Справа № 2-214/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2011 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді –Попова С.А.,

при секретарі Больсуновій Г.О.,,

за участю прокурору

за участю позивача ОСОБА_1,

- « - представників позивача ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

- « - представників відповідача ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання договору дарування частини будинку недійсним, визнання права власності на частину будинку, поновлення строку позовної давності,

третя особа - Четверта маріупольська державна нотаріальна контора, –

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2010р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом до ОСОБА_6, посилаючись на наступні обставини. ОСОБА_1 перебував у шлюбі із ОСОБА_7, яка померла 08.08.2003р. Відповідачка, що є донькою дружини ОСОБА_7, після смерті матері запропонувала йому надавати допомогу в обмін на право власності на частину жилого будинку № 79 по вул. Чкалова в місті Маріуполі, тобто укласти договір догляду (довічного утримання), на що він погодився, оскільки був вже літнім хворим чоловіком, вдівцем. Ця допомога мала полягати у регулярних переказах йому грошових коштів відповідачкою, яка багато років назад переїхала на постійне місце проживання до Канади. 12 лютого 2004 року між ним та відповідачкою був укладений договір з відчуження 49/200 частин будинку № 79 по вул. Чкалова в місті Маріуполі, посвідчений в Четвертій маріупольській державній нотаріальній конторі. Після реєстрації договору він, як і раніше, залишився проживати в спірному будинку, утримуючи його власну частку, сплачуючи комунальні послуги. Відповідачка в будинок ніколи не поселялась, не реєструвалась, не утримувала його і не сплачувала комунальні послуги; так, вважає, що угода фактично виконана не була. ОСОБА_6 періодично надсилала йому гроші, останній переказ в сумі 50дол.США здійснила 07.05.2009р. і з цього часу припинила допомагати грішми, посилаючись у телефонній розмові на матеріальні труднощі і на те, що вона є господаркою частини будинку і що вона йому нічого не винна. Згодом з"ясувалось, що між ним і падчеркою було укладено договір дарування, а не договір довічного утримання, як він планував. Вважає, що договір дарування 49/200 частин буд. 79 по вул. Чкалова, як вчинений під впливом помилки, на підставі ст. 229 ЦК України має бути визнаний недійсним, про що просить суд поряд із вимогою про визнання за ним права власності на відчужений за договором об"єкт (49/100 часток), оскільки: не мав наміру безоплатно передавати своє нерухоме майно; постійно продовжує проживати у спірному житлі, де і знаходяться правовстановлюючі документи, сплачує комунальні послуги; помилявся відносно істотних умов укладеного договору; він юридично недосвідчений, довіряв відповідачці, яка організувала угоду, а він тільки її підписав, не читаючи, зміст договору йому не зрозумілий. Крім того, просив відновити строк на звернення за судовим захистом із даним позовом, оскільки про порушення свого права довідався лише у травні 2009 року, тобто з того моменту, коли відповідачка останній раз переказала йому гроші і з цього часу припинила надання допомоги.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, підтримуючи заявлені позовні вимоги в повному обсязі, пояснив, що ініціатором укладення договору з відчуження 49/200 частин будинку по вул. Чкалова була відповідачка, яка постійно проживала з 1996 року у Канаді, а приїхала через півроку після смерті ОСОБА_7, щоб зробити дарування. ОСОБА_6 сама казала йому, що буде допомагати по можливості, переказуючи гроші, а конкретних сум не обіцяла, втім він на це сподівався. Будь-яких видів допомоги (ліків, харчування, побутові послуги) із відповідачкою, яка постійно мешкає у іншій державі не обумовлювали. Він їй довірився, договір підписав, не читаючи, хоча нотаріус пропонував почитати. В той же день підписання договору, відповідачка сказала, що він подарував за договором четверту частину будинку їй, а він не став спорити, оскільки, як літня людина, пенсіонер, що має низку захворювань, розраховував на її допомогу. Проте, ОСОБА_6 порушила свої обіцянки, переказавши тільки у травні 2009 року 50дол.США. на день народження, і все. Раніше вона переказувала гроші ще за життя дружини ОСОБА_7 Звернувся до суду із даним позовом внаслідок скрутного матеріального становища, необхідності значних витрат на ремонт водоводу, котла, укріплення будинку, а також неможливості оформити субсидію. Зазначав, що виконання обов"язків відповідачкою з утримання своєї частки будинку або її відмова від договору дарування виключили б дане судове провадження. В останньому судовому засіданні заявив, що не мав наміру безоплатно передавати падчерці своє майно; а поїхавши до нотаріальної контори, він думав, що відповідачка на себе бере зобов"язання з його матеріальної підтримки до смерті, як усно обіцяла. Враховуючи викладене, просив поновити строк на звернення за судовим захистом і задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача ОСОБА_2, яка діє за довіреністю, підтримуючи заявлені позовні вимоги, приєдналась до пояснень довірителя. Зазначила, що утворила з позивачем сім"ю з травня 2004 року. З цього часу ОСОБА_1 їй сказав, що подарував половину свого житла нерідній донці, але він вважав, що то договір догляду, т.я. як людина у віці із хворобами розраховував на матеріальну допомогу з боку відповідачки. Відповідачка ж його обманула. Через наявний договір дарування на користь відповідачки вона із чоловіком не можуть оформити субсидію. У травні 2009 року чоловік довідався, що підписав договір дарування. Правовстановлюючих документів з оспорюваної угоди не було, брали копію.

