ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________

 

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

"13" липня 2006 р.

Справа № 9/241

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мишкіної М.А.

                     суддів Гладишевої Т. Я.

                                 Сидоренко М. В.

 

(Склад колегії змінений розпорядженням голови Одеського апеляційного господарського суду Балуха В. С. №70 від 12.07.2006 р.)

 

при секретарі судового засідання Кійко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Іванцов І. А. -по довіреності

від відповідача 1: Беженару О. С. -по довіреності

від відповідача 2: не з'явився

від відповідача 3: ОСОБА_2 -по довіреності

від АКБ „Південний”: не з'явився

від ТОВ „Мультимедіа софт”: не з'явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу 

Державної виконавчої служби у  Заводському районі м.Миколаєва

на рішення господарського суду Миколаївської області від 18.05.2006 р.

по справі № 9/241

за позовом  ТОВ „Аудиторська фірма „Аменд”

третя особа на стороні позивача,  яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Акціонерний банк „Південний”

до відповідачів:  1. Державної виконавчої служби у  Заводському районі м.Миколаєва

                              2. ЗАТ „Парус-Люкс”

                              3. Приватного підприємця ОСОБА_1

третя особа на стороні відповідача-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ТОВ „Мультимедіа софт”

про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів, акту проведення прилюдних торгів та свідоцтва про право власності

 

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

У судовому засіданні 13.07.06 р. відповідно до ст. 85 ГПК України  оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

 

ВСТАНОВИВ:

 

У квітні 2006 р. ТОВ „Аудиторська фірма „Аменд”  звернулось  до господарського суду Миколаївської області з позовом  до ДВС у Заводському  районі м. Миколаєва, ЗАТ „Парус-Люкс”, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача АБ „Південний”, третя особа на стороні відповідача -ДВС у Заводському районі м. Миколаєва с.п.д. ОСОБА_1,  третя особа на стороні ЗАТ „Парус-Люкс” -ТОВ „Мультимедіа софт” про визнання недійсними прилюдних торгів від 16.01.2006 р. по реалізації 3/5 частин житлового будинку  з відповідною частиною  господарських та побутових  будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1, затверджених Державною виконавчою службою у Заводському районі м. Миколаєва 30.01.2006 р.; визнання недійсним Протоколу №5150071/189 проведення прилюдних торгів з реалізації майна, яке належить ЗАТ „Парус-Люкс” від 16.01.2006 р.; визнання недійсним Акту проведення прилюдних торгів від 30.01.2006 р. по реалізації 3/5 частини житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1, належного ЗАТ „Парус-Люкс”; визнання недійсним свідоцтва про право власності, що видане 13.02.2006 р. приватним нотаріусом  Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстр №355, на підставі ст. 203, 215 ЦК України, посилаючись на порушення  своїх прав заставодержателя при реалізації на прилюдних торгах  16.01.2006 р. заставленого АБ „Південний” боржником за кредитним договором ЗАТ „Парус-Люкс” нерухомого майна -3/5 частини житлового будинку по АДРЕСА_1. Позивач вказує, що отримав право вимоги від ЗАТ „Парус-Люкс” виконання умов кредитного договору та договору застави на підставі договору відступлення права вимоги від 17.04.2006 р. з АБ "Південний".

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.05.2006 р. (суддя -Філінюк І. Г.) позов задоволено повністю: визнані недійсними прилюдні торги від 16.01.2006 р. по реалізації 3/5 частин житлового будинку  з відповідною частиною  господарських та побутових  будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1; протокол №5150071/189 проведення прилюдних торгів з реалізації майна, яке належить ЗАТ „Парус-Люкс”, від 16.01.2006 р.; акт проведення прилюдних торгів від 30.01.2006 р. по реалізації 3/5 частини житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1, належного ЗАТ „Парус-Люкс”; свідоцтво про право власності, видане 13.02.2006 р. приватним нотаріусом  Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстр №355.

