ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

-          позивача: ОСОБА_3, дов. НОМЕР_1;

-          відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2006 року Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення 44000грн. суми неповернутої грошової позики, 506,30грн. процентів за користування грошовою позикою, 16060грн. неустойки за прострочення повернення позики, посилаючись в обґрунтування заявлених позовних вимог на неналежне виконання відповідачем умов договору позики №НОМЕР_2 щодо своєчасного повернення грошових коштів.

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.06.2006р. у справі №26/204 (суддя Пінчук В.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 на користь Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 44000грн. боргу, 506,30грн. процентів за користування позикою, 445,07грн. держмита та 86,72грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором позики №НОМЕР_2 та неповернення останнім позивачу грошових коштів у сумі 44000грн., що зумовило нарахування процентів на суму 506,3грн.

Поряд з цим, суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій на суму 16060грн. у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2006р. у справі №26/204 (колегія суддів у складі головуючого           Алданової С.О., суддів Шипко В.В., Борисенко І.В.) апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 задоволено. Рішення господарського суду м. Києва від 26.06.2006р. у справі №26/204 в частині стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 на користь Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 44000грн. боргу, 506,30грн. процентів за користування позикою, 445,07грн. держмита та 86,72грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасовано та прийняте нове рішення про відмову в цій частині в позові. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем пропущений трирічний строк, перебіг якого почався 20.04.2003р., для звернення до суду за захистом порушеного права, передбаченого ст.257 ЦК України.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2006р. та залишити рішення господарського суду м. Києва від 26.06.2006р. без змін.

Відповідач не скористався правом, наданим ст.111² ГПК України, та не надіслав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представника Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 матеріали справи та доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті ними рішення і постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанції встановлено та відповідає матеріалам справи те, що 20.02.2003р. між Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1(позикодавцем) та Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_2(позичальником) був укладений договір позики №НОМЕР_2, відповідно до п.1.1 якого позикодавець передає, а позичальник одержує позику у сумі 44000грн.

Згідно п.2.1 даного договору позичальник зобов'язувався повернути позикодавцю зазначену суму в термін до 20.04.2003р.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача 44000грн. боргу, виходив з того, що позивач передав відповідачу визначену договором суму, що підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордеру серії 01АЦ №НОМЕР_3 від 20.02.2003р., тоді як відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за цим договором та не повернув позивачу грошові кошти у сумі 44000грн., однак місцевий господарський не врахував наступне.

Згідно з п.1 ст.9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (в редакції, чинній на момент укладення договору позики) реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 п.3.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління  Національного банку України від 19.02.2001р. N72 (в редакції, чинній на момент укладення договору позики) касові операції оформляються прибутковими та видатковими касовими ордерами, типові форми і порядок заповнення яких затверджені наказом Міністерства статистики України від 15.02.96р. N51 "Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій", і мають застосовуватися усіма підприємствами. Приймання готівки касами підприємств, у тому числі й одержаної з банку, проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання готівки видається квитанція за підписами головного бухгалтера або особи, уповноваженої керівником підприємства, і касира, засвідчена печаткою підприємства. Прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові документи мають заповнюватися бухгалтером лише чорнильною або кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи іншими способами, які забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну. У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи.

Проте, суд першої інстанції, в порушення зазначених норм, не надав належну оцінку квитанції до прибуткового касового ордеру серії 01АЦ №НОМЕР_3 від 20.02.2003р., не з'ясував підставу її складання Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_2при отриманні грошових коштів у сумі 44000грн. від ОСОБА_1, та її відношення до договору №НОМЕР_2, укладеного між Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1та Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_2, що свідчить про передчасний висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача 44000грн. боргу.

Крім того, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення боргу та процентів за користування позикою, суд апеляційної інстанції передчасно дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, без врахування та надання оцінки твердженням відповідача, викладеним в апеляційній скарзі, доданим до неї документам з відповідним застосуванням до цих правовідносин положень, запроваджених ст.257 Цивільного кодексу України, якою встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки, а також ст.264 Цивільного кодексу України, згідно якої перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. З чого слідує, що повернення грошових коштів перериває строк позовної давності. Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідивши та не надавши належну оцінку викладеним відповідачем доводам в апеляційній скарзі та наданим до неї в обґрунтування цих доводів документам дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем строку позовної давності. Крім того, зазначивши в постанові про настання строку виконання зобов'язань 20.04.2003р., суд апеляційної інстанції не врахував та не надав оцінку тій обставині, що ця дата припадає на неділю. Поряд з цим, суди попередніх інстанцій неправильно зазначили в рішенні та постанові, що позичальник зобов'язався повернути позикодавцю зазначену суму в термін до 20.04.2003р., тоді як в п.2.1 договору позики №НОМЕР_2 сторонами обумовлено термін надання позики по 20.04.2003р.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції приймаючи нове рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, не з'ясував, чи свідчать надані відповідачем-Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2документи про часткове або взагалі повне повернення коштів, тобто виконання зобов'язань за договором позики №НОМЕР_2 Викладене свідчить про завчасність висновку суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки відповідач зазначав про поступове повернення коштів.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду м. Києва необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, з'ясувати права та обов'язки сторін, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 111⁵, 111⁷, 111⁹ п.3, 111¹⁰-111¹² Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.          Рішення  господарського суду м. Києва від 26.06.2006р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2006р. скасувати.

3.          Справу №26/204 передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва в іншому складі суддів.