Справа №2-а-60/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2009 року м.Кодима, Одеської області
Кодимський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Сопільняка О.М.
при секретарі Гурі С.А.
з участю позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кодимі Одеської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області про стягнення невиплаченої державної соціальної допомоги дітям війни за 2006-2008 р.р.,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області, в якому просить визнати відмову відповідача нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком незаконною, зобов’язати відповідача нарахувати вказане підвищення та забезпечити його виплату за 2006-2008 роки в сумі 4471 грн. 20 коп., а також виплачувати його в подальшому відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В судовому засідання позивач свій позов підтримав та просив його задовольнити, стверджуючи, що він відповідно до ст.1 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» (далі Закон № 2195-ІV) є дитиною війни і згідно ст.6 вказаного Закону має право отримувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак, вказане право порушене відповідачем, який у 2006 році вказане підвищення взагалі не виплачував, а у 2007-2008 р.р. виплачував у розмірі, меншому від встановленого ст.6 Закону № 2195-ІV. З цих підстав просить позов задовольнити, оскільки відповідач відмовив у добровільній виплати зазначеної допомоги. Крім цього, просить визнати поважною причину пропуску строку позовної давності для звернення до суду і поновити його, оскільки він був пропущений через похилий вік, поганий стан здоров»я, постійні хвороби та лікування, юридичну неграмотність і незнання законів.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі. У поданому запереченні позовні вимоги позивача не визнав, зазначивши, що ст.110 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» №3235-ІV було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються протягом 2006 року поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки у 2006 році Урядом на законодавчому рівні не було впроваджено порядок надання пільг, передбачених ст.6 Закону № 2195-ІV, тому протягом 2006 року були відсутні законні підстави для проведення органами ПФУ щомісячних доплат дітям війни в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком. Крім цього, статтею 71 Закону «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року №489-V з урахуванням ст.111 цього Закону на 2007 рік було зупинено дію ст.6 Закону №2195-ІV на 2007 рік. Статтею 111 Закону №489-V було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону №2195-ІV виплачується лише особам - дітям війни, які є інвалідами у розмірі 50 % надбавки, встановленої для учасників війни, яка (надбавка) відповідно до ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року визначена на рівні мінімальної пенсії за віком у розмірі 19 грн.91 коп., встановленої постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2002 року. Позивач є інвалідом ІІ групи, тому у 2007 році зазначене підвищення йому було виплачене у розмірах: січень-березень – по 19 грн., квітень-вересень – 20 грн. 30 коп., жовтень-грудень - 20 грн. 55 коп. Статтею 41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» до ст.6 Закону №2195-ІV були внесені зміни, відповідно до яких особам, віднесеним до категорії «діти війни» виплачувалось підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, розмір якої (надбавки) відповідно до ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року становив 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. В зв’язку з цим розмір належної позивачеві допомоги у 2008 році з 01 січня становив 47.00 грн., з 01 квітня – 48.10 грн. Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якими були внесені зміни до ст.6 Закону №2195-ІV визнані неконституційними. В зв’язку з цим, Урядом було прийнято постанову №530 від 28 травня 2008 року «Про соціальний захист дітей війни», пунктом 8 якої було встановлено, що підвищення до пенсії дітям війни виплачується у розмірі: з 22 травня - 48 грн. 10 коп., з 01 липня – 48 грн.20 коп. і з 01 жовтня – 49 грн. 80 коп. зазначені кошти за 2008 рік були виплачені позивачеві. Інших виплат позивачеві законодавством не передбачено. Крім цього, вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності без поважних причин і підстави для його поновлення відсутні, що відповідно до ст.100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні позову.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши заперечення відповідача та докази, які є в матеріалах адміністративної справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що позивач відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18 листопада 2004 року, який набув чинності 01 січня 2006 року, має статус дитини війни, оскільки на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) йому було менше 18 років. Статус «дитини війни» підтверджується і штампом у пенсійному посвідченні позивача. Крім цього позивач є інвалідом ІІ групи.