Судове рішення вмотивоване наступним: проведення публічних торгів за відсутністю правовстановчих документів  та технічної характеристики арештованого нерухомого майна, протиріччя в характеристиці майна у відомості про проведення публічних торгів та акті є суттєвим порушенням  Тимчасового положення про порядок  проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (п.п. 3.4, 3.2, 3.9, 3.10, 6.3); матеріали зведеного виконавчого провадження відносно ЗАТ „Парус-Люкс” не містять доказів  дотримання останнім вимог закону при переобладнанні житлової квартири у нежитлове приміщення (кафе-бістро „ІНФОРМАЦІЯ_1”); при проведенні експертної оцінки нерухомого  майна, кафе-бістро „ІНФОРМАЦІЯ_1”, експерту не були надані правовстановлюючі документи на переобладнану  квартиру; переобладнання здійснено ЗАТ „Парус-Люкс” самовільно, що суперечить ст. 8 Житлового кодексу України, тому  таке приміщення  не може бути предметом купівлі-продажу у зв'язку з ненабуттям ЗАТ „Парус-Люкс” права власності  на переобладнане  нерухоме майно.

Суд дійшов висновку, що при зверненні  стягнення  на предмет застави  на користь стягувачів, які не є заставодержателями, державним виконавцем  не дотримано вимог ст. 62 ЗУ „Про виконавче провадження” в частині обов'язку звернення за інформацією щодо застави предмета стягнення; ДВС у Заводському районі м. Миколаєва  також в порушення ч. 6 ст. 52 ЗУ „Про виконавче провадження” не повідомив АБ „Південний” про звернення стягнення на заставлене майно.

Посилання ЗАТ „Парус-Люкс” та ПП ОСОБА_1 на добросовісність  набуття останньою квартири  по АДРЕСА_1 судом відхилені з посиланням на гарантованість  прав добросовісного набувача майна тільки  за умови дотримання вимог законодавства, що регламентує продаж майна у порядку, встановленому для виконання рішень.

Клопотання ДВС у Заводському районі м. Миколаєва   про припинення провадження у справі у зв'язку з необхідністю  її розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України судом відхилено з огляду на встановлену ст. 12 ГПК України підвідомчість справ господарському суду і предмет позову, що полягає у оспоренні  результатів публічних торгів.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про невідповідність правочину з придбання спірного  нерухомого майна на прилюдних торгах  вимогам ст. 62 ЗУ „Про виконавче провадження”, ст. 19 ЗУ „Про заставу”, ст. 6 Житлового кодексу України,  у зв'язку з чим на підставі ст. 203, 215 ЦК України задовольнив позов у повному обсязі.

Не погодившись з судовим рішенням, Державна виконавча служба у Заводському районі м. Миколаєва  оскаржила його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі вказується на порушення судом першої інстанції  норм матеріального та процесуального права, а саме:

- порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, ст. 12 ГПК України, оскільки позовні вимоги фактично  базуються на доведенні  неправомірності  дій органу державного управління - ДВС у Заводському районі м. Миколаєва  по підготовці та проведенню  публічних торгів, що свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин і віднесення спору до компетенції  адміністративного суду; крім того, участь у публічних торгах фізичної особи ОСОБА_1 і відсутність доказів її участі  у торгах у статусі суб'єкта підприємницької діяльності свідчить про наявність у суб'єктному складі фізичної особи, що також суперечить  ст. 1 ГПК України;

- судом порушено ст. 43 ГПК України: прийняті в якості письмових доказів неналежним чином засвідчені копії договорів, на підставі яких винесено судове рішення, не надана оцінка фактичній заборгованості заставодавця 11164,71 грн.,  факту перерахування боржнику залишкової суми від реалізації майна; не прийняті до уваги  документи зведеного виконавчого провадження, зокрема, ті, що підтверджують право власності боржника на нерухоме майно, оглянуті судом (договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.10.1996 р. між ЗАТ „Парус-Люкс”  та ТОВ „Нерухомість”), внаслідок чого зроблений безпідставний висновок про відсутність правовстановлювальних документів;

- судом надана оцінка діям державного виконавця  без наявності належних доказів  - рішення суду про визнання таких дій незаконними (чи бездіяльності);

- судом першої інстанції не надана оцінка факту ліквідації Заводського  відділу ДВС Миколаївського МУЮ 30.12.2005 р., який здійснював підготовку  арештованого майна до реалізації  та обставині отримання новоствореною ДВС у Заводському районі м. Миколаєва   матеріалів зведеного виконавчого провадження вже в процесі реалізації майна;