Представник позивача ОСОБА_3, яка діє за ордером і договором, підтримуючи заявлені позовні вимоги в повному обсязі, приєдналась до пояснень довірителя. Зазначила, що ОСОБА_1 не мав на меті безоплатно передавати майно відповідачці, а мав намір отримувати матеріальну допомогу. Будучи юридично недосвідченим, по припиненні надання матеріальної допомоги з боку відповідачки, ОСОБА_1 зрозумів, що уклав не ту угоду, яку мав на меті. Угода фактично не була виконана, бо відповідачка одразу після підписання договору поїхала з країни, взагалі не вчиняючи дій з утримання набутої власності.

Представник відповідача ОСОБА_4, що діє за довіреністю, заперечував проти позову в повному обсязі, пояснив, в тому числі в письмових запереченнях (а.с. 44-45), що до укладення договору ОСОБА_1 сам звертався до БТІ з отримання витягу, де у власній письмовій заяві вказав мету - укладення договору дарування, що спростовує твердження про помилку. Ніяких дій, що свідчать про домовленість з надання допомоги позивачеві, відповідачка не вчиняла, а грошовий переказ 07 травня 2009 року був присвячений дню народження ОСОБА_1 (05 травня). Раніше до оспорюваної угоди, у липні 2003 ОСОБА_1 свою частину будинку заповідав ОСОБА_8 - сину відповідачки, оскільки на придбання частини буд. № 79 по вул. Чкалова, ще за життя ОСОБА_7, гроші надавала саме ОСОБА_6 Укладаючи договір дарування у лютому 2004р., позивач не міг розраховувати на допомогу з боку відповідачки, оскільки та постійно проживає в Канаді до сьогодення. Оригінал договору дарування знаходиться у відповідачки, яка зареєструвала своє право власності у БТІ, що свідчить про прийняття нею дарунку. Та обставина, що позивач юридично недосвідчений не має значення для висновку про укладення угоди під впливом помилки. Те ж, що позивач розраховував на допомогу з боку відповідачки, віднесено до мотивів угоди, які не мають істотного значення для визнання правочину недійсним. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5, яка діє за ордером і договором, заперечуючи проти позовних вимог в повному обсязі, приєдналась до пояснень довірителя.

Представник третьої особи Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори в судове засідання не прибув, надавши заяву про вирішення справу у його відсутність, де викладено письмові заперечення проти позову (а.с. 82, 95), зі змісту яких вбачається наступне. Ініціатором укладення оспорюваного правочину був саме позивач, який звертався до нотаріальної контори з приводу оформлення договору дарування 49/200 частину будинку по вул. Чкалова гр-ці ОСОБА_6 Даруватель особисто звернувся до БТІ за витягом для оформлення договору дарування; особисто прибув до нотаріальної контори. Нотаріус роз’яснив ОСОБА_1, що в цьому випадку право власності на квартиру переходить до обдаровуваної особи, на яку не покладається жодних обов"язків, а він втрачає право власності на це майно. З цим позивач погодився, прочитав і підписав договір. За спливом понад шість років після посвідчення цього договору вважає відсутніми підстави для поновлення строку звернення до суду із даним позовом. Просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 (дошл.бне прізвище – Пишина) О.В. пояснила, що зі слів відповідачки їй відомо, що ОСОБА_1 подарував їй частину будинку по вул. Чкалова.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, допитавши свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позов не обґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Як встановлено, 12 лютого 2004 року державним нотаріусом Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 був посвідчений договір дарування за реєстр. № 1-332, за яким ОСОБА_11 подарував належні йому на праві власності 49/200 частин жилого будинку № 79 з відповідними будівлями подвір"я, розташованого по вулиці Чкалова в місті Маріуполі, а ОСОБА_6 прийняла у дар вказаний об"єкт нерухомого майна (а.с. 9). Відчужувачу ОСОБА_1 належало на праві власності 49/100 частин цього будинку за договором купівлі-продажу від 27.09.1989р. реєстр. № 5207 (а.с. 7-8).

