Великобурлуцький районний суд Харківської області

смт. Великий Бурлук, вул. Леніна, 9, 62602, (05752) 5-41-34

Справа № 2-636/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2010 р. Великобурлуцький районний суд Харківської області в складі: головуючого - судді Малюкіна Ю.П., при секретарі – Козуб В.М., розглянувши у відкритому судовому засідання справу за позовом позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Великобурлуцькому районі про зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Великобурлуцькому районі Харківської області, в якому просить суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року, зобов’язати відповідача нарахувати недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за зазначений період.

Позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є пенсіонером за віком, має статус «Дитина війни». Всупереч чинного законодавства відповідачем протягом 2008-2009 років не виплачувалася щомісячна державна соціальна надбавка до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Позивач в судове засідання не з’явилась, просила справу розглядати без її участі.

В судове засідання представник відповідача не прибув. У тексті заперечення проти позову відповідач заявив про розгляд справи за відсутності його представника.

У своєму запереченні на позов відповідач вважає дії управління Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” правомірним, так як для розрахунку доплати до пенсії особам, які мають статус «Дитина війни» величина мінімальної пенсії за віком на законодавчому рівні не встановлена, оскільки нормативно-правовими актами, які діють на території України, для окремих категорій населення встановлені різні величини показника мінімальної пенсії. Також відсутній механізм реалізації положень ст. 6 Закону № 2195.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Позивач народилася 9 травня 1941 року (а.с.7). Згідно із ст.1 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» (далі-Закон № 2195-IV) дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону № 2195-IV. Даний факт підтверджується також копією пенсійного посвідчення позивача з відміткою про те, що він має статус «Дитина війни», посвідченою Управлінням соціального захисту населення Великобурлуцької районної державної адміністрації (а.с. 6).

Відповідач не заперечує того факту, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону № 2195-IV.

Враховуючи зазначений статус позивача, суд зазначає, що його соціальний захист регулюється Законом № 2195-IV.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Виходячи з того, що позивач є дитиною війни, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом № 2195-IV, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Згідно зі ст. 7 Закону № 2195-IV, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Не існує такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Відповідно до п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

З 01 січня 2008 року особам, які мають статус «дитина війни», нараховувалось та виплачувалось підвищення до пенсії в розмірі 10 % від прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб, що підтверджується довідкою УПФУ (а.с. 7,8).

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд вважає, що з 22.05.2008 року УПФУ повинен був нараховувати та сплачувати особам, які мають статус «дитина війни», доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, УПФУ з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи доплати позивачеві, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо нарахування доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.

При визначенні розміру доплати до пенсії, що підлягає нарахуванню за період з 22.05.2008 року по 01.06.2010 року, необхідно врахувати сплачену відповідачем доплату до пенсії у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», а саме доплату до пенсії у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону № 2195-IV має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону № 2195-IV.

Суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом № 2195-IV, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що, на переконання суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача є Управління Пенсійного фонду України у Великобурлуцькому районі. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо:

-щодо призначення пенсії;

-підготовки документів для її виплати;

-забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

За таких обставин суд дійшов висновку, що до повноважень Управління Пенсійного фонду України у Великобурлуцькому районі відноситься нарахування у розмірі, встановленому законодавством, та виплата підвищення до пенсії позивачу.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом № 2195-IV реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії, засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу ОСОБА_1 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин. Виходячи із викладеного суд вважає необхідним зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Великобурлуцькому районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, визначеного на відповідні періоди ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року.

Крім того, відповідачем відповідно до ст. 11 ЦПК України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача в подальшому нараховувати щомісячну соціальну надбавку відповідно до Закону України «При соціальний захист дітей війни» при нарахуванні пенсії також не підлягають задоволенню, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання і спрямовано на відновлення порушених прав, свобод та інтересів. Виходячи із змісту законодавства воно не може регулювати суспільні відносини на майбутнє.

Згідно з ст. 88 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати в сумі 40 грн. 40 коп., виходячи із ставки державного мита, встановленого п.п.б) п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (а.с.1, 2).

Керуючись ст. ст. 46, 64, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-214 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Великобурлуцькому районі Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії УПФУ у Великобурлуцькому районі Харківської обл. при нарахуванні ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної надбавки до пенсії як дитині війни.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Великобурлуцькому районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, визначеного на відповідні періоди ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 209року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1- відмовити.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України у Великобурлуцькому районі Харківської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 40 гривень 40 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області шляхом подання апелляції через Великобурлуцький районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами які не були присутні при його проголошенні в той же час з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ю.П.Малюкін