- судом  не враховано положень ст. 52 ЗУ „Про виконавче провадження” та факту перевищення  вартості заставленого майна  розміру заборгованості  боржника заставодержателю, які свідчать про законність  звернення стягнення на предмет застави;

- ДВС у Заводському районі м. Миколаєва   звернулось за інформацією  про наявність  застав будь-якого майна  до компетентного органу згідно з вимогами Інструкції про проведення виконавчих дій і не отримав відомостей про  заборону відчуження  нерухомого майна,  а боржник  своєю заявою вказав на необхідність звернення стягнення саме на спірне майно і не зазначив про наявність  його обтяжень; в силу ст. 52 ЗУ „Про виконавче провадження” навіть у разі наявності інформації про обтяження нерухомого майна звернення стягнення все одно відбулось би; порушення прав заставодержателя з боку ДВС не відбулось, оскільки сума від реалізації перевищувала  суму боргу, ЗАТ „Парус-Люкс” отримав залишок коштів, з яких повинен був розрахуватись з банком;

- згідно ст. 28 ЗУ „Про заставу” застава майна припинилася з моменту його примусового  продажу (16.01.2006 р.);

- арештоване майно реалізоване в тому статусі, в якому воно знаходилось згідно з юридичними фактами (як житлове);

- неповідомлення заставодержателя про звернення стягнення на майно боржника не є  підставою вважати неправомірним звернення стягнення на майно боржника;

- окремі порушення при прийнятті будь-яких актів  не є підставою для визнання їх недійсними, якщо ці акти є вірними по суті;

- суд недоцільно застосував  ст. 369 ЦК України, оскільки відсутні відомості  про віднесення спірного нерухомого майна до об'єктів спільної сумісної власності.

Викладеними доводами скаржник обгрунтовує  вимоги про скасування рішення  від 18.05.2006 р. та припинення провадження у справі згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

У відзиві  на апеляційну скаргу ТОВ „Аудиторська фірма "Аменд” просить суд апеляційної інстанції рішення залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення зважаючи на наступне:

- посилання скаржника на порушення судом ст. 12 ГПК України і підлеглість розгляду  справи за правилами Кодексу адміністративного судочинства України спростовується предметом даного позову, до якого не входить оскарження дій органу виконавчої служби;

- оспорені прилюдні торги, Протокол, Акт проведення прилюдних торгів та Свідоцтво про право власності є правочинами, тому даний спір повинен  розглядатись за правилами            Господарського процесуального кодексу України;

- набувач майна на прилюдних торгах ОСОБА_1 на момент їх проведення була суб'єктом підприємницької діяльності  і використовує придбане нерухоме майно для ведення  підприємницької діяльності;

- надані позивачем документи ним засвідчені, а нотаріальне посвідчення копій не вимагається при їх поданні господарському суду, оригінали договорів є в наявності  і можуть бути оглянуті;

- розмір заборгованості  заставодавця не має значення  для справи, а відсутність  предмету застави  виключає можливість задоволення вимог заставодержателя за рахунок  заставленого майна;

- матеріалами зведеного виконавчого провадження підтверджується  відсутність у ЗАТ „Парус-Люкс” правовстановлювальних документів  на нежитлове приміщення  кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1”, яке  пропонувалось ТОВ „Мультимедіа софт” для реалізації на торгах;

- усі документи з проведення прилюдних торгів,  які оспорюються у судовому порядку, складені вже ДВС у Заводському районі м. Миколаєва, а не ліквідованим Заводським відділом ДВС Миколаївського МУЮ;

- твердження скаржника про отримання відповіді про відсутність заборони відчуження нерухомого майна спростовується чинним записом про наявність  заборони на відчуження 3/5 домоволодіння по АДРЕСА_1.

АБ „Південний”, ЗАТ „Парус-Люкс”  не скористались своїм правом  прийняти участь у засіданні суду апеляційної інстанції та висловити свою позицію по суті  апеляційної скарги та оскаржуваного  судового рішення.

ТОВ „Мультимедіа софт” надіслало заяву  про розгляд апеляційної скарги у його відсутності.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 р. до участі у справі у якості іншого відповідача  залучено ПП ОСОБА_1 з одночасною зміною її процесуального статусу   з третьої особи без самостійних вимог на стороні ДВС у Заводському районі м. Миколаєва   на іншого відповідача.

Представник ПП ОСОБА_1 у засіданні суду апеляційної інстанції  підтримав доводи апеляційної скарги і виклав думку щодо необхідності скасування судового рішення, посилаючись на неможливість  витребування майна у добросовісного набувача.

Перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та  процесуального права і відповідності висновків обставинам справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 17.04.2006 р. між ТОВ „Аудиторська фірма „Аменд” (надалі -Фірма) та АБ „Південний” (надалі -Банк)  був укладений нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги,  відповідно до умов якого Фірма як новий  кредитор набула права вимоги  боргу за кредитним договором від ЗАТ „Парус-Люкс” у розмірі 11164,71 грн. та право вимагати від ЗАТ „Парус-Люкс” належного виконання умов договору застави  від 10.06.2002 р. домоволодіння  за адресою  АДРЕСА_1.

Ці обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи  засвідченими позивачем копіями  кредитного договору НОМЕР_1, нотаріально посвідченого договору застави, укладених між АБ „Південний”  та ЗАТ „Парус-Люкс”, договору  відступлення права вимоги (а.с. 13-18, 24-25).

Про відступлення права вимоги ЗАТ „Парус-Люкс” (Товариство) був повідомлений листом позивача від 18.04.2006 р. та отримав відповідь від 20.04.2006 р., що 16.01.2006 р. ДВС у Заводському районі м. Миколаєва   реалізовано заставлене майно.

Відповідно до умов договору застави від 10.06.2002 р. Товариство як заставодавець передало в заставу Банку належні йому  на праві власності 3/5 частини домоволодіння за адресою  АДРЕСА_1  з метою забезпечення виконання умов кредитного договору НОМЕР_1, при цьому предмет застави залишився у володінні  і користуванні заставодавця.

Згідно п. 6 договору застави заставодавець не вправі  без письмової згоди Банку перезаставляти майно або відчужувати будь-яким із способів, передбачених чинним законодавством. Відповідно до п. 9 договору застави за рахунок заставленого права Заставодержатель має право задовольнити свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, необхідні витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.

Пунтом 12 договору передбачено,  що застава зберігає силу, якщо заставлене майно переходить у власність іншої особи, або якщо заставодержатель уступить забезпечене заставою право вимоги іншій особі.

На підставі договору  застави  та заборони  приватного нотаріуса ОСОБА_4  від 10.06.2002 р. на відчуження заставленого майна (а.с. 15, зворот) внесено запис  №212864-43  від 11.06.2002 р. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, про що свідчить довідка від 20.02.2006р.  (а.с. 23) Миколаївської філії ДП „Інформаційний центр” МЮ України.

14.04.2005 р. державним виконавцем Заводського відділу ДВС Миколаївського МУЮ був складений акт опису й арешту майна  АА №2602207 (а.с. 56) -3/5 частин будівлі по АДРЕСА_1  загальною площею 73,3 кв. м., площею забудови 102, 5 кв. м. в процесі виконання рішень господарського суду про стягнення  з Товариства на користь інших осіб заборгованості.

Як зазначає ДВС у Заводському районі м. Миколаєва   (надалі-ДВС), вказане майно  описано та арештоване за заявою самого ж боржника - ЗАТ „Парус-Люкс” від 16.03.2005 р.  вих. №13 (а.с. 52),  в якій відповідач вказав на цей об'єкт нерухомості як необтяжений  заставою і за вартістю ближчий до загальної заборгованості Товариства за зведеним виконавчим провадженням, ніж арештований до цього об'єкт нерухомості.