Договір дарування зареєстрований у Маріупольському БТІ 16 лютого 2004 року (а.с. 46).

Як не оспорювалось сторонами, 49/100 частин будинку № 79 по вул. Чкалова є ізольованим житлом від іншої половини: співвласниками якого на сьогодення в рівних частках (по 49/200) є сторони – ОСОБА_11 і ОСОБА_6. Позивач ОСОБА_1 зареєстрований і фактично проживає в цьому помешканні (а.с. 6, 11-12).

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (даруватель) передає або зобов’язується передати у майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дар) у власність, відповідно до ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дар виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до ч. 4 ст. 722 ЦК України, прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунку.

За змістом оспорюваного договору дарування від 12.02.2004р., право власності у обдаровуваного виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Відповідачка ОСОБА_6 згідно із витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно зареєструвала своє право власності на набуте за договором майно у БТІ 16.02.2004р. (а.с. 46).

Наведене свідчить про прийняття ОСОБА_6 у власність дарунку.

Твердження сторони відповідача щодо наявності у обдаровуваної ОСОБА_6 оригіналу договору дарування не спростований в судовому засіданні позивачем, і до того ж представник позивача ОСОБА_2 підтвердила, що у позивача не було оспорюваного договору, що призвело до необхідності отримувати його копію.

Та ж обставина, підтверджена довідкою житловою організації (а.с. 28), що ОСОБА_6, яка зі слів самого позивача і до угоди тривалий час постійно мешкала у Канаді, не зареєструвалась у спірному помешканні і в ньому не проживала, не свідчить безумовно про неприйняття дарунку у вигляді спірного об"єкту нерухомості, а також в сенсі вищенаведеної норми (ст. 772 ЦК) не має істотного значення для даного спору. І суд не погоджується із посиланням позивача, що угода за таких обставин фактично виконана не була.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як роз’яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику по справам про визнання угод недійсними” N 3 від 28.04.78р. (з подальшими змінами), чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, під помилкою у даному випадку необхідно розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкту, предмету чи інших суттєвих умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладений.

В сенсі абзацу 3 п. 11 наведеної Постанови Пленуму № 3 зазначені правила не поширюються на випадки, коли помилка стосується до мотивів укладення угоди.

Позивач ОСОБА_1, порушуючи питання про визнання договору дарування недійсним, доказів з підтвердження наявності в його діях помилки з приводу укладення цього договору не надав. Не здобуті такі докази і в ході судового розгляду справи.

Натомість пояснення представника відповідачки про наміри з боку позивача укласти саме договір дарування, підтверджуються зібраними по справі доказами в їх сукупності, а також визнавались самим позивачем в його поясненнях в судовому засіданні.

Суд знаходить у нижчеперелічених обставинах те, що ОСОБА_1 визначив справжню волю на вчинення правочину – безоплатного договору дарування. При цьому суд, перевіряючи наявність (відсутність) помилки, під впливом якої позивач міг учиняти оспорюваний правочин, бере до уваги поняття в ч. 4 ст. 213 ЦК України.

Так, суд з"ясував, що метою правочину позивач мав саме дарування частини будинку: ОСОБА_1 особисто напередодні оспорюваної угоди – 09 лютого 2004 року звертався до Маріупольського бюро технічної інвентаризації за отриманням витягу, де у письмовій заяві типової форми як мету власноруч, як зазначив в судовому засіданні, писав – «дарение» (а.с. 61-62). Дана обставина спростовує твердження позивача, що він не знав про прийдешній акт дарування частини будинку падчірці, яка тривалий час як до, так і після угоди проживає у іншій державі. Витяг з реєстру прав власності відчужувачу ОСОБА_1 на об"єкт, що відчужується – 49/200 частин буд. № 79 по вул. Чкалова в м. Маріуполі, видано 10.02.2004р. за № 2787098 (а.с. 9).

Про зміст попередніх переговорів сторін позивач пояснив, що відповідачка, що приїхала до України за спливом півроку після смерті матері, щоб оформити дарування, викликалась сама надавати йому грошову допомогу, а він на це погодився і сподівався; але в будь-яку письмову форму таке зобов"язання не звели.

Згідно із матеріалами судового засідання (а.с. 54,105), ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_6 переказала йому лише 50дол.США на день народження у травні 2009 року (а.с. 13). І казав, що якби хоч інколи відповідачка надавала допомогу, то це б виключило його звернення до суду із даним позовом. А раніше, ще за життя дружини ОСОБА_7 до серпня 2003р. (а.с. 10), відповідачка переказувала гроші.