Відповідно до статті 6 Закону №2195-ІV позивач, як дитина війни, має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії (довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії) у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст.28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Враховуючи викладене, в контексті положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру належного позивачеві щомісячного підвищення до пенсії розмір прожиткового мінімуму, встановлений на відповідні періоди, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Судом встановлено, що у 2006 році відповідачем не нараховувалось та не виплачувалось позивачеві підвищення до пенсії, передбачене статтею 6 Закону №2195-ІV, оскільки Урядом його не було запроваджено. Зокрема, відповідно до внесених Законом України від 19 січня 2006 року N3367-IV змін до ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону №2195-ІV запроваджуються впродовж 2006 року поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Однак, у 2006 році урядом не впроваджувався механізм надання виплат, передбачених статтею 6 Закону №2195-ІV, Кабінетом Міністрів України не погоджувалось з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету підвищення до пенсії, фінансування виплат підвищення до пенсії дітям війни з державного бюджету у 2006 році не проводилось. В зв’язку з цим вимоги позивача про виплату зазначеного підвищення за 2006 рік є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, на 2007 рік було зупинено дію статті 6 Закону №2195-ІV з урахуванням вимог ст.111 Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Зокрема, відповідно до ст.111 Закону підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону №2195-ІV у 2007 році виплачувалось лише особам - дітям війни, які є інвалідами у розмірі 50 % надбавки, встановленої для учасників війни, яка (надбавка) відповідно до ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року визначена на рівні мінімальної пенсії за віком у розмірі 19 грн.91 коп., встановленої постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальний виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету».. Таким чином, розмір належного позивачеві як дитині війни підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії фактично було зменшено.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №2195-ІV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Вказане положення відповідає вимогам ч.3 ст.22 Конституції України, згідно якої при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З цих підстав рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» у т.ч. і ті, що внесли зміни до ст.6, визнані неконституційними.
Конституційний Суд у своєму рішенні зазначив, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не можуть скасовувати чи змінювати обсяги прав, обов’язків і пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами, не можуть вноситись зміни, зупинятись дія чинних законів, а також встановлюватись інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Зазначене рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникають внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже з моменту ухвалення Конституційним Судом зазначеного рішення відновлено дію ст.6 Закону №2195-ІV в редакції, чинній станом на 31 грудня 2006 року, згідно якої підвищення до пенсії дітям війни визначене у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, з моменту поновлення дії ст.6 Закону №2195-ІV у зазначеній редакції належне позивачеві, як дитині війни, підвищення до пенсії має становити 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» №489 від 19 грудня 2006 року затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який з 1 січня склав 380 грн., з 1 квітня – 387 грн., з 1 жовтня - 395 грн.
Зазначена стаття була змінена законом України №749-5 від 15 березня 2007 року і була викладена в новій редакції з 28 березня 2007 року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, був визначений з 1 січня у розмірі 380 грн., з 1 квітня – 406 грн. і з 1 жовтня - 411 грн. При цьому, зазначена стаття була доповнена частиною 3, якою було встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"з 1 квітня та 1 жовтня 2007 року застосовувався прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п’ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1%, що становило відповідно 410 грн. 06 коп. та 415 грн. 11 коп.
Таким чином, при визначенні розміру належного позивачеві щомісячного підвищення до пенсії у 2007 році слід виходити з розміру встановленого прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, затвердженого на відповідні періоди. Зокрема, розмір зазначених підвищень з 09 липня 2007 року складав 123 грн.02 коп., з 01 жовтня – 124 грн. 53 коп. Отже, виплаті позивачеві до пенсії як дитині війни за 2007 рік підлягає підвищення у загальному розмірі 742 грн. 65 коп. (липень-вересень по 123 грн. 02 коп., жовтень-грудень – по 124 грн. 53 коп.) без врахування фактичної виплаченої позивачеві допомоги.
За таких обставин суд вважає, що у 2007 році право позивача на отримання підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі визначеному Законом України «Про соціальний захист дітей війни» було порушене, оскільки відповідне нарахування та виплата підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність мало бути вчинене з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України № 6-рп/2007, тобто з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, коли до ст.6 Закону №2195-ІV були внесені чергові зміни.