За заявкою Заводського ВДВС №26337 від 10.11.2005 р. (а.с. 46) на реалізацію арештованого майна  у вигляді 3/5 домоволодіння по АДРЕСА_1 (кафе-бістро „ІНФОРМАЦІЯ_1”) ТОВу „Мультимедіа софт” (надалі -третя особа) були направлені документи щодо реалізації  належного ЗАТ „Парус-Люкс” вказаного майна. Подані ВДВС документи   затверджені Висновком   на документи щодо реалізації  арештованого державними виконавцями майна, затвердженим начальником  Миколаївського обласного управління юстиції (а.с 61-62), у подальшому -позитивним висновком Департаменту ДВС Міністерства юстиції України. (а.с. 51).

Згідно протоколу №5150071/189 проведення прилюдних торгів з реалізації майна ЗАТ „Парус-Люкс” від 16.01.2006 р. (а.с. 47) 3/5 частини  дому у м. Миколаєві  по  АДРЕСА_1  були продані ОСОБА_1 за 167500 грн.

Актом проведення прилюдних торгів від 30.01.2006 р., затвердженим в. о. начальника ДВС у Заводському районі м. Миколаєва  і складеним старшим держвиконавцем ДВС у Заводському районі, зафіксовано результати проведення  прилюдних торгів з продажу ОСОБА_1 3/5 частин житлового будинку у  АДРЕСА_1 (а.с. 60), який належав ЗАТ „Парус-Люкс”.

Встановивши ці обставини, місцевий  господарський суд зазначив, що виявлені  певні розбіжності у відомості про проведення прилюдних торгів та акті про їх проведення, відсутні правовстановчі документи   та технічна характеристика  арештованого нерухомого майна, що є  суттєвим порушенням приписів Тимчасового положення про порядок проведення  прилюдних торгів з реалізації  арештованого нерухомого  майна.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що певні розбіжності  у складі та найменуванні  нерухомого майна, що пропонувалось для продажу  на прилюдних торгах та було зазначено в відомості, акті та протоколі проведення торгів, мають місце, однак предметом продажу на торгах було майно, зазначене в акті опису й арешту від 14.04.2005р., а інші крім житлових приміщення включені згідно зі зведеним актом будівель та споруд  до інших  об'єктів відповідно до площі застройки з внесенням цих даних до  акту проведення прилюдних торгів від 30.01.2006р.

Крім того, судом першої інстанції, як зазначено в оскаржуваному рішенні, оглядались матеріали зведеного виконавчого провадження, в яких  наявний договір купівлі-продажу нерухомого майна  від 21.10.1996 р. між ТОВ „Нерухомість” та ЗАТ „Парус-Люкс”, котрий відповідно до вимог чинного законодавства є правовстановлювальним документом, на чому слушно зауважує скаржник у апеляційній скарзі.

В підтвердження згаданого до матеріалів апеляційної скарги ДВС залучені договір купівлі-продажу  від 21.10.1996 р., технічний паспорт на житлову будівлю,  технічна характеристика, зведений акт вартості  будівель та споруд, схематичний  та поетажний план, які  прийняті судовою колегією як додаткові докази за приписами ст. 101 ГПК України для забезпечення повноти та всебічності  апеляційного перегляду справи.

Судом апеляційної інстанції також встановлено,  що на підставі Акту  про проведення  прилюдних торгів від 30.01.2006 р.  приватним нотаріусом  Миколаївського міського нотаріального округу  була  посвідчена належність права власності  на 3/5 житлового будинку  з відповідною частиною господарських  та побутових будівель та споруд  АДРЕСА_1, придбаних ОСОБА_1  (ідент. номер 2710311740) на прилюдних торгах за 167500 грн., що  раніше належав ЗАТ „Парус-Люкс”, про що видане Свідоцтво від 13.02.2006 р.,  зареєстроване за № 355 в реєстрі. ОСОБА_1 згідно листа державного реєстратора №300-11 від 18.05.2006 р. (а.с. 42) зареєстрована як фізична особа - підприємець 08.07.1997 р. (ідент. номер 2710311740) і станом на 18.05.2006 р. (дата прийняття оскаржуваного судового рішення) її підприємницька діяльність не припинилася.

Як вбачається  з доводів, наведених в позовній заяві,  ТОВ „Аудиторська фірма „Аменд” вважає свої права заставодержателя за відступленим  АБ „ Південний” правом вимоги за договором  застави від 10.06.02. порушеними внаслідок зміни власника заставного майна в ході проведення  прилюдних торгів 16.01.06 з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим оспорює результати прилюдних торгів, оформлені Протоколом, Актом проведення торгів та Свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Відповідно до ст.17  ЗУ „Про заставу” заставодавець  зберігає  право   розпорядження    заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Ч.2  ст.586 УК України передбачається, що заставодавець   має  право  відчужувати  предмет  застави, передавати  його  в  користування  іншій  особі  або  іншим  чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя,  якщо інше не встановлено договором.

П.6 договору застави від 10.06.02  встановлено, що заставодавець не вправі без                                                                                                                                                                                                                                     письмової згоди заставодержателя перезаставляти його чи відчужувати будь-яким із способів, передбачених чинним законодавством, а також  виступати поручителем третіх осіб.                                                                                                      

Таким чином, ЗАТ „Парус -Люкс”, повідомивши 16.03.05  орган ДВС про відсутність обтяжень заставою спірної нерухомості та вказавши на можливість звернення стягнення у виконавчому провадженні на майно, що перебувало у заставі,  здійснило фактичне відчуження цього майна шляхом розпорядження  ним без  письмової згоди заставодержателя - АБ”Південний”.

Згідно ст.19 ЗУ”Про  заставу” за рахунок  заставленого  майна  заставодержатель  має  право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави; з цими положеннями кореспондується зміст п. 9 договору застави.

Відповідно до положень ст. 20 цього Закону заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. При припиненні (реорганізації, ліквідації) юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі.

За приписами ст. 27 ЗУ „Про заставу” застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Суд першої інстанції цілком обгрунтовано звернув увагу на імперативні приписи ч. 2 ст. 62 ЗУ „Про виконавче провадження”, якими встановлюється таке: у разі звернення стягнення на будинок,  квартиру, приміщення, земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом. Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб. У п. 5. 10. 3  Інструкції про проведення виконавчих дій конкретизується , що державний виконавець повинен звернутись  до нотаріального органу, чи не знаходиться майно під арештом, забороною.

Місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про недотримання відповідачем-1 вимог чинного законодавства при зверненні стягнення на заставлене майно на користь  стягувачів, які не є заставодержателями.

Так, ДВС у Заводському районі м. Миколаєва  не було  вжито усіх необхідних заходів щодо  виявлення  можливих  заставодержателів  нерухомого майна згідно з приписами ст. 62 ЗУ „Про виконавче провадження”, п. 5. 10. 3  Інструкції про проведення виконавчих дій, що  призвело до неповідомлення АБ „Південний”  про  звернення стягнення на предмет  застави на користь інших  стягувачів , які не є  заставодержателями, чим порушено  ч. 6 ст. 52 ЗУ „Про виконавче провадження”, п. 5. 3. 5  Інструкції про проведення виконавчих дій.

В результаті заставодержатель був позбавлений можливості захистити свої цивільні права шляхом звернення до суду з позовом про  визнання права на майно та виключення  майна з акту опису  і звільнення його з-під арешту, тобто заявити вимоги, що грунтуються на нормах  ч. 2 ст. 16 ЦК України (визнання права і відновлення становища, яке існувало до його порушення).

Право на оспорення правочину, що не відповідає закону, належить не тільки стороні правочину, але і будь-якій особі, яка доведе наявність  свого охоронюваного законом інтересу  або порушеного  права при його вчиненні, при цьому, якщо ця  особа заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства.

З врахуванням наведеного, прилюдні торги від 16.01.2006 р. та їх результати, оформлені  Протоколом проведення від 16.01.2006 р., Актом про проведення прилюдних торгів  від 30.01.2006 р. та  Свідоцтвом від 13.02.2006 р., яке  посвідчує право власності  ОСОБА_1  на спірний об'єкт нерухомості, суд  першої інстанції правомірно   визнав недійсними як правочин, що суперечить ст. ст. 17,19,20 ЗУ „Про заставу”, ч. 2 ст. 586 ЦК України, ст. ст. 52,62 ЗУ  „Про виконавче провадження”, на підставі  ст. ст. 203 ч. 1, ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України,  і задовольнив позов ТОВ „Аудиторська фірма „Аменд” у повному обсязі.

Обгрунтованим є висновок суду з покладення судових витрат у справі на ЗАТ „Парус-Люкс” як на сторону, внаслідок неправомірних дій котрої виник спір. (ч.  2 ст. 49 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги  не приймаються до уваги  колегією суддів як такі, що не спростовують законності і обгрунтованості оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Обгрунтовуючи  свою позицію стосовно непідлеглості розгляду даної справи за нормами  Господарського процесуального кодексу України, скаржник безпідставно не зважає, що предметом заявленого позову не є оскарження дій (бездіяльності) органу Державної виконавчої служби, для якого встановлений  особливий порядок судового провадження (ст. 121-2 ГПК України), а його твердження про публічно-правовий характер спірних правовідносин сприймається виключно як припущення, що жодним чином  прямо не випливає з приписів п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, суперечить змісту заявлених позовних вимог та правовим підставам позову. Крім того, намагання скаржника  сформулювати  загальні правила, за якими  проводиться  розмежування справ адміністративної та господарської юрисдикції, свідчить про суб'єктивне обмеження   підвідомчості спорів  господарському суду згідно ст.12 ГПК України і безпідставно розширене тлумачення ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Твердження скаржника відносно  невідповідності суб'єктного складу даного спору вимогам ст. 1 ГПК України спростовується обставиною залучення до справи в якості третьої особи   саме суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, перебування її в цьому статусі і на момент вирішення спору та відсутністю доказів  придбання нерухомого майна саме для особистих потреб, наприклад, для мешкання як у житловому будинку. Натомість, матеріали справи містять докази  переобладнання 3/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 під кафе -бістро „ІНФОРМАЦІЯ_1”.

Недоречними уявляються і посилання ДВС у Заводському районі м. Миколаєва  на неналежність доказів укладення договору відступлення права вимоги,  кредитного договору та договору застави  внаслідок непосвідчення фотокопій цих документів нотаріусом,  оскільки ст. 36 Господарського процесуального кодексу України  містить вимогу  засвідчувати належним чином подані суду  копії  письмових доказів без застереження стосовно нотаріального посвідчення.

Неповнота встановлення обставин, на які вказує скаржник, не свідчить про необгрунтованість   постановленого судового рішення, наразі підставою для його скасування згідно ст. 104 ГПК України  є тільки неповнота відносно обставин, що мають значення для справи.

Дійсно, станом на  момент відчуження спірного майна  розмір заборгованості ЗАТ „Парус-Люкс” складав 11164,71 грн., однак ця обставина не впливає на обсяг прав заставодержателя згідно з приписом ч. 3 ст. 20 ЗУ „Про заставу”  ( збереження застави у повному обсязі при частковому виконанні боржником  забезпеченого заставою зобов'язання). Факт перерахування боржнику залишкової суми від реалізації  арештованого майна, який  підтверджується   відповідним платіжним документом,  не має відношення до суті заявлених позовних вимог і не  може звужувати (або припиняти) обсяг права застави, яка виникає з моменту  укладення договору застави і припиняється з підстав, наведених у ст. 28 ЗУ „Про заставу”.

У зв'язку з цим, уявляється хибною позиція скаржника  стосовно  припинення права застави з моменту  примусового  продажу заставленого майна за ст. 28 ЗУ „Про заставу”, тобто з 16.01.2006 р. : адже законодавець має на увазі примусовий  продаж заставленого майна саме у зв'язку  з реалізацією заставодержателем  права звернення стягнення на предмет застави,  а не продаж  майна взагалі з будь-яких інших підстав. Протилежне тлумачення, якого припускається скаржник, є довільним припущенням і суперечить ч.1ст.27 ЗУ „Про заставу”, відповідно до якої за правом слідування  застава слідує за річчю.

Мотивуючи свою думку стосовно фактичного прийняття судом першої інстанції рішення про невідповідність дій  державного виконавця  вимогам закону за відсутності постановлених в порядку ст.121-2ГПК України або ст.181КАС України судових рішень про визнання дій(бездіяльності) державного виконавця  незаконними, скаржник не враховує обов'язок  господарського суду  надати оцінку усім доказам по справі у їх сукупності, ,керуючись законом, що є імперативним приписом ст.43 ГПК України.