Більш того, в суді позивач визнав (а.с. 57), що в день укладення угоди після підписання відповідачка його поінформувала, що він подарував їй належну йому четверту частину будинку; то він не став спорити, оскільки розраховував на допомогу з її боку.

Та обставина, що відповідачка обіцяла і надавала декількома грошовими переказами матеріальну допомогу позивачеві, не може бути безумовним доказом наявності між сторонами домовленості про довічне утримання, адже сторони перебували у родинних стосунках (відповідачка є падчеркою щодо позивача), що із моральних засад суспільства передбачає можливість надання матеріальної чи іншої допомоги родичам у добровільному порядку.

За поясненнями представника позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні (а.с. 67) пропозиція позивачеві відкрити рахунок для отримання матеріальної допомоги мала місце понад два роки поспіль після укладення оспорюваної угоди – у 2006 році під час візиту сина відповідачки. А відтак, суд вважає, що ці обставини перебувають поза межами часу виникнення спірних правовідносин і, як наслідок, не мають відношення до домовленостей між сторонами напередодні укладення угоди.

Посилання позивача на те, що він розраховував на допомогу з боку відповідачки, тобто одержання в майбутньому користі від вчиненого правочину, свідчить про мотивацію вчиненого правочину і не є підставою, в сенсі наведених норм закону і актах тлумачення права Пленуму Верховного Суду України, для визнання угоди недійсною внаслідок укладення її під впливом помилки.

Дійсно, позивач є літньою людиною, пенсіонером, перебуває на диспансерному обліку з 2003 року, має низку захворювань (а.с. 63). Але суд вважає, що помилка внаслідок власного недбальства, що було згідно із його поясненнями в судовому засіданні проявлено позивачем в час учинення нотаріальних дій з посвідчення договору, підписання особисто позивачем навпроти запису «даруватель» без зауважень, юридична необізнаність, на яку ОСОБА_1 посилався, не може бути в даному випадку підставою для визнання правочину недійсним. Суд критично ставиться до посилань позивача на те, що він не володіє українською діловою мовою, як посилання на помилку, оскільки в судовому засіданні ОСОБА_1 висловив розуміння тотожності понять з державної мови «дарування» і його перекладу на російську мову «дарение».

Таким чином, судовим розглядом встановлено наявність волевиявлення відчужувача ОСОБА_1 на укладення безоплатного договору дарування, відсутність помилки з боку позивача відносно істотних обставин, які мали значення для учинення цього правочину.

Отже, суд, беручи до уваги фактичні обставини справи і відповідні їм зібрані по справі докази, доходить до висновку, що підстави для визнання договору дарування 49/200 частин буд. 79 по вул. Чкалова в м. Маріуполі недійсним з підстав, заявлених у змісті позову (ст. 229 ЦК України), тобто укладення під впливом помилки, відсутні.

Крім того, безпідставними є вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування відповідачці саме 49/100 часток будинку, оскільки згідно із правовстановлюючим документом об"єктом дарування є 49/200 частин будинку.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним укладеного між сторонами договору дарування від 12.02.2004р.

За відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, відсутні підстави для застосування наслідків у вигляді реституції, що полягають у визнанні за позивачем права власності на 49/200 частин будинку 79, а також на 49/100 частин, що виходить за межі об"єкту оспорюваного договору. В результаті цього суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в даній частині.

У зв"язку з тим, що суд дійшов до висновку про необґрунтованість вимог ОСОБА_1 по суті, через що відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, питання щодо поновлення строку позовної давності (за спором з визнання недійсною угоди, укладеної понад 6 років тому) судом не вирішується.

Згідно із положеннями ст. 88 ЦПК України понесені позивачем витрати з оплати судового збору і витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді у зв"язку з відмовою в задоволенні позову в повному обсязі не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

На підставі ст.ст. 202-203, 215, 229, 267, 717, 722 ЦК України (в ред. 2003р. з подальшими змінами, що чинні на момент виникнення спірних відносин), п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28 квітня 1978 року (зі змінами та доповненнями станом на момент виникнення спірних правовідносин), керуючись ст. 10, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_11 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування 49/100 частин будинку № 79 по вул. Чкалова в м. Маріуполі, укладеного між сторонами і посвідченого 12.02.2004р. Четвертою маріупольською державною нотаріальною конторою за реєстр. № 1-332, визнання права власності на частину будинку, поновлення строку позовної давності - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя __________ Попова С.А.