Справа № 2-162 /2009 р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 березня 2009 р. Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
- - при секретарі Пройка С.В,
- - за участю помічника прокурора Ренійського району – Крастін Л.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Рені справу за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Ренійського районного відділу ГУМВС України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового слідства, -
В С Т А Н О В И В:
Відповідачі - Державне казначейство України, Ренійський районний відділ ГУМВС України в Одеській області, будучи належним чином сповіщені, в судове засідання своїх представників не направили. Від представника Державного казначейства України до суду надійшли письмові заперечення. Представник Ренійського РВ ГУМВС в ході попереднього судового засідання позовні вимоги визнав частково – в розмірі 75000 грн.
Під час розгляду справи, на підставі ст. 45 ЦПК України, ст. 36-1 ЗУ „Про прокуратуру”, з метою захисту інтересів держави в особі Державного казначейства України, у справу вступив прокурор Ренійського району, який надав відповідні заперечення щодо позову.
Під час розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія повідомлення прокуратури Ренійського району від 08.02.2001р. про закриття кримінальної справи відносно позивача; копія відповіді прокуратури від 31.03.2005р.; копія рішення Ренійського районного суду від 14.04.2004р.; копія постанови Ренійського районного суду від 17.02.2003р.; копія постанови Ізмаїльського районного суду від 10.06.2003р.; копія постанови ВСУ від 08.06.2005р.; копії матеріалів відносно справи щодо ОСОБА_2 (а.с. 61-66); повідомлення начальника СВ Ренійського РВ від 01.02.2005р.; копія довідки у ВГІРФО; копії запитів про надання відомостей щодо місця реєстрації позивача; копія форми № 1 щодо ОСОБА_1; копія вимоги ІЦ щодо судимості позивача; копія довідки про присвоєння позивачеві ідентифікаційного номеру; копії постанов про припинення кримінальної справи від 19.10.2004р. та від 22.01.2001р.; копії листів – відповідей Ренійського РВ від 07.06.2001р. за вих. № 3825 та від 17.07.2006р. за вих. № 43/3.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом та просить стягнути на його користь за рахунок коштів державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 150000 грн., завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності. Як пояснив позивач, 27.03.2000 року Ренійським РВ УМВС України в Одеській області відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками ст. 222 ч. 1 КК України (в ред. 1960р.), 27.08.2000р. за нею позивачу було пред’явлено обвинувачення. Постановою слідчого СВ Ренійського РВ від 22.01.2001р. вищевказану кримінальну справу було закрито на підставі п.2 ст. 6 КПК України, запобіжний захід (підписку про невиїзд) скасовано. Користуючись правом на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового слідства, позивач у червні 2001р. звернувся із відповідним позовом до суду. Однак, 28.05.2001р. постанова слідчого від 22.01.2001р. була скасована, кримінальна справа за ст. 222 ч. 1 КК України була відправлена на додаткове розслідування. Під час додаткового розслідування, позивачу знов було пред’явлено обвинувачення по справі, однак, вже за ст. 263 ч.1 КК України (в ред. 2001р.). Вказана кримінальна справа у період 2001-2005р.р. розглядалася Ренійським районним судом, потім Одеським апеляційним судом, після чого знов була повернута на додаткове розслідування. 31.03.2005р. ОСОБА_1 отримав повідомлення прокуратури, з якого йому стало відомо, що кримінальна справа відносно нього знову закрита з підстав ст.ст. 6 п.2, 213 ч.2 КПК України. Дійсно, 19.10.2004р. постановою слідчого СВ Ренійського РВ УМВС провадження у справі за ст. 263 ч.1 КК України відносно ОСОБА_1 було закрито за недоведеністю вини обвинуваченого у скоєні злочину.
Позивач вважає, що внаслідок незаконних дій працівників органів досудового слідства протягом майже 5 років він був позбавлений свого конституційного права на свободу і особисту недоторканність, що не дало йому реалізувати свої звички та бажання, а також погіршило відносини з оточуючими людьми та призвело до інших негативних наслідків (були порушені нормальні життєві зв’язки; позивач був вимушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя і відновлення репутації, вишукувати способи захисту, звертатися за отриманням юридичних консультацій з метою формування позиції захисту та ін.), у зв’язку із чим йому була завдана моральна шкода, яку позивач оцінює у 150 000 грн. та просить її стягнути.
