Справа № 2-а-5844 2009 рік
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 квітня 2009 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі судді Дмитренко А.М. при секретарі судового засідання Ісаєвій Д.А. розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України в місті Білій Церкві про зобов”язання відповідача провести виплату недоплаченої щомісячної соціальної допомоги дітям війни,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до управління ПФУ в м.Білій Церкві мотивуючи тим, що він має статус дитини війни відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно цього Закону йому повинна виплачуватися з 1 січня 2006 року соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, але в порушення вимог діючого законодавства відповідачем ця допомога не виплачувалася з січня 2006 року. А тому позивач просить суд визнати дії відповідача неправомірними, відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року, зобов’язати відповідача виплатити на його користь невиплачену державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп. та щомісячно виплачувати соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
В суді позивач уточнив позовні вимоги і просив суд визнати відмову відповідача щодо нарахування йому та виплати вказаної соціальної допомоги неправомірною та зобов’язати відповідача провести йому нарахування та виплату вказаної допомоги за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року встановивши її на рівні 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Представник відповідача до суду не з’явився, про час розгляду справи повідомлені належним чином, суду надано письмові заперечення відповідача проти позову та клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
Заслухавши пояснення позивача, оглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з слідуючих підстав.
Так, по справі встановлено, що позивач належить до числа осіб, на яких поширюється дія Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що стверджується копією пенсійного посвідчення позивача з відповідним штампом “дитина війни”, не заперечується відповідачем.
Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
В судовому засіданні також встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні ПФУ вм.Білій Церкві, одержує пенсію за віком і з 01.01.2008 року йому призначено підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до внесених змін до ст.6 вказаного вище Закону згідно з Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, що слідує з письмових заперечень відповідача в матеріалах справи.
Судом також встановлено, що виплата підвищення як дитині війни до пенсії позивача за період з 01.01.2006 року /з моменту введення в дію Закону “Про соціальний захист дітей війни”/ до 31.12.2007 року не проводилася, оскільки, як зазначає відповідач в своїх запереченнях на позов, був відсутній механізм реалізації положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію ст.6 вищезазначеного Закону.
А ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» передбачено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами /крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»/, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Але за рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», в т.ч. і п.12 ст.71, яким зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та ст.111, за якою підвищення до пенсії дітям війни виплачується особам, які є інвалідами, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Як зазначено в п. 5 цього рішення, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до п.41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” ст.6 Закону “Про соціальний захист дітей війни” було викладено в новій редакції і передбачено виплату з 01.01.2008 року вказаного вище підвищення до пенсії дітям війни у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Але за рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп вказані вище положення визнані неконституційними.
При вирішенні даного спору суд також виходить з наступного.
Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ст.113 Конституції України КМ України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Згідно ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
А як встановлено судом, жодних нормативно-правових актів, які б регулювали питання призначення підвищення до пенсії дітям війни, крім вказаного вище Закону «Про соціальний захист дітей війни», ні Верховна Рада, ні КМ України не приймали.
А тому суд вважає необґрунтованими заперечення відповідача з приводу відсутності механізму реалізації положень ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни», оскільки в самій статті 6 визначено розмір такого підвищення, а саме: 30% мінімальної пенсії за віком.
Судом не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача в письмових запереченнях на позов з приводу того, що неможливо при визначенні розміру даного підвищення до пенсії позивача застосовувати мінімальну пенсію за віком, як розрахункову величину.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
А тому суд вважає за можливе не приймати до уваги положення ч.3 ст.28 вищевказаного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого законодавчо визначеного мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем його права на одержання підвищення до пенсії в розмірах, передбачених Законом «Про соціальний захист дітей війни».
Безпідставними суд також вважає посилання відповідача в письмових запереченнях на відсутність коштів щодо забезпечення виплати вказаного підвищення до пенсії у розмірах, передбачених Законом, оскільки органи державної влади та місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Відповідно до ст.6 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
А як встановлено судом, виплата підвищення як дитині війни проводиться до пенсії позивача саме органами ПФУ починаючи з 01.01.2008 року, хоча в Законі «Про соціальний захист дітей війни» не вказано на те, який саме орган повинен проводити виплату підвищення до пенсії цим категоріям пенсіонерів, не вказано на це і в Законі «Про Державний бюджет України на 2008 рік», яким було визначено, як зазначає відповідач в своїх запереченнях, механізм реалізації положень ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни».
А тому безпідставними є також твердження відповідача з приводу того, що відсутні підстави для проведення перерахунку та виплати підвищення до пенсії дітям війни органами ПФУ.
Таким чином, суд вважає неправомірною бездіяльність відповідача щодо непроведення позивачу нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни у відсотках до розміру мінімальної пенсії за віком.
Позивач просить суд зобов’язати відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії за період з 01.01.2006 року та відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Так, за ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, на що вказано в ст.100 КАС України.
Відповідач просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову посилаючись в т.ч. і на пропуск строку звернення до суду, що слідує з письмових заперечень відповідача.
Інших строків для звернення до адміністративного суду по даній категорії справ ні КАС, ні іншими законами не встановлено.
Відповідно до ч.2 статті 100 цього Кодексу якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Проаналізувавши всі надані докази, суд не вбачає підстав для визнання причин пропущення строку звернення до суду позивача поважними.
Так, позивач звертається до суду з вказаною заявою в січні 2009 року, а тому суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача за період з січня 2008 року.
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно ст.62 Закону України “Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня-380 грн., з 1 квітня-406 грн., з 1 жовтня-411 грн.
Ст.58 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” встановлено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня –470 грн., з 1 квітня-481 грн., з 1 липня –482 грн., з 1 жовтня –498 грн., розмір підвищення до пенсії дітям війни повинен становити: з 1 січня 2008 року-141 грн., з 1 квітня –144,30 грн., з 1 липня –144,60 грн., з 1 жовтня-149,40 грн.
А тому розмір підвищення до пенсії позивача, яке виплачується відповідачем з 01.01.2008 року-47 грн., не відповідає вимогам ст.6 Закону “Про соціальний захист дітей війни”, тобто, є меншим за 30% від мінімальної пенсії за віком.
Отже, з врахуванням всього наведеного вище суд вважає за можливе зобов’язати відповідача проводити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, встановлене для дітей війни, з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 30% від затвердженого законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
А тому керуючись ст. ст. 19, 113 Конституції України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України “Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ст.28 Закону України “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, ст.ст.6, 9,17, 99,100, 158-163,167,185,186 КАС України, суд-
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову управління Пенсійного Фонду України м.Білій Церкві щодо нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у відсотках до розміру мінімальної пенсії за віком.
Зобов’язати управління Пенсійного Фонд України в м.Білій Церкві провести нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії ОСОБА_1, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30 відсотків від визначеного законом розміру мінімальної пенсії за віком /розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, передбаченого в Законі про державний бюджет на відповідний рік/ за період з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови.
Суддя Дмитренко А.М.