Факт ліквідації 30.12.05р.Заводського відділу  ДВС  Миколаївського МУЮ і відсутність зафіксованих документально відомостей про правонаступництво новоствореної ДВС у Заводському районі  м. Миколаєва  не впливає на результати вирішення спору , оскільки ДВС у Заводському районі передане зведене  виконавче провадження, в межах  котрого відбулася реалізація спірного нерухомого майна з прилюдних торгів,           відповідач взагалі і зокрема в  даних правовідносинах продовжує виконувати усі функції ліквідованого органу.

Згідно п.10 роз'яснення президії ВАСУ від 12.09.1996р. № 02-5/334 в редакції від 31.05.2002р. № 04-5/609 при вирішенні питання про правонаступництво враховується істотне значення запису в установчих документах про правонаступництво, а також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу, тобто у разі виникнення питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати в кожному випадку аналіз  конкретних документів, котрі стосуються  переходу  прав  і обов'язків. Крім того, п.4 роз'яснення президії ВАСУ від 26.01.2000р. № 02-5/35 передбачає, що у випадку ліквідації в установленому порядку державного органу відповідачем у справі може бути орган, до компетенції якого віднесено виконання функцій ліквідованого органу.

Посилання на вчинення державним виконавцем дій по отриманню інформації щодо застав майна боржника  згідно листа від 22.02.05р.до адміністратора Єдиного реєстру як свідчення дотримання вимог законодавства спростовується відсутністю доказів звернення  до  компетентних органів, зазначених  у відповіді  від 17.03.2005р. „Про  надання інформації”  заступника директора Миколаївської філії  ДП „Інформаційний центр” Міністерства юстиції України головному державному виконавцю,  де запропоновано отримати інформацію щодо застав нерухомого майна ЗАТ „Парус-Люкс” у Державному реєстрі іпотек, або у державних нотаріальних конторах чи у приватних  нотаріусів.

Зі змісту  наданих з апеляційною скаргою  додаткових доказів вбачається, що ДВС,  отримавши відомості щодо  обтяжень рухомого майна ЗАТ „Парус-Люкс”, не  вчинила наступних дій, спрямованих на виявлення застав нерухомого майна боржника за зведеним виконавчим провадженням, що призвело до порушення прав заставодержателя продажем обтяженого заставою нерухомого майна в ході прилюдних торгів, які відбулися 16.01.2006р.

Викладене в апеляційній скарзі припущення стосовно безумовного звернення стягнення  на заставлене майно  для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями,  навіть  у випадку  отримання інформації  про його обтяження  в контексті вимог ст. 52 ЗУ „Про виконавче провадження” та зважаючи на перевищення вартості реалізованого майна над заборгованістю боржника заставодержателю, не впливає  на остаточний висновок  щодо порушення вимог законодавства при підготовці прилюдних торгів  і свідчить про неврахування ДВС свого обов'язку як органу виконавчої влади  діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України  та ЗУ „Про виконавче провадження”.

Разом з тим, зауваження  позивача відносно  відсутності у ДВС підтвердженої інформації про розмір заборгованості ЗАТ „Парус-Люкс” перед АБ „Південний” на момент звернення стягнення на нерухоме майно є слушним і виступає додатковим свідченням недотримання  приписів законодавства при реалізації заставленого нерухомого майна.

Помилкове зазначення в оскаржуваному рішенні ст. 369 ЦК України, на недоцільність застосування котрої вказує ДВС в апеляційній скарзі, виправлено ухвалою  господарського суду Миколаївської області від 07.06.2006 р. (а.с. 142).

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає,  що оскаржуване рішення в цілому  є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, на підставі  повно встановлених  обставин, що мають значення для справи, тому підстав для його зміни або скасування не вбачається.

 

Керуючись ст. ст. 99, 101-103,105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

 

1.          Рішення господасрького суду Миколаївської області від 18.05.2006 р.  по справі №9/241 залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.

 

 

Головуючий суддя:                                                                           Мишкіна М. А.

 

 

                Судді:                                                                                  Гладишева Т. Я.

 

                                                                                                                           

                                                                                                  Сидоренко М. В