ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 р. | № 12/207 |
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз”, м. Чернігів |
на постанову | від 08.11.2006 Київського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду | № 12/207 Чернігівської області |
за позовом | Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ |
до | Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз”, м. Чернігів |
про | стягнення 6 616 128,40 грн. |
за участю представників сторін:
від позивача – Тютюнник С.В.
від відповідача – Матвієнко Т.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 31.08.2006 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2006 р. задоволено частково позов Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз” про стягнення 6 616 128,40 грн. в т.ч. 5 949 623,44 грн. боргу, 493 796,73 грн. пені, 94 840,85 грн. інфляційних втрат, 77 867,38 грн. 3% річних. Провадження у справі в частині стягнення 623 791,40 грн. припинено. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз” на користь Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” 4 706 105 грн. боргу, 49 379,67 грн. пені, 77 867,38 грн. трьох відсотків річних, 94 840,85 грн. інфляційних втрат, 25 500 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено. Розстрочено виконання рішення суду строком на шість місяців.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідачем, зазначає суд, зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу виконав частково, заборгованість складає 5 329 896,82 грн.
Після порушення провадження у справі відповідачем сплачено в рахунок погашення боргу 623 791,40 грн., а тому провадження в цій частині підлягає припиненню.
Оскільки постачання газу по договору № 06/04-1452 від 24.12.2004 р. здійснювалося виключно для потреб населення, суд вважає за можливе на підставі Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” зменшити розмір пені на 90 відсотків.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду та рішення господарського суду скаржник просить їх скасувати в частині стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних, в позові в цій частині відмовити посилаючись на те, що при винесенні судових рішень судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що заборгованість виникла не внаслідок господарської діяльності відповідача, а в силу об’єктивних обставин, що унеможливлюють виконання договірних зобов’язань.
Поставлений природний газ відповідач отримував не у свою власність, на підставі чого міг розпоряджатися отриманим газом на свій розсуд, а отримував газ за цільовим призначенням, а саме для потреб населення.
Відповідач не має законних підстав стягувати з населення борги з врахуванням неустойки за прострочення зобов'язання по сплаті за спожитий природний газ, оскільки чинним законодавством введено заборону на нарахування та стягнення пені з населення за прострочку в оплаті за спожитий природний газ.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Між Дочірньою компанією “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством “Чернігівгаз” (покупець) 24.12.2004 р. укладено договір № 06/04-1452 на постачання природного газу відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю в 2005 році природний газ з урахуванням можливих обсягів розбалансування газу, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Відповідно до п. 1.3 договору газ, що постачається за даним договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню та включає в себе можливі обсяги розбалансування газу.
Протоколом узгодження розбіжностей від 28.01.2005 р. до договору на постачання природного газу сторони погодили редакцію, зокрема, п. 5.1 відповідно до якого оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу за період з січня по грудень 2005 року природного газу в обсязі 431 342,325 тис. куб.м. на загальну суму 46 118 498,25 грн., що підтверджується двохсторонніми актами прийому-передачі.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу виконав частково, заборгованість складає 5 329 896,82 грн.
Після порушення провадження у справі відповідач сплатив в рахунок погашення боргу 623 791,40 грн., що підтверджується платіжними дорученнями і господарські суди обґрунтовано стягнули суму основного боргу у розмірі 4 706 105,40 грн. і припинили провадження у справі в частині сплаченої суми.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 5.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судами встановлено, що предметом договору від 24.12.2004 р. № 06/04-1452, на якому ґрунтуються позовні вимоги, є постачання природного газу для потреб населення.
Проте суди на це уваги не звернули та не врахували положення Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” від 20.02.2003 р. № 554-ІУ, статтею 1 якого передбачено, що заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації.
Статтею 5 цього Закону встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Нарахування пені населенню також заборонено Законом України “Про тимчасове заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги”.
Наведене свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, помилковим є висновок судів щодо підстав стягнення пені, позаяк спірна заборгованість виникла у зв'язку з неналежною оплатою населенням вартості спожитого газу, а тому в цій частині судові рішення підлягають скасуванню.
Щодо стягнення з відповідача втрат від інфляції та трьох відсотків річних, то судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи прострочка сплати відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо оплати отриманого природного газу, а тому суди підставно стягнули з відповідача інфляційні втрати та річні.
За правилами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги ч.2 ст. 1115 та ч.1,2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає рішення господарського суду Чернігівської області та постанову Київського апеляційного господарського суду в частині стягнення пені помилковим, та підлягаючим в цій частині до скасування в іншій частині залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2006 та рішення господарського суду Чернігівської області від 31.08.2006 у справі № 12/207 скасувати в частині стягнення пені, в іншій частині залишити без змін.
Головуючий, суддя Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська