Судове рішення #467133
14/437(18/254)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

11 січня 2007 р.                                                                                   

№ 14/437(18/254)  

                                         


Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:

Першикова Є.В.,

суддів:

Савенко Г.В.,


Ходаківської І.П.,

розглянувши

касаційну скаргу

закритого акціонерного товариства “Перевальський м’ясопереробний завод” (далі Завод),

на постанову

Луганського апеляційного господарського суду

від

05.10.06

у справі

№ 18/254 (14/437)

господарського суду

Луганської області

за позовом

Єнакіївської міської державної лікарні ветеринарної медицини (далі Лікарня)

до

Заводу

про

стягнення 5 424,00 грн.


В засіданні взяли участь представники

позивача:                 

не з'явились;


- відповідача:

Бондар Д.І. (за дов. № 340 від 09.06.06)

- у судовому засіданні 11.01.07.


Ухвалою від 27.11.06 Вищого господарського суду України касаційна скарга Заводу № 665 від 27.10.06 була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 21.12.06.

У зв'язку з неявкою представників сторін, ухвалою від 21.12.06 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 11.01.07.

09.11.07 до колегії суддів Вищого господарського суду України надійшла телеграма Лікарні в якій ставиться питання про розгляд справи за відсутності її представника.

Про вказані обставини представника Заводу було повідомлено в судовому засіданні 11.01.07. Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою представника Заводу, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 11.01.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.


Рішенням від 21.10.05 господарського суду Луганської області (суддя Лісовицький Є.А.) позовні вимоги Лікарні задоволені частково.

З Заводу на користь Лікарні стягнуто 3 616,00 грн. шкоди, 68,03 грн. витрат по сплаті державного мита та 78,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні решти позовних вимог Лікарні відмовлено.

Рішення від 21.10.05 місцевого господарського суду мотивовано положеннями ст. 1188 Цивільного кодексу України та експертним висновком від 30.11.04 Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз, на підставі яких суд прийшов до висновку, що вина водія, який керував автомобілем Лікарні (Чередниченко М.С.), співвідноситься до вини водія, який керував автомобілем Заводу (Нефьодова С.С.), як 2:1.

Постановою від 23.12.05 Луганського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Єжової С.С., суддів –Баннової Т.М., Парамонової Т.Ф.) апеляційні скарги Заводу та Нефьодова С.С. задоволено частково. Рішення від 21.10.05 господарського суду Луганської області скасовано. Провадження по справі припинено. З державного бюджету Лікарні повернуто державне мито в сумі 102,00 грн., а Нефьодову С.С. –51,00 грн.

При винесенні постанови від 23.12.05 апеляційний суд врахував, що господарський суд Луганської області при розгляді даної справи на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України визнав третіми особами по справі громадянина Чередниченко М.С. на стороні Лікарні та громадянина Нефьодова С.С. на стороні Заводу, але, оскільки згідно приписів ст.ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України фізичні особи не можуть бути учасниками спору у господарському суді, то суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що провадження по даній справі підлягає припиненню у зв'язку з тим, що спір непідвідомчий господарському суду.

Постановою від 04.05.06 Вищого господарського суду України касаційну скаргу Лікарні задоволено частково. Рішення від 21.10.05 господарського суду Луганської області та постанову від 23.12.05 Луганського апеляційного господарського суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням від 15.08.06 господарського суду Луганської області (суддя Корнієнко В.В.) позовні вимоги Лікарні задоволені частково.

З Заводу на користь Лікарні стягнуто 3 432,66 грн. шкоди, 183,33 грн. витрат по оплаті вартості експертної оцінки, 68,03 грн. витрат по сплаті державного мита та 78,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні решти позовних вимог Лікарні відмовлено.

Постановою від 05.10.06 Луганського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Семендяєвої І.В., суддів – Бойченка К.І., Медуниці О.Є.) апеляційну скаргу Заводу залишено без задоволення, а рішення від 15.08.06 господарського суду Луганської області без змін.

За результатами нового розгляду справи судові інстанції прийшли до висновку, що порушення Правил дорожнього руху з боку водія, що керував автомобілем Лікарні, є більш суттєвим, чим порушення з боку водія, що керував автомобілем Заводу, а тому, оскільки вина обох водіїв у скоєнні ДТП співвідноситься як 2:1, то розмір заподіяної шкоди підлягає відшкодуванню у відповідній частині.

Не погоджуючись з постановою від 05.10.06 Луганського апеляційного господарського суду Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить оскаржене судове рішення скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Лікарні відмовити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 32, ч. 2 ст. 34, ст.ст. 35, 41, 42, 43, ч. 1 ст. 83, п. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 1188 Цивільного кодексу України.

Зокрема, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що попередніми судовими інстанціями зроблено помилковий висновок про те, що водій, який керував автомобілем Лікарні, станом на момент скоєння ДТП користувався автомобілем у службових цілях.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Лікарня щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Заводу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.


Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Заводу, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.


Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 03.09.04 приблизно о 08 годині 15 хвилин на автодорозі Донецьк –Авдєєвка за участю транспортних засобів сторін під керуванням осіб, що знаходяться в трудових відносинах з Заводом та Лікарнею, та керували транспортними засобами при виконанні трудових обов’язків, сталась дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП), за наслідками якої обидва автомобілі отримали пошкодження.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно адміністративного протоколу від 03.09.04, складеного працівниками ДАІ, постановою Єнакіївського міського суду від 14.10.04 водія автомобілю, що належить Лікарні (Чередниченко М.С.), оскільки він є інвалідом, було звільнено від адміністративної відповідальності на підставі  ст. 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України. Також, судами встановлено, що на вказану постанову прокурором м.Єнакієве було внесено протест, а постановою Єнакієвського міського суду від 02.12.04 справу про притягнення Чередниченко М.С. до адміністративної відповідальності було припинено провадженням у зв’язку з закінченням строку давності накладення адміністративного стягнення.          

На підставі наданих сторонами доказів по справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що Єнакієвським міським судом у межах провадження у справі про адміністративне правопорушення постановою від 19.11.04 було призначено автотехнічну експертизу. Висновком автотехнічної експертизи № 5479/18 від 30.11.04 Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз у скоєнні ДТП встановлено вину обох водіїв, оскільки обидва водії порушили Правила дорожнього руху, а отже могли уникнути зіткнення.

Так, на підставі експертного висновку судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що водій, який керував автомобілем, що належить Лікарні, здійснюючи виїзд на головну дорогу, повинен був діяти згідно з вимогами п. 16. 11 Правил дорожнього руху, а в свою чергу, водій, що керував автомобілем Заводу, поновлюючи рух, повинен був переконатися у безпеці своїх дій, тобто повинен був діяти згідно з вимогами п. 10.1 Правил дорожнього руху.

З урахуванням наведених обставин, попередні судові інстанції прийшли до висновку, що порушення Правил дорожнього руху з боку водія, що керував автомобілем Лікарні, є більш суттєвою, чим порушення з боку водія, що керував автомобілем Заводу, а тому у скоєнні ДТП наявна вина обох водіїв, яка співвідноситься як 2:1.

Також, судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, зокрема, висновку експерта-товарознавця від 06.10.04, встановлено, що автомобілю Лікарні за результатами ДТП заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 10 297,98 грн., а на підставі висновку спеціаліста-товарознавця від 17.09.04 встановлено, що шкода, заподіяна автомобілю Заводу, складає 2 835,32 грн.

На підставі наданих сторонами доказів по справі, зокрема, договору від 11.12.02 № 252876 та свідоцтва ДАІ про реєстрацію від 17.12.02 № 562271, попередніми судовими інстанціями встановлено, що автомобіль, який потрапив у ДТП, належить Лікарні, як юридичній особі, на праві власності. Крім того, на підставі договору від 09.10.02 № 47 та свідоцтва ДАІ про реєстрацію від 19.10.02 № 15024, судовими інстанціями встановлено, що Завод є власником іншого автомобілю, що є учасником ДТП.

Місцевим та апеляційним судами на підставі матеріалів справи, а саме: наказу про прийняття на роботу та витягу з трудової книжки, встановлено, що під час скоєння ДТП автомобілем Заводу керував його працівник –водій Нефьодов С.С., а автомобілем Лікарні керував начальник Управління державної ветеринарної медицини у м.Єнакієве (далі Управління) –Чередниченко М.С., який користувався автомобілем Лікарні на підставі договору від 18.04.03 з додатковим угодами від 30.04.03 та від 10.04.04, про передачу автомобіля в безоплатне користування. При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено, що локальним наказом Управління від 30.08.04 № 32 за власним бажанням був звільнений водій цієї установи, та цим же наказом на час відсутності у штаті водія, та на випадки виробничої необхідності, право використання автотранспорту залишив за собою начальник Управління Чередниченко М.С, який має посвідчення водія серії ЯНВ
№ 102300.

На підставі подорожнього листа судовими інстанціями встановлено, що на момент скоєння ДТП начальник Управління Чередниченко М.С. керував автомобілем при здійсненні службових обов'язків.

При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями встановлено, що рішенням від 10.03.05 господарського суду Донецької області по справі № 23/385 з Управління на користь Заводу було стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 1 990,21 грн. При цьому, господарський суд прийняв до уваги висновок судової експертизи від 30.11.04, складений Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз, та встановив, що у скоєні ДТП вина водія, який керував автомобілем, належним Лікарні, співвідноситься до вини водія, що керував автомобілем, належним Заводу, як 2:1.


Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності шляхом відшкодування заподіяної шкоди можливе за наявності обов'язкових умов, якими є: протиправна поведінка або бездіяльність, наявність прямої дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діянням та заподіянням шкоди та вина.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” № 6 від 27.03.92 (далі Постанова) під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищено небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативною управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

У відповідності до ст. 1172 Цивільного Кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Отже, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України суд може зобов’язати особу, яка спричинила збитки, відшкодувати їх у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення речі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до п. 9 Постанови, при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності судам належить виходити, зокрема, із статей 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України “Про власність”. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність, були використані нові деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України також звертає увагу, що відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29.12.92 № 14 за вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну та ін.) відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.


За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи Заводу, викладені в касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.


Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з’ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.


На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанцій було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.


Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів



ПОСТАНОВИЛА:



Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства “Перевальський м’ясопереробний завод” № 665 від 27.10.06 залишити без задоволення.


Постанову від 05.10.06 Луганського апеляційного господарського суду у справі № 18/254 (14/437) господарського суду Луганської області залишити без змін.





Головуючий

Є.Першиков



судді:

Г.Савенко




І.Ходаківська



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація