано; в задоволенні позову відмовлено.

В касаційному поданні перший заступник прокурора Полтавської області просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 року, а рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2005 року залишити без змін, посилаючись на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 35 ГПК України, ст.ст.91, 207 Земельного кодексу України, приписи постанови Кабінету Міністрів України № 1279 від 17.11.1997 року “Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню”, ст.ст.50, 51 Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік”.

У відзиві на касаційне подання ВАТ “Укрнафта” повністю заперечує викладені в ньому доводи.

Колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання ВАТ “Укрнафта” про передачу справи до Вищого адміністративного суду України, оскільки дана справа не є справою адміністративної юрисдикції.

Заслухавши пояснення прокурора, який підтримав доводи касаційного подання, заперечення на касаційне подання представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Погарщинської сільської ради, Головного фінансового управління Полтавської обласної державної адміністрації та Фінансового управління Лохвицької районної державної адміністрації про стягнення 63 710,00 грн., що становлять вартість відшкодування сільськогосподарських втрат, виходячи із того, що протягом двох місяців після затвердження проекту відведення земельної ділянки площею 0,66 га та передачі її в оренду ВАТ “Укрнафта” в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління “Полтаванафтогаз” ВАТ “Укрнафта” наведені втрати не відшкодовані.

Зазначав, що розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 23.04.2003 року № 117 “Про погодження місць розташування об’єктів, передачу в оренду та вилучення і надання земельних ділянок в користування” було затверджено проект відведення, вилучено та надано в довгострокову оренду строком на 25  років ВАТ “Укрнафта” в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління “Полтаванафтогаз” для несільськогосподарських потреб земельну ділянку площею 0,66 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення фермерського господарства “Москаленко” для будівництва та облаштування експлуатаційних свердловин №№ 308, 309 Глинсько-Розбишівського родовища, на території Погарщинської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

Згідно п. 3 даного розпорядження ВАТ “Укрнафта” в особі Нафтогазовидобувного управління “Полтаванафтогаз” зобов’язано відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва у встановленому законодавством порядку.

Згідно розрахунку розміру втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь, проведеного у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 року. № 1279 “Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню”, були нараховані втрати сільськогосподарського виробництва на загальну суму 63 710,00 грн.

Відповідач заперечував проти позову, мотивуючи свою позицію тим, що він відшкодував сільськогосподарські втрати, які виникли у зв’язку з вилученням 0,66 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення фермерського господарства “Москаленко”, для будівництва відповідачем свердловин №№ 308, 309 Глинсько-Розбишівського родовища, шляхом поставки у 2001 році аміачної селітри, оскільки розрахунок втрат складено саме у 2001 році. При цьому він керувався рішенням п’ятої сесії двадцять третього скликання Полтавської обласної ради від 12.12.1999 року, яким було: у пункті першому підприємству “Полтавагазпром” та нафтогазовидобувному управлінню “Полтаванафтогаз” сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва шляхом поставки аміачної селітри для підвищення родючості ґрунтів в господарствах області , враховуючи, що 5 відсотків від суми втрат підприємства повинні сплатити коштами на спецрахунок обласного управління земельних ресурсів; у пункті другому встановлено, що підприємство та управління можуть також вирішувати питання оплати мінеральними добривами по відшкодуванню втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва за вилучення земельних ділянок, проектно-кошторисна документація по яких в даний час розглянута управлінням земельних ресурсів. На думку відповідача вказаним рішенням погоджено погашення як наявної на момент винесення рішення заборгованості, так і вирішено питання відшкодування майбутніх втрат за рахунок поставки аміачної селітри. Також відповідач посилався на розпорядження голови обласної державної адміністрації № 73 від 29.02.2000 року, яким запропоновано управлінню “Полтаванафтогаз” згідно з рішенням одинадцятої сесії ХХІІІ скликання Полтавської обласної ради від 10.02.2000 року здійснити до 01.04.2000 року поставку мінеральних добрив на суму 1 млн.грн. (4,6 тисячі тон). Позиція відповідача також полягає в тому, що Земельний кодекс України ( як прийнятий Законом від 18.12.1990 року так і чинний) не встановлюють строків відшкодування втрат. Земельний кодекс України 1990 року також не передбачає здійснення відшкодування втрат у строки та в порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Тому відшкодування втрат в 2000 році, згідно отриманого в цьому ж році розрахунку відшкодування втрат –не протирічить чинному на момент відшкодування законодавству.

Задовольняючи позов місцевий господарський суд виходив із такого.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 року № 1279 “Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню” відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов’язаних із веденням сільського і лісового господарства, проводиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їх земельних ділянок. Враховуючи, що проект відведення земельної ділянки був затверджений розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 23.04.2003 року № 117, то і обов’язок по відшкодуванню втрат сільськогосподарського виробництва виник у відповідача лише після затвердження у встановленому законом порядку проекту відведення земельної ділянки. Оскільки у ст.209 Земельного кодексу України передбачено зарахування коштів на спеціальні бюджетні рахунки, то за висновком суду закон закріплює лише одну форму проведення компенсації втрат сільськогосподарських угідь, а також лісових земель, а саме - грошову. Оскільки на день розгляду справи відповідачем не проведено відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, зумовлених вилученням сільськогосподарських угідь, саме грошовою формою, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заперечення відповідача про проведення ним відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, зумовлених вилученням сільськогосподарських угідь, поставкою мінеральних добрив, не прийнято судом першої інстанції до уваги у зв’язку з тим, що поставка аміачної селітри в рахунок відшкодування втрат у відсутність затверджених проектів відведення земельних ділянок здійснена всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки відшкодування проводилось на підставі розрахунків, які містяться в матеріалах справи. Отже обсяги аміачної селітри, що поставлялись НГВУ “Полтванафтогаз” ВАТ “Укрнафта” на адресу Полтавського обласного головного управління земельних ресурсів в рахунок відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлених, вилученням сільськогосподарських угідь, проекти відведення по яких не були затверджені Полтавською обласною державною адміністрацією на момент проведення поставки, були проведені без достатньої правової підстави.

Позиція апеляційного суду, який скасував рішення місцевого господарського суду та відмовив в задоволенні позову, полягала в наступному.

Апеляційний суд надав статусу преюдиціальних фактів тим, які встановлені рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.10.2005 року у справі № 5/346 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта” в особі Нафтогазовидобувного управління “Полтаванафтогаз” до Полтавського обласного головного управління земельних ресурсів, Полтавської обласної ради, Лохвицької районної ради, Новосанжарської районної ради, Гадяцької районної ради, Погарщинської сільської ради, Старосанжарської сільської ради, Качанівської сільської ради, Токарівської сільської ради, Гиряво-Ісковецької сільської ради, Червонозаводської міської ради за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Полтавської обласної асоціації “Родючість” про повернення безпідставно набутого майна, яким в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта” в особі Нафтогазовидобувного управління “Полтаванафтогаз” відмовлено повністю.

Цим рішенням встановлено, що підставою поставки мінеральних добрив було рішення п’ятої сесії двадцять третього скликання Полтавської обласної ради від 12.02.1999 року. Згідно з п. 1 цього рішення обласна рада погодила НГВУ “Полтаванафтогаз” погашення заборгованості за втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва шляхом поставки мінеральних добрив. В п. 2 рішення зазначено, що НГВУ “Полтаванафтогаз” може вирішувати питання оплати мінеральними добривами сільськогосподарських втрат за вилучення земельних ділянок, проектно-кошторисна документація по яких в даний час розглянута управлінням земельних ресурсів.

Згідно розпорядження голови обласної державної адміністрації № 73 від 29.02.2000 року запропоновано управлінню “Полтаванафтогаз” згідно з рішенням одинадцятої сесії XXIII скликання Полтавської обласної ради від 10.02.2000 року здійснити до 01.04.2000 року поставку мінеральних добрив на суму 1 млн.грн. (4,6 тисячі тон).

Поставка аміачної селітри здійснювалась в 1999 році та 2000 році, всього поставлено мінеральних добрив на суму 2 427 876,76 грн., в тому числі: в 1999 році поставка здійснена на суму 1 296 912,00 грн., в 2000 році - на суму 1 130 964,76 грн.

В задоволенні позовних вимог про повернення безпідставно набутого майна відмовлено у зв’язку з тим, що підставою поставки аміачної селітри було рішення сесії Полтавської обласної ради від 12.02.1999 року, яке не оспорювалось і є чинним, прийняте в межах компетенції Полтавської обласної ради, тому підстава на якій аміачна селітра була набута відповідачами по справі № 5/346 не відпала і існує до цього часу.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.10.2005 року у справі № 5/346 встановлено, що вся вартість поставлених мінеральних добрив була зарахована в рахунок втрат.

Оскільки розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва був складений у 2001 році, і поставка мінеральних добрив відбулась у 1999-2000 роках, апеляційний господарський суд застосував до спірних відносин положення Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, який (судом наведена ст.90) не встановлював ні строків, ні форми відшкодування втрат, та резюмував, що висновок суду першої інстанції про здійснення відшкодування втрат лише у грошовій формі помилковий.

Касаційна інстанція відзначає, що як положення Земельного кодексу України, прийнятого Законом України від 18.12.1990 року (далі ЗК 1990 року), так і чинного Земельного кодексу України (далі ЗК України), пов’язували відшкодування втрат сільськогосподарських угідь з їх вилученням для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом.

Момент вилучення земель, як юридичний факт, пов’язувався і пов’язується з моментом прийняття рішення відповідним органом місцевого самоврядування (стаття 31 ЗК 1990 року, ст.149 ЗК України). Оскільки ст.91 ЗК 1990 року та ст.207 ЗК України зазначали про встановлення розміру і порядку визначення втрат, що підлягають відшкодуванню, Кабінетом Міністрів України, то колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду про те, що ЗК 1990 року не встановлював ні строків, ні форми відшкодування втрат є помилковим, оскільки таке встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 року № 1279 (далі Постанова №1279), яка діяла в спірний період 1999 –2001 років, про що вірно зазначив місцевий господарський суд.

Колегія суддів вважає, що оскільки в законі відшкодування втрат пов’язується з вилученням земель, то в даній справі слід встановити момент фактичного вилучення спірної земельної ділянки із користування того користувача, який використовував її за сільськогосподарським призначенням. Саме з цього моменту (припинення використання за призначенням як засобу виробництва в сільському господарстві) настають шкідливі наслідки, які підлягають відшкодуванню. При цьому, встановлення кінцевого терміну відшкодування втрат протягом двох місяців після затвердження проекту відведення земельної ділянки є граничним терміном, після якого визначена вартість втрат набуває для особи, яка має їх відшкодувати, статусу заборгованості.

Звідси висновок, що судам слід встановити саме момент вилучення земельної ділянки та дату встановлення розміру втрат в процедурі Постанови
№1279 і виходити із того, яке законодавство ЗК 1990 року чи ЗК України на той час діяли. Якщо буде встановлено, що визначення розміру втрат відбулось до 01.01.2002 року, то застосовуються положення ЗК 1990 року, які не передбачали виключно грошової форми відшкодування втрат (в статті 92 йдеться про використання “коштів”). Виконання обов’язку до настання строку з яким Постанова №1279 (а не ЗК 1990) пов’язує вирахування кінцевого терміну погашення сільськогосподарських втрат в порядку діючого на той час законодавства, не може бути підставою для примушення виконання обов’язку щодо відшкодування втрат вдруге.

Разом з тим, касаційна інстанція вважає, що має бути чітко встановлено яку заборгованість і які втрати було дозволено органом місцевого самоврядування відшкодовувати структурному підрозділу відповідача способом поставки мінеральних добрив. Тобто, заборгованість вже мала існувати на момент прийняття органом місцевого самоврядування рішення про таке погашення. Щодо втрат, які ще не набули статусу заборгованості, то відшкодування дозволено було лише тих із них, проектно-кошторисна документація по яких на час прийняття рішення розглянута управлінням земельних ресурсів, тобто втрати вже мали існувати як чітко зафіксовані суми. Крім того, маючи певні розміри заборгованостей, певні цифри, які мали погашатися відповідно до рішень органу місцевого самоврядування та розпорядження державної адміністрації, судам слід встановити чи була включена в цю заборгованість та, яка є предметом спору в даній справі, або чи був на момент прийняття вищенаведених актів визначений розмір втрат, які просять стягнути в даній справі (зазначивши не дату з точністю до року, а зазначивши дату з точністю до числа місяця, місяця, року).

Колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.10.2005 року у справі № 5/346 не встановлено тих фактів, які підлягають обов’язковому встановленню в даній справі, що випливає із вищенаведеного. Крім того, правові висновки суду в іншій справі не мають преюдиціального значення для іншої справи, оскільки не є фактами про які йдеться в статті 35 ГПК України.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання першого заступника прокурора Полтавської області від 19.01.2007 року № 05/1-41вих.07 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 року у справі № 36/84 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 року та рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2005 року у справі
№ 36/84 –скасувати.

Справу № 36/84 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий-суддя

К.Грейц

С у д д і

С.Бакуліна О.Глос