ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

25 січня 2007 р.

№ 13/353

                                         

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:

Першикова Є.В.,

суддів:

Савенко Г.В.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу

державного підприємства "Завод 410 цивільної авіації" (далі Завод)

на постанову

Київського апеляційного господарського суду

від

17.10.06

у справі

№ 13/353

господарського суду

міста Києва

за позовом

державного підприємства "Авіаційний науково-технічний комплекс ім.О.К.Антонова" (далі Підприємство)

до

Заводу

про	стягнення 3 166 727,39 грн.

В засіданні взяли участь  представники

- позивача:

не з'явились:

- відповідача:

Музика О.О. (за дов. № 48-3145 від 03.12.05) - у судовому засіданні 18.01.07; Чекмарьова Ю.А. (за дов. № 48-1970 від 07.08.06) - у судовому засіданні 18.01.07, 25.01.07.

Ухвалою від 19.12.06 колегії суддів Вищого господарського суду України касаційна скарга Заводу № 48-2862 від 07.11.06 була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 18.01.07.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

У судове засідання 18.01.07 представники Підприємства не з’явились.

На день розгляду справи у судовому засіданні 18.01.07 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу до суду не надходило.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду сторін було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від Підприємства повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 18.01.07 до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалася за участі представників Заводу.

Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою представників Заводу, відповідно до ч. 3 ст. 77, ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.01.07 було оголошено перерву для виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України, які оголошено у судовому засіданні 25.01.07.

Рішенням від 04.08.06 господарського суду міста Києва (суддя
Євдокимов О.В.) в задоволенні позовних вимог Підприємству відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано недоведеністю Підприємством виконання, розроблення та передачі Заводу науково-технічної продукції за спірним договором на підставі актів здачі-приймання, як це передбачено п. 3.1  договору.

Постановою від 17.10.06 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Андрієнка В.В., суддів –
Малетича М.М., Студенця В.І.) рішення від 04.08.06 господарського суду міста Києва скасовано частково та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги Підприємства задоволено частково.

З Заводу на користь Підприємства стягнуто 1 848 809,43 грн. боргу,
385 714,01 грн. інфляційних витрат, 103 663,87 грн. відсотків річних,
25 500,00 грн. державного мита, 12 750,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При винесенні постанови суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що наявне у матеріалах справи листування між сторонами свідчить про належне виконання Підприємством своїх зобов'язань за спірним договором, всупереч чому Заводом не було здійснено оплати наданих послуг.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 17.10.06 Київського апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 04.08.06 господарського суду міста Києва по даній справі залишити в силі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 22, 33, 34, 43, 57, п. 2 ст. 77, ст. 99, п. 6 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, та ст.ст. 625, 892, 893, 894, 897 Цивільного кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що апеляційний суд при винесенні постанови безпідставно взяв до уваги, надане Підприємством листування між сторонами по Договору, оскільки, на думку Заводу, таке листування не може бути доказом виготовлення Підприємством науково-технічної продукції за завданням Заводу.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить залишити касаційну скаргу Заводу без задоволення. При цьому, Підприємство, вказало, що відсутність та наявність певних повноважень у кожної із сторін спірного Договору зобов'язало їх до спільної роботи в процесі виконання ремонтних робіт літаків.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників Заводу, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 01.02.99 між Підприємством та Заводом було укладено Договір
№ 44И/34-РАН-99/197юр на створення (передачу) науково-технічної продукції (далі Договір), згідно умов якого Завод доручив, а Підприємство прийняло на себе зобов'язання по розробці науково-технічних рішень технічному супроводженню літаків АН-24, АН-24Т, АН-26, АН-30, АН-32, АН-72 та АН-74, що проходять капітальний ремонт, КВР, технічне обслуговування, а також переобладнання літаків в різноманітні варіанти, с закріпленням постійного представника для оперативного вирішення поточних питань. Судами встановлено, що Завод, в свою чергу, взяв на себе зобов'язання оплатити Підприємству 5% вартості договорів на ремонт або інші роботи, виконувані на літаках.

Судовими інстанціями встановлено, що у п. 1.4 Договору сторони узгодили, що приймання та оцінка науково-технічної продукції здійснюється у відповідності до умов Договору.

Також, попередніми судовими інстанціями встановлено, що умовами Договору сторони погодили, що строк здачі робіт здійснюється поквартально на протязі року (п. 1.5 Договору); а оплата за роботи, виконані Підприємством, здійснюється Заводом протягом місяця після збігу кварталу (п. 2.2 Договору). При цьому встановлено, що у п. 1.7 Договору сторони погодили, що  Завод за кожний минулий рік передає Підприємству аналіз технічного стану конструкцій та системи літаків АН.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до п. 3.1 Договору Завод в 10-денний строк по завершенню кварталу надає Підприємству довідку за минулий квартал про виконані роботи та складає акт здачі-приймання науково-технічної продукції, який передає Підприємству.

При вирішенні спору судовими інстанціями встановлено, що вартість робіт, відповідно до п. 2.1 Договору, встановлена у розмірі 2 000 000,00 грн., що визначена сторонами як 5% вартості ремонтних робіт літаків.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що виконання робіт за Договором підтверджується доданими до матеріалів справи переліком заявок Заводу на розробку науково-технічних рішень для технічного супроводу літаків та переліком листків технічних рішень.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним  чином  і  в  установлений  законом  строк.  Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, спірний Договір за своєю юридичною природою є різновидом договору підряду на проведення проектних та пошукових робіт.

Відповідно до ст. 887 Цивільного кодексу України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.

За змістом ч. 1 ст. 888 Цивільного кодексу України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим з моменту його затвердження замовником.

Згідно п.п. 2-3 ч. 1 ст. 890 Цивільного кодексу України, обов'язком підрядника є  погодження готової проектно-кошторисної документації із замовником та передача замовникові готової проектно-кошторисної документації.

Статтею 893 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець зобов'язаний провести наукові дослідження особисто, якщо інше не встановлено договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Виконавець має право залучати до виконання науково-дослідних робіт інших осіб лише за згодою замовника. Виконавець має право залучати інших осіб (субвиконавців) до виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо інше не встановлено договором.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскарженої постанови наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов’язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок суду першої інстанції, що оскільки всупереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України Підприємством не було надано до суду доказів на підтвердження обґрунтованості своїх вимог (доказів виконання, розроблення та передачі Заводу науково-технічної продукції за спірним Договором на підставі актів здачі-приймання науково-технічної продукції, передбачених п. 1.3 Договору), то Підприємством фактично не доведено підставність своїх вимог, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги
ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що апеляційним судом спір був розглянутий з помилковим застосуванням норм чинного законодавства, що призвело до прийняття необґрунтованої постанови. Водночас, судом першої інстанції було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення його в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державного підприємства "Завод 410 цивільної авіації" № 48-2862 від 07.11.06 задовольнити.

Постанову від 17.10.06 Київського апеляційного господарського суду у справі № 13/353 господарського суду міста Києва скасувати, а рішення від 04.08.06 господарського суду міста Києва у даній справі залишити в силі.

Головуючий

Є.Першиков

судді:

Г.Савенко

І.Ходаківська