Згідно заперечень, наданих представником відповідача - Державного казначейства України, відповідач позовні вимоги не визнає, просить у їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що ст. 1 ЗУ „ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994р. визначені правові підстави відшкодування шкоди, визначальною ознакою яких є незаконність дій посадових осіб. Отже, як вважає представник відповідача, право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб відповідного органу. Відповідач вважає, що позивачем не надані будь-які докази на підтвердження факту незаконності дій відповідних органів, заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, у зв’язку із чим його вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Представник прокуратури також вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити з підстав того, що позивачем не надані докази заподіяння йому моральної шкоди, не викладено в чому вона полягає, не обґрунтований її розмір та ін.
Заслухавши позивача, його представника, підтримуючих свої позовні вимоги, заперечення представника прокуратури, вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, знайшли своє належне підтвердження в ході судового засідання, однак, підлягають частковому задоволенню стосовно розміру стягнення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цю конституційну норму можна розглядати як важливу правову гарантію забезпечення основних прав і свобод особистості. За ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, втілено в конституційні та цивільно-правові норми – ст. 56 Конституції України, ст.ст. 1173-1176 ЦК України, а також відповідні статті законів України, у т.ч. у ЗУ „ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994р.
За ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях та ін.
Ст. 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд та ін., відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства ... виникає в разі закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.
За ст. 1 ЗУ „ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994р. (далі – ЗУ від 01.12.1994р.) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого...; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт.., незаконного проведення оперативно-розшукових заходів..., при чому, у вищезазначених випадках, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Частина же 2 ЗУ від 01.12.1994р. передбачає випадки, коли виникає право на відшкодування шкоди, а саме, в разі: постановлення виправдувального вироку; закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину ; відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у п. 2 частини 1 ст. 2 ЗУ та ін.
Отже, аналізуючи зміст ст.ст. 1 та 2 ЗУ від 01.12.1994р. можливо зробити висновок, що вони не знаходяться між собою „у причинно-наслідковому зв’язку”, як вказує на те представник Державного казначейства України у своїх запереченнях, а передбачають зовсім різні випадки для відшкодування моральної шкоди, оскільки за ст. 1 Закону – це безперечний обов’язок держави перед громадянином, а за ст. 2 – це право самого громадянина, якому і належить ініціатива звернення за відшкодуванням моральної шкоди (у вигляді заяви). Крім того, ст. 11 ЗУ передбачено, що в разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до ст. 2 цього Закону орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов’язані роз’яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
Як виходить з матеріалів справи, відносно ОСОБА_1 22.01.2001р. та 19.10.2004р. виносилися постанови про закриття кримінальної справи за п. 2 ст. 6 КПК України та за недоведеністю його вини у скоєні злочину, однак у жодній з них слідчим не було роз’яснено право особі на звернення за відшкодуванням шкоди та порядок поновлення її порушених прав чи свобод.
Незважаючи на це, позивач стверджує, що він як у першому випадку закриття кримінальної справи відносно нього, так і у другому випадку, звертався до Ренійського РВ ГУМВС України в Одеській області за відшкодуванням шкоди, однак, йому у цьому було відмовлено. На підтвердження його звернень, в матеріалах справи є листи-відповіді Ренійського РВ від 07.06.2001р. за вих. № 3825 та від 17.07.2006р. за вих. № 43/3. Згідно цих відповідей, позивачу у відшкодуванні моральної шкоди було відмовлено, посилаючись на відсутність доказів заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, на те, що він не є громадянином України, роз’яснюючи при цьому, що питання про відшкодування такої шкоди повинно розглядатися у цивільно-правовому порядку, у зв’язку із чим необхідно звернутися до суду із позовом. Отже, за суттю листи-відповіді Ренійського РВ мали характер відписки, вони не відповідали вимогам ст.ст. 11-12 ЗУ від 01.12.1994р., які передбачають певну форму процесуального документу для реагування на відповідні звернення (у вигляді постанови), у зв’язку із чим, позивач не міг їх навіть оскаржити у встановленому Законом порядку і, користуючись правом на звернення за судовим захистом, звернувся до суду із відповідним позовом. Крім того, це свідчить не тільки про порушення органом внутрішніх справ права позивача на відшкодування шкоди, а і про елементарне незнання працівниками Ренійського РВ УМВС положень ЗУ „ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994р.
