ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2007 р.
| № 12/115/4/3 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого | Владимиренко С.В. |
суддів: | Шевчук С.Р., |
Мележик Н.І. |
розглянув касаційну скаргу | Дочірньої компанії “Газ України" Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України" |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. |
у справі | № 12/115/4/3 господарського суду Чернігівської області |
за позовом | Дочірньої компанії “Газ України" Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України" |
до | Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз" |
про | стягнення 7524838грн.96 коп., |
за участю представників:
- позивача: Тютюнник С.В., дов. №372/10 від 29.12.2006р.;
- відповідача: Матвієнко Т.В., дов. №18/2579 від 25.12.2006р.;
ВСТАНОВИВ:
Дочірня компанія “Газ України" Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України" звернулася в господарський суд з позовом та заявою про збільшення позовних вимог до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз" про стягнення 5196393грн.31коп. заборгованості за поставлений в 2001 році природний газ відповідно до договору №10/16-1402 від 25.12.2000р., 1139077грн.08 коп. - втрат від інфляції за період з 01.07.2001р. по 01.07.2004р., 449763грн.38коп. - трьох відсотків річних за період з 19.08.2001р. по 19.08.2004р. та 739605грн.19коп. - пені за період з 19.08.2003р. по 19.08.2004р.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 28.07.2006р. у справі №12/115/4/3 (суддя Лавриненко Л.М.) позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 1274322грн.22коп. боргу, 116433грн.06коп. 3% річних, 298395грн.31коп. інфляційних втрат, 1700грн. держмита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов’язання щодо оплати отриманого газу за договором №10/16-1402 від 25.12.2000р. та настанням відповідальності за порушення цих умов.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. у справі №12/115/4/3 (колегія суддів у складі головуючого Брайка А.І., суддів Бившевої Л.І., Розваляєвої Т.С.) апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" задоволено, рішення господарського суду Чернігівської області від 28.07.2006р. у справі №12/115/4/3 скасоване повністю. Прийнято нове рішення про відмову в позові повністю по кожній з заявлених вимог.
Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів здійснення постачання природного газу відповідачу по договору №10/16-1402 від 25.12.2000р. лише в межах коштів, виділених відповідним бюджетом для забезпечення газом установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (п.1.2 договору), а також доказів попереднього виділення відповідними бюджетами таких коштів до укладення договору та постачання по ньому газу. Отже, позивачем відповідно до законодавства не доведено належне виконання своїх зобов’язань за договором, що є підставою до відмови у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції повністю та рішенням місцевого суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення боргу у сумі 3922071,09грн., інфляційних у сумі 840681,77грн. та 3% річних у сумі 333330,32грн. Дочірня компанія “Газ України" Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. та рішення господарського суду Чернігівської області від 28.07.2006р. у справі №12/115/4/3 в частині відмови у стягненні боргу у сумі 3922071,09грн., інфляційних у сумі 840681,77грн. та 3% річних у сумі 333330,32грн., внаслідок неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25.12.2000р. між Дочірньою компанією "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі–постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Чернігівгаз" (далі–покупець) було укладено договір на постачання природного газу №10/16-1402 (надалі –Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник взяв на себе зобов'язання передати Покупцю (Відповідачу) у 2001р. природний газ виключно для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а Покупець (відповідач) зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Пунктом 2.1 Договору визначено обсяг постачання газу в 2001 році –до 32464 тис. куб. м., в тому числі - по кварталах.
Згідно протоколу узгодження розбіжностей від 15.01.2001р. до Договору було узгоджено наступні пункти:
п.4.1 - ціна за 1000куб.м. газу без врахування тарифу на транспортування територією України та тарифу на постачання газу розподільними трубопроводами Покупця становить 179грн.22коп. з урахуванням ПДВ;
п.4.2 - загальна сума договору на момент його укладення становить 5818198грн.08 коп.;
п.5.1 - оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки; остаточний розрахунок за фактично спожитий газ покупець здійснює до 10 числа наступного за звітним місяця;
пункти 6.2 та 6.4 вирішено не виключати;
п.6.3 - розмір штрафу зменшено до 4%.
Додатковою угодою №1 від 14.03.2001р. до Договору №10/16-1402 сторонами також було викладено п.4.1 ст.4 та п.4.2 ст.4 в інших редакціях, відповідно до яких ціна газу за 1000 кубічних метрів газу, без врахування вартості транспортування газу територією України була встановлена в розмірі 167,70грн.70коп., з урахуванням ПДВ. Загальна сума Договору складає до 5444212грн.80коп.
Додатковою угодою №2 від 24.04.2001р. до Договору №10/16-1402 преамбула договору №10/16-1402, а також реквізити покупця в ст. 11 Договору були викладені в інших редакції: "Відкрите акціонерне товариства "Чернігівгаз" в особі Управління по реалізації та розрахунках за природний газ ВАТ "Чернігівгаз" .
На підставі протоколу №2 засідання спостережної Ради НАК "Нафтогаз України" від 26.12.2000 року та наказу НАК "Нафтогаз України" № 14 від 18.01.2001 року зі змінами та доповненнями, внесеними наказом НАК "Нафтогаз України" № 40 від 08.02.2001 року, ДК "Торговий дім "Газ України" було реорганізовано, і її функції було передано Дочірній компанії "Газ України "Національної акціонерної компанії " Нафтогаз України".
У відповідності до п.4.1 Статуту Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", ДК "Газ України" є правонаступником реорганізованої дочірньої компанії Торговий дім "Газ України".
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що до Позивача, як правонаступника, відповідно перейшли всі права і обов'язки Дочірньої компанії "Торговий дім "Газ України" по договору на постачання природного газу №10/16-1402 від 25.12.2000р.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судами, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, встановлено, що на виконання умов Договору, позивач передав відповідачу за період з січня по грудень 2001р. природного газу в обсязі 34398,369тис.куб.м. газу. на суму 5834520грн.67коп.
Суд першої інстанції встановив, що в рахунок оплати за газ спожитий підприємствами, установами, організаціями, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів в 2001р. було перераховано 4260874грн. 51 коп., на суму 252249грн.69коп., 35427грн.85коп. в 2001 році було здійснено сторонами взаємозаліки однорідних вимог, згідно протоколів №27/2-2-1391 від 31.07.2001р., №27/2-2-32-4-Г від 02.03.2001р. та протокольного рішення №07/03-020 СФ від 15.07.2003р. було проведено взаємозалік на суму 11646грн. за природний газ, по договору від 25.12.2000р. №10/16-1402.
Задовольняючи вимоги позивача, місцевий господарський суд виходить з того, що за газ спожитий в 2001р. підприємствами, установами, організаціями, які фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів була здійснена оплата в сумі 4560198,05грн., відповідно заборгованість відповідача перед позивачем становить 1274322грн.62коп.
Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції у постанові зазначив, що позивачем не надано доказів здійснення постачання природного газу відповідачу по договору № 10/16-1402 від 25.12.2000р. лише в межах коштів, виділених відповідним бюджетом для забезпечення газом установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (п.1.2 договору), а також доказів попереднього виділення відповідними бюджетами таких коштів до укладення договору та постачання по ньому газу. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем відповідно до законодавства не доведено належне виконання своїх зобов’язань за договором із зазначенням, що розрахунки додаткових вимог не містять даних про реквізити платіжних документів, на підставі яких вони здійснені.
Проте такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним, виходячи з наступного.
Порядок розрахунків, встановлений постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.98р. №1785 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ", у ред. від 27.05.2000р. N840, та постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 12.07.2000р. №759 “Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств".
Згідно п.1.1 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, затвердженого Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 12.07.2000р. №759, цей Алгоритм визначає та встановлює послідовність дій власників природного газу, газотранспортних, газорозподільних, газопостачальних підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання за використаний природний газ від усіх категорій споживачів.
Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого газу, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору, у тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу зі споживачів природного газу.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" від 13.11.98р. №1785, у ред. від 27.05.2000р. N840, відкрито в уповноважених банках розподільні рахунки газозбутовим і газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та консолідований розподільний рахунок дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" для зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, та здійснення розрахунків за поставку та транспортування природного газу.
При прийнятті оскаржуваних судових актів судами попередніх інстанцій не враховано те, що належними доказами сплати за договором, в розумінні ст.34 ГПК України та ст.22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", можуть бути відповідним чином оформлені платіжні доручення.
В наданих копіях платіжних доручень, призначення платежу вказане наступним чином: "за постачання природного газу згідно постанови КМУ №840 від 27.05.2000р. та довідки НАК "Нафтогаз України". При цьому суди не з'ясували, по якому договору, укладеному відповідачем, була здійснена оплата за поставлений газ.
Суди попередніх інстанцій не дали оцінки і діям позивача щодо зарахування коштів, які поступили у 2001р. на розподільчий рахунок відповідача, в погашення заборгованості за попередній період, та не визначили момент виникнення прострочення виконання зобов’язань.
Поряд з цим, судом апеляційної інстанції не враховано приписи запровадженні ст.ст. 32, 38, 43 ГПК України щодо оцінки судом доказів у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Враховуючи зазначені приписи Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції неправомірно зазначено, що позивачем не надано доказів попереднього виділення відповідними бюджетами коштів до укладення договору та постачання по ньому газу, тоді як суд не позбавлений можливості з’ясувати наявність чи відсутність тих чи інших обставин при розгляді справи шляхом витребування необхідних доказів від сторін, а також від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі.
З огляду на зазначене, у суду апеляційної інстанції не було достатніх підстав до відмови у позові, в зв'язку з неподанням позивачем доказів здійснення постачання природного газу відповідачу по договору №10/16-1402 від 25.12.2000р. в межах коштів, виділених відповідним бюджетом для забезпечення газом установ і організацій, що фінансується з державного та місцевого бюджетів.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не враховано положення Постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2000р. №1800 "Про порядок забезпечення галузей національної економіки і населення природним газом у 2001 році", якою затверджено Порядок забезпечення галузей національної економіки і населення природним газом у 2001 році.
Згідно п. 2 зазначеної постанови запроваджено, що потреба в природному газі населення, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, підприємств комунальної теплоенергетики, котелень промислових підприємств задовольняється за рахунок його придбання з ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Пунктом 4 вказаної постанови зобов’язано керівників центральних органів виконавчої влади, Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити проведення своєчасних і в повному обсязі розрахунків за спожитий природний газ установами та організаціями, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.
Суди попередніх інстанцій не перевірили дотримання вимог постанови КМУ №1800 від 11.12.2000р.
Крім того, відповідальність за порушення виконання зобов’язання з оплати визначена в п.6.2 Договору №10/16-1402 від 25.12.2000р. за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені у п.5.1 даного Договору, а саме: покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Касаційна інстанція вважає також неправильним висновок суду щодо необґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення збитків від інфляції та трьох відсотків річних.
Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до ст.223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлені цим кодексом.
За змістом п.1 ч.2 ст.258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. та рішення господарського суду Черкаської області від 28.07.2006р. у даній справі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду Чернігівської області необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 п.3, 11110–11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. і рішення господарського суду Чернігівської області від 28.07.2006р. у справі №12/115/4/3 скасувати.
3. Справу №12/115/4/3 передати на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області в іншому складі суддів.
Головуючий | С. Владимиренко |
Судді: | С. Шевчук |
Н. Мележик |