Київський районний суд м. Полтави
Справа № 2-5274/10
Р І Ш Е Н Н Я
іменем україни
30 листопада 2010 року Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді Яковенко Н.Л.,
при секретарі Федій О.М.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 14 липня 2010 року звернулася в суд з позовом до відповідача про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В позовній заяві посилалася на те, що працювала у відповідача продавцем продовольчих товарів з 01 липня 2010 року, договір був зареєстрований в Полтавському міському центрі зайнятості, 12 липня 2010 року договір було знято з реєстрації, зазначено, що він розірваний 01 липня 2010 року за згодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України, а до трудової книжки внесено запис про те, що запис про прийняття на роботу вважати недійсним.
Вважає звільнення незаконним, згоди сторін досягнуто не було, запис в трудовій книжці не відповідає дійсності. Крім того, діями відповідача спричинено моральні страждання.
В поданій до суду позовній заяві просила суд поновити на роботі на посаді продавця у приватного підприємця ОСОБА_2 в магазині «Лан», стягнути з відповідача заробітну плату, середній заробіток за час вимушеного прогулу, 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 1800 грн. витрат на правову допомогу.
В судових засіданнях позивач повністю підтримала позовні вимоги, викладені в поданій до суду заяві, посилалися на викладені в ній обставини.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнавала, пояснила, що договір з позивачем було розірвано за згодою сторін в день його укладення, тому внесено відповідний запис до трудової книжки. В задоволенні вимог просила суд відмовити.
Суд, заслухавши пояснення осіб, що приймають участь в розгляді справи, дослідивши зібрані по справі докази, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до трудового договору № 01931 від 01 липня 2010 року, укладеного між позивачем та Приватним підприємцем ОСОБА_2 була прийнята на посаду продавця продовольчих товарів.
Договір був зареєстрований в Полтавському міському центі зайнятості 01 липня 2010 року.
Відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути припинено за угодою сторін.
Судом встановлено, що трудовий договір, укладений між сторонами по справі, було розірвано за згодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України 01 липня 2010 року, тобто, в день його укладення.
Вказаний трудовий договір було знято з реєстрації в Полтавському міському центрі зайнятості 12 липня 2010 року.
Посилання позивача на те, що згоди сторін не було судом оцінюється критично. В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 для реєстрації розірвання договору особисто з’явилася до Полтавського міського центру зайнятості та підтвердила свою згоду на розірвання трудового договору саме з цієї підстави та саме 01 липня 2010 року.
Наявність будь-яких дій, які в свідчили примушування позивача до розірвання трудового договору судом не встановлені, добровільність розірвання договору підтверджено показаннями допитаного в судовому засіданні в якості свідка спеціаліста центру зайнятості ОСОБА_3
Згідно зі ст. 235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.
Оскільки припинення трудового договору між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2 відбулося саме за згодою сторін, яка мала місце, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, в строк, визначений позивачем, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.
При цьому рішення про звільнення позивача здійснено в межах наявних у відповідача повноважень, а питання про звільнення вирішено уповноваженим органом.
Реєстрація розірвання договору в Полтавському міському центрі зайнятості 12 липня 2010 року, а не в день його розірвання, не суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2009 р. N 1168 «Деякі питання застосування законодавства про працю фізичною особою, яка використовує найману працю» та не оцінюється судом як підстава для поновлення позивача на посаді.
Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58 трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Як встановлено судом, трудовий договір між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПП ОСОБА_2 було розірвано в день його укладення, тому вчинення приватним підприємцем запису за № 5 в трудовій книжці позивача ОСОБА_1 не може слугувати підставою для поновлення її на роботі.
За вимогами ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Як встановлено судом заробітна плата позивачу ОСОБА_1 не нараховувалася, оскільки остання в ПП ОСОБА_2 не працювала, тому вимоги про стягнення заробітної плати є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки в судовому засіданні не встановлено підстав для поновлення позивача ОСОБА_1 на посаді продавця, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України власником або уповноваженим ним органом моральна шкода відшкодовується працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд, вирішуючи справу в межах вимог та на підставі наданих до суду доказів, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини справи, приходить до висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди, які є похідними позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не підлягають до задоволення.
У зв’язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог витрати на правову допомогу в сумі 1800 грн. не підлягають відшкодуванню.
Судові витрати за розгляд справи в суді суд вважає за можливе віднести за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 209, 213- 215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_4
Суддя Н.Л.Яковенко
30.11.2010