ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

14 лютого 2007 р.

№ 22/127

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                        Невдашенко Л.П. –головуючого,

Михайлюка М.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2006 року у справі № 22/127 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаванафтобуд", м. Полтава, до Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ, про стягнення   7 257,82грн.,

за участю представників сторін:

позивача:–не з'явився;

відповідача:–Щирук М.М. (дов. № юр-692/д від 27.12.2006р.),

                    

в с т а н о в и в:

У липні 2006 року позивач –ТОВ "Полтаванафтобуд" –пред'явив у господарському суді позов до відповідача –ВАТ "Укрнафта" про стягнення 7 257,82грн.

Вказував, що 20.12.2002р. між ним та відповідачем було укладено договір № 1389/02-к на виконання робіт по капітальному ремонту гуртожитку (кімната № 523) по вул. Пушкіна, 119 в м. Полтава, згідно умов якого він зобов'язався виконати ремонтні роботи, а відповідач –здійснити їх оплату.

Зазначав, що рішенням господарського суду м. Києва від 26 грудня 2005р. залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2006 року у справі № 14/524, постановлено стягнути з відповідача заборгованість по договору № 1389/02-к на виконання робіт по капітальному ремонту гуртожитку (кімната № 523) по вул. Пушкіна, 119 в м. Полтава у сумі 17 487,60грн.

Посилаючись на не виконання відповідачем рішення суду, позивач просив стягнути з відповідача 5 508,58грн. інфляційних та 1 749,24грн. річних, а всього 7 257,82грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2006 року (суддя Шкурат А.М.) позов задоволено повністю.

Рішення суду мотивоване посиланням на ст. 625 ЦКУ, згідно умов якої боржник, який прострочив виконання зобов'язання на вимогу кредитора повинен відшкодувати інфляційні витрати та три проценти річних від простроченої суми.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2006 року (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В. –головуючий, Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення суду першої інстанції змінено.

Постановлено стягнути з відповідача 5 403,65грн. інфляційних та 1 592,68грн. річних.

Постанова мотивована посиланнями на припинення між сторонами договірних зобов'язань з набранням рішенням суду законної сили  та відсутністю у позивача підстав по нарахуванню інфляційних та річних після ухвалення судового рішення та датою його виконання.

У касаційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 20.12.2002р. між сторонами по справі було укладено договір № 1389/02-к на виконання робіт по капітальному ремонту гуртожитку (кімната № 523) по вул. Пушкіна, 119 в м. Полтава, згідно умов якого позивач зобов'язався виконати ремонтні роботи, а відповідач –здійснити їх оплату.

Судами також встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 26 грудня 2005 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 14/524, встановлено заборгованість позивача перед відповідачем у сумі 17 487,60грн. за договором № 1389/02-к на виконання робіт по капітальному ремонту гуртожитку (кімната № 523) по вул. Пушкіна, 119 в м. Полтава та постановлено її стягнути.

11 квітня 2006 року Господарського суду м. Києва було видано Наказ № 14/524 на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 26 грудня 2005 року.

02 червня 2006 року державним виконавцем ДВС у Шевченківському районі м. Києва було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання Наказу № 14/524 від 11 квітня 2006 року.

Згідно зі ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що оскільки існує чинне судове рішення, яким встановлено заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 17 487,60грн. за договором № 1389/02-к на виконання робіт по капітальному ремонту гуртожитку (кімната № 523) по вул. Пушкіна, 119 в м. Полтава, то факт її наявності доказування не потребує.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого права та інтересу.

Згідно ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк згідно умов договору.

В силу ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, оскільки з набранням рішення суду у справі № 14/524 законної сили, зобов'язання сторін за договором № 1389/02-к на виконання робіт по капітальному ремонту гуртожитку (кімната № 523) по вул. Пушкіна, 119 в м. Полтава припиняють свою дію і залишається тільки обов'язок відповідача сплатити позивачу інфляційні та річні в період з вересня 2003 року по 13 березня 2006 року (день набрання чинності рішення Господарського суду м. Києва від 26 грудня 2005 року).

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Матеріали справи свідчать про те, що висновки суду апеляційної інстанції  відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Посилання касаційної скарги на неможливість окремого розгляду позовних заяв про стягнення боргу та про стягнення інфляційних та річних не відповідають дійсності. Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, ст. 625 ЦК України встановлений обов'язок боржника, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора відшкодувати інфляційні витрати та три проценти річних від простроченої суми. При цьому чинним законодавством не встановлено виключної можливості стягнення інфляційних та річних лише під час судового розгляду вимог кредитора по стягненню основного боргу.

Також суд не приймає до уваги посилання скаржника на ч. 2 ст. 80 ГПК України, згідно якої господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, оскільки предметом розгляду у справі №  14/524 було стягнення боргу у сумі 17 487,60грн. за договором № 1389/02-к, а пердметом розгляду у справі № 22/127 є стягнення інфляційних та річних у сумі 7 257,82грн. за договором № 1389/02-к.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2006 року у справі № 22/127 залишити без змін.

Головуючий:                                                              Л.П. Невдашенко

Судді:                                                                        М.В. Михайлюк

                                                                                           Н.Г. Дунаєвська