Аналізуючи правову базу питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд зазначає, що відносно положень, викладених у ст. 1 ЗУ від 01.12.1994р., зміст шкоди визначається ст. 3 Закону та порядок її відшкодування передбачений ст. 4 цього Закону. Питання же про відшкодування шкоди за заявою громадянина (ст. 2 ЗУ від 01.12.1994р.) вирішується судом відповідно до чинного законодавства, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. За п. 14 Постанови Пленуму ВСУ, відповідно до ст.13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Внаслідок незаконних дій працівників органів досудового слідства протягом майже 5 років позивач був позбавлений конституційного права на свободу і особисту недоторканість, що позбавило його можливості реалізації своїх звичок і бажань, а також погіршило відносини з оточуючими людьми та призвело до інших негативних наслідків, у зв’язку із чим, позивачеві була завдана моральна шкода. В результаті незаконного притягнення позивача, як обвинуваченого по кримінальних справах, що згодом були закриті, йому було завдано моральну шкоду, були порушені нормальні життєві зв’язки і впродовж всього цього часу він був змушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя і відновлення репутації. Так, неправомірні дії працівників органів досудового слідства викликали необхідність для позивача впродовж тривалого часу відвідувати правоохоронні органи, витрачати значну кількість часу на пошуки адвоката та юристів, надавати велику увагу юридичним консультаціям, що в свою чергу зумовило нераціональну витрату часу та грошей.
Крім того, факт притягнення позивача до кримінальної відповідальності став відомий його знайомим та родичам, що негативно позначилося на відносинах з оточуючими позивача людьми. Зокрема, позивач постійно повинен був виправдовуватися, доводити свою невинність, пояснювати безпідставність звинувачень на свою адресу навіть після закриття кримінальних справ. Це призвело до виникнення у родині позивача конфліктів, до погіршення відносин з рідними і близькими, що деякою мірою принизило рівень його репутації серед знайомих, оскільки вже сам факт притягнення особи до кримінальної відповідальності дає підстави остерігатися такої особи, вважати її непорядної та ін.
Як стверджує позивач, внаслідок незаконних дій працівників Ренійського РВ УМВС стосовно нього було створено атмосферу психологічного тиску. Підтвердженням цього є наступні факти: 1) відносно позивача порушувалися адміністративні провадження за ст. ст. 164-5 КУпАП, 116 МК України, 155 КУпАП, провадження за якими за результатами розгляду було закрито; 2) проведення додаткового розслідування за кримінальною справою відносно позивача було доручено тому ж слідчому, який розглядав справу спочатку та проти якого прокуратурою було порушено дисциплінарне провадження; 3) на неодноразові звернення позивача до Ренійського РВ за фактами вчинення відносно нього злочинів, він отримує повідомлення про відсутність у протиправних діяннях складу злочину та ін. Крім того, з вини працівників відповідача, за даними Інформаційного центру ГУМВС в Одеській області, позивач вважається таким, що притягався до кримінальної відповідальності за ст. 263 КК України, хоча ця вищевказана кримінальна справа ще у 2005р. була припинена. Також, в даний час виникають і інші спірні питання щодо визначення місця реєстрації позивача, сумнівні довідки та документи.
Отже, факт заподіяння моральної шкоди позивачеві суд вважає встановленим, позивач дійсно зазнав певні душевні та моральні страждання внаслідок дій працівників Ренійського РВ, внаслідок притягнення в якості обвинуваченого (двічі) позивача, він був змушений змінити свій звичний уклад життя, постійно виправдовуватися, та і сам тривалий розгляд кримінальних справ (майже 5 років), які згодом бути закриті, говорить про певні душевні страждання та переживання.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка
завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування,
а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги
розумності і справедливості.
Суд задовольняє моральну шкоду частково, в розмірі 75 000 грн., вважає цю суму розумною, справедливою та достатньою для компенсування немайнових втрат позивача, крім того, саме в цьому розмірі визнав моральну шкоду представник відповідача – Ренійського РВ ГУМВС під час попереднього судового засідання.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 19, 55-56 Конституції України, ст.ст. 23, 1176 ЦК України, ст.ст. 1-4, 11-14 ЗУ „ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994р., -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету України ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну йому незаконними діями органу досудового слідства у розмірі 75 000 грн.
Судові витрати, пов’язані із розглядом справи, віднести за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Строк оскарження рішення в Апеляційний суд Одеської області через Ренійський районний суд Одеської області: 10 днів - з дня проголошення рішення, 20 днів – після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: підпис
Копія вірна: суддя