Зокрема, статтею 41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» до ст.6 Закону №2195-ІV були внесені зміни, відповідно до яких особам, які мають статус «діти війни» (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі
надбавки, встановленої для учасників війни. Розмір вказаної надбавки відповідно до ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року для учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни становив 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність для інших учасників війни - 10%.
Проте, рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
При цьому у п. 6 Конституційний Суд України зазначив, що рішення у цій справі має пре юридичне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.
Виходячи з того, що редакція ст.6 Закону №2195-ІV від 01 січня 2008 року втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, то з 22 травня 2008 року у відповідності з вимогами ч.2 ст.152 Конституції України відновилася попередня редакція цієї статті, яка встановлювала право позивача, як дитини війни, на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений у 2008 році у розмірі: з 01 січня – 470 грн., з 01 квітня – 481 грн., з 01 липня 482 грн., з 01 жовтня 498 грн. Отже, позивач з 22 травня 2008 року вправі був отримувати щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Таким чином, розмір належного позивачеві підвищення до пенсії складав: з 22 травня – 144 грн. 30 коп., з 01 липня – 144 грн. 60 коп. і з 01 жовтня – 149 грн. 40 коп.
Посилання відповідача на те, що з травня місяця 2008 року після ухвалення Конституційним Судом України рішення №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року належне позивачеві підвищення повинно виплачуватись у розмірі, встановленому п.8 постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», зокрема: з 22 травня – 48 грн. 10 коп., з 01 липня – 48 грн. 20 коп. та з 01 жовтня – 49 грн. 80 коп. суд визнає безпідставним, а виплату належного підвищення у зазначених у постанові КМУ розмірах - неправомірною, оскільки після ухвалення Конституційним Судом України рішення №10-рп/2008 було поновлено дію ст.6 Закону №2195-ІV у редакції, яка встановлювала розмір підвищення дітям війни на рівні 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Таким чином в період дії зазначеної норми в порушення принципу пріоритетності законів, як нормативних актів вищої юридичної сили, над підзаконними актами, якими є постанови КМУ, відповідач нараховував та виплачував позивачеві підвищення до пенсії не у розмірі, встановленому ст.6 Закону №2195-ІV, а у розмірі, встановленому підзаконним актом - постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року, яка суттєву звужує право позивача щодо розміру належного підвищення. З цих підстав, суд вважає, що вимоги позивача за 2008 рік підлягають частковому задоволенню, зокрема з 22 травня 2008 року нарахуванню та виплаті позивачеві як дитині війни підлягає підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної на рівні встановленого на відповідний період розміру прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність. Вимоги щодо періоду з 01 січня по 22 травня 2008 року задоволенню не підлягають, оскільки дії відповідача були вчинені у відповідності з чинними на той час нормативно-правовими актами, що регулювали дані правові відносини.
Стосовно строків позовної давності. Ст.99 ч.2 КАС України встановлює річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у його задоволенні, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Разом з цим, відповідно до ч.2 вказаної статті суд вправі визнати причину пропуску строку звернення до суду поважною і вирішити справу по суті. Судом встановлено, що позивач є особою похилого віку, пенсіонером, інвалідом ІІ групи, має поганий стан здоров»я, юридично не грамотний, має початковий рівень освіти, що у сукупності зашкодило йому своєчасно звернутись до суду з зазначеним позовом, тому причину пропуску строку позовної давності суд визнає поважною та поновлює його.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується Державою у встановленому законом порядку.
Вимоги позивача про подальшу виплату соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду не може прийматися як застереження від будь-яких порушень та не може бути умовним, розглядати справу та приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявні не існуючі порушення суперечить приписам чинного законодавства України.
З урахуванням вказаного суд вважає необхідним вимоги позивача задовольнити частково і зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області провести перерахунок та виплатити позивачеві підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. У задоволенні решти вимог відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 17-18, 69-71, 79, 86, 94, 99, 100, 102, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду.
Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу дітям війни за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого на відповідні періоди розміру прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року щомісячну соціальну допомогу як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого на відповідні періоди розміру прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, з врахуванням фактично виплачених та отриманих позивачем сум допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 квітня 2009 року. Постанова у повному обсязі складена 27 квітня 2009 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Кодимський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Сопільняк О.М.