ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 р. | № 12/209 |
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз”, м. Чернігів |
на постанову | від 08.11.2006 Київського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду | № 12/209 Чернігівської області |
за позовом | Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ |
до | Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз”, м. Чернігів |
про | стягнення 193 960,85 грн. |
за участю представників сторін:
від позивача – Тютюнник С.В.
від відповідача – Матвієнко Т.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 31.08.2006 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2006 р. задоволено частково позов Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз” про стягнення 193 960,85 грн. в т.ч. 174 617,96 грн. боргу, 14 282,20 грн. пені, 2 783,52 грн. інфляційних втрат та 2 276,67 грн. 3% річних. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз” на користь Дочірньої компанії “Газ України “НАК “Нафтогаз України” 174 617,96 грн. боргу, 2 856,54 грн. пені, 2 276,67 грн. 3% річних, 2 783,52 грн. інфляційних втрат, 1 939,61 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено. Розстрочено виконання рішення суду строком на чотири місяця.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідачем, зазначає суд, зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу виконав частково, заборгованість складає 174 617,96 грн.
Оскільки постачання газу по договору № 06/04-1453 від 24.12.2004 р. здійснювалося виключно для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 80 відсотків.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду та рішення господарського суду скаржник просить їх скасувати в частині стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних, в позові в цій частині відмовити посилаючись на те, що при винесенні судових рішень судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що заборгованість виникла не внаслідок господарської діяльності відповідача, а в силу об’єктивних обставин, що унеможливлюють виконання договірних зобов’язань.
Поставлений природний газ відповідач отримував не у свою власність, на підставі чого міг розпоряджатися отриманим газом на свій розсуд, а отримував газ за цільовим призначенням, а саме для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.
Бюджетні установи та організації, згідно ст. 51 Бюджетного кодексу України, проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Будь-які зобов'язання, взяті за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та Законом про Державний бюджет, не вважаються бюджетними зобов’язаннями та витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань не здійснюються.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між Дочірньою компанією “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством “Чернігівгаз” (покупець) 24.12.2004 р. укладено договір № 06/04-1453 на постачання природного газу відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю в 2005 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Пунктом 1.3 договору передбачено, що газ який постачається за даним договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.
Протоколом узгодження розбіжностей від 28.01.2005 року до договору на постачання природного газу сторони погодили редакцію, зокрема, п. 6.1 договору, а саме оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 20 числа, наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу за період з січня по грудень 2005 року природного газу в обсязі 37 065,477 куб м. на загальну суму 5 893 410,87 грн., що підтверджено двохсторонніми актами прийому-передачі.
Відповідач за отриманий природний газ розрахувався частково, заборгованість складає 174 617,96 грн.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд першої та апеляційної інстанції проаналізувавши умови договору та здійснені відповідачем на виконання його умов платежі, врахувавши, що постачання газу здійснюється винятково для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, дійшли обґрунтованого висновку, що заборгованість у відповідача виникла у зв'язку з відсутністю у користувачів газу коштів для його оплати і, застосувавши до спірних правовідносин правило ст. 614 ЦК України та п.3 ст. 83 ГПК України, правомірно зменшили пеню на 80 відсотків.
За правилами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи прострочка відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо оплати отриманого природного газу, а тому суди підставно стягнули з відповідача інфляційні втрати та річні.
Посилання скаржника на те, що поставлений природний газ відповідач отримував не у свою власність, на підставі чого міг розпоряджатися отриманим газом на свій розсуд, а отримував газ за цільовим призначенням, а саме для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а тому стягнення штрафних санкцій, інфляційний та річних є безпідставним не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи судами попередніх інстанцій дана належна юридична оцінка обставинам справи.
Суд апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення повно і всебічно з’ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги ч.2 ст. 1115 та ч.1,2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану Київським апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2006 у справі № 12/209 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий, суддя Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська