ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"23" червня 2006 р.

Справа № 8/133-1925

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Жук Г.А.    

Розглянув матеріали справи               

За позовом: Державної податкової інспекції у Підволочиському районі, вул. Зелена,1, смт. Підволочиськ

До відповідачів: 1. Приватного підприємства «Бага», вул. Петлюри,2, м. Скалат, Підволочиського району, Тернопільської області,

2. Приватного підприємства „Багро”, вул. Грушевського,8, м. Скалат, Підволочиського району, Тернопільської області

За участю представників від :

Позивача: старший державний податковий інспектор –Свірська А.О., довіреність № 105 від 07.04.2006 року

Відповідачів:  №1 Бабій С.А., довіреність №109 від 01.06.2006 року;

Якимів У.М., довіреність №109 від 01.06.2006 року          

№2 юрист Наконечний Ю.Р., довіреність від 03.04.2006 року

В судовому засіданні представникам сторін роз’яснено їх процесуальні права та обов’язки, передбачені статтями 20,22,81-1 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

Суть справи:

Державна податкова інспекція у Підволочиському районі, смт. Підволочиськ, звернулась до господарського суду з позовом до Приватного підприємства «Бага», вул. Петлюри,2, м. Скалат, Підволочиського району, Тернопільської області, Приватного підприємства „Багро”, м. Скалат, про визнання недійсним  господарського зобов’язання, яке виникло на підставі договору про надання інформаційних (консультативних послуг) від 05.01.2004 року; стягнення з  приватного підприємства „Багро” в дохід державного бюджету кошти в розмірі 8000 грн.; стягнення з приватного підприємства „Бага” в доход держави вартість одержаних послуг в розмірі 8000 грн.

Розгляд справи призначений вперше на 09 червня 2006 року було відкладено до 23.06.2006 року, у зв’язку із необхідністю витребування додаткових документів. Строк вирішення спору було продовжено в порядку передбаченому ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач позовні вимоги підтримав повністю, в обґрунтування позову посилається на Закон України «Про податок на додану вартість», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закон України "Про державну податкову службу в Україні", ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, стверджує, що у ПП “Бага” відсутні будь-які документи, які б містили відомості про господарську операцію з надання інформаційних послуг та підтверджували б її здійснення та слугували підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, що оспорюваний договір на надання інформаційних (консультаційних) послуг від 05.01.2004 року №5/1, укладений відповідачами не в рамках проведення фінансово-господарської діяльності, а з метою формування податкового кредиту з ПДВ та зменшення сум податку, які підлягають до сплати. З огляду на наведене, позивач вважає, що укладаючи даний договір  обидві сторони усвідомлювали протиправність укладеного договору та суперечність інтересам держави та суспільства, однак, просить визнати недійсним господарське зобов'язання, яке виникло на підставі договору та стягнути з сторін в дохід держави кошти одержані за оспорюваним договором та вартість одержаних за оспорюваним договором послуг.

Приватне підприємство “Бага” та його повноважні представники в судових засіданнях з позовними вимогами не погоджуються, стверджують, що сторонами виконано умови договору, що підтверджено актом-здачі прийняття робіт від 16.03.2004 року та оплатою виконаних робіт ним, як замовником, інформація була йому надана, використана ним у своїй діяльності і заперечень до Виконавця він, як Замовник не має.

Приватне підприємство "Багро" (відповідач №2) у відзиві на позов (б/н, від 14.06.2006 року) та його повноважний представник в судовому засіданні позовні вимоги вважає безпідставними, просить суд припинити провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи позивача, заперечення відповідачів, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між відповідачами у справі виникли зобов'язання з договору на надання інформаційних послуг від 05.01.2004 року, відповідно до якого Виконавець - ПП  “Багро” (відповідач №2 у справі) зобов’язався надати Замовнику, у відповідності до умов Договору, спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію) з питань: можливості та перспективи надання автомобільних послуг по міжнародним перевезенням, визначення діючих та потенційних конкурентів, відомості про потенційних замовників, стан та практика застосування господарського законодавства, інформація по вибору маршруту перевезень вантажів автомобільним транспортом, умови зберігання та перевезення продукції, яка швидко псується, а Замовник - ПП “Бага” (відповідач №1 у справі) зобов'язався прийняти послугу та оплатити її.

Відповідно до пунктів 4-5 Договору №5/1 замовник зобов’язався виплатити Виконавцю винагороду в розмірі 8 000 грн., протягом 60 банківських діб з моменту підписання акту здачі-приймання робіт на розрахунковий рахунок Виконавця.

В підтвердження факту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань в матеріалах справи представлено Договір від 05.01.2004 року, Акт виконаних робіт від 16.03.2004 року, платіжні доручення №45 від 18.05.2004 року на суму 4 900грн. та №56 від 01.06.2004 року на суму 3 100 грн., податкову накладну №60 від 16.03.2004 року.

Позивач звернувся до суду, на підставі ст.ст. 207,208 Господарського кодексу України, з вимогою про визнання недійсним господарського зобов'язання між відповідачами, яке виникло на підставі договору від 05.01.2004 року та стягнення з ПП ”Багро” в доход держави кошти в розмірі 8 000 грн., які одержані за оспорюваним договором та стягнення з ПП „Бага” в доход держави вартість одержаних за оспорюваним договором послуг у розмірі 8 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями),  п.п.7.2.3, пп. 7.4.1, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 яким передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником  податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Звертає увагу на п.1.32 ст.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року №334/94-ВР, з наступними змінами та доповненнями, якими передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність  особи, направлена на отримання доходу в  грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою  участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Не належать  до  складу  валових витрат будь-які витрати,  не підтверджені відповідними  розрахунковими,  платіжними  та  іншими документами,  обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. При цьому, позивач зауважує, що:

- відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону №168 передбачено, що у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валові витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв’язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються;

- відповідно до ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року №996-ХІУ, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, первинний бухгалтерський документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.  Крім цього, позивач звертає увагу на те, що в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємств усі операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Позивач стверджує, що під час здійснення перевірки, ПП “Бага” в підтвердження виконання умов договору не було надано жодних доказів, інших первинних документів, які б містили відомості про господарську операцію та підтверджували її здійснення, фіксували факт виконання господарських операцій, передбачених п.2, п.3, п.п.7 2  п.7 Договору, та які б свідчили про використання наданих інформаційних (консультаційних) послуг у власній господарській діяльності та слугували підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, а саме звіту про надану інформацію

З огляду на наведене, позивач вважає, що оспорюваний договір укладено відповідачами не в рамках проведення фінансово-господарської діяльності, а з метою формування податкового кредиту та зменшення сум податку, які підлягають до сплати. Стверджує, що укладаючи договір обидві сторони усвідомлювали його протиправність та суперечність інтересам держави, просить визнати недійсним господарське зобов'язання між ПП “Бага” та ПП "Багро", яке виникло на підставі договору та згідно з актом виконаних робіт від 16.03.2004 року, та застосувати положення ст. 208 Господарського кодексу України щодо стягнення в доход Державного бюджету все одержане за договором. При цьому, позивач не визначив чітко, яке саме із зобов'язань, які виникли на підставі договору він просить визнати недійсним.

Статтями 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів особи шляхом визнання правочину недійсним (ст. 16 ЦК України); визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відшкодування збитків; застосування штрафних; оперативно-господарських; адміністративно-господарських санкцій;   установлення, зміни і припинення господарських правовідносин (ст. 20 ГК України). При цьому  згаданими нормами права передбачено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання можуть бути захищені і іншим способом, встановленим договором або Законом.

У відповідності до вимог статті 173 Господарського кодексу України господарським зобов'язанням є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, законодавець у статті 174 ГК України, ст.ст.11, 509 ЦК України визначає, що підставою виникнення господарських зобов'язань є безпосередньо закон, іншій нормативно-правовий акт, що регулює господарську діяльність, господарський договір, інша угода, правочин.

Із змісту ст. ст. 193 - 205 Господарського кодексу України, ст.ст.  526,598 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язання сторін є складовими частинами договорів (угод) і суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання, які випливають з договорів (угод), належним чином відповідно до закону, та умов даного  договору (угоди), а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарський кодекс України  надає можливість визнання недійсними окремих договірних умов. Так, відповідно до статті 207 Господарського кодексу України,  саме господарське   зобов'язання,   що  не  відповідає  вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.  При цьому, недійсність окремих зобов’язань, умов договору не тягне за собою недійсність усього договору.

Враховуючи, те, що господарське зобов'язання є тільки частиною (умовою), укладеної між суб'єктами господарювання угод, договорів, у позивача відсутні підстави для звернення до суду з позовом про визнання недійсним господарських зобов'язань.

Отже, з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання або умови господарського договору до суду може звернутися суб’єкт господарювання чиї права або охоронювані законом інтереси порушено даним зобов’язанням або умовою, або відповідний орган державної влади в межах повноважень, наданих даному органу.

В силу ст. 10 п. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" податковий орган має право звертатись до суду з позовами до  підприємств,  установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також, про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими  фондами  за  рахунок  їх майна.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позивач неправомірно звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання на підставі ст. 207,208 Господарського кодексу України, оскільки п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" не передбачено право податкового органу звертатися до суду з позовом, предметом якого є  визнання недійсним господарського зобов'язання між відповідачами, яке виникло на підставі договору з підстав суперечності інтересам держави.

За даних обставин, суд, керуючись вимогами п.1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу, припиняє провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Враховуючи наведене, керуючись 1,2,4-2,12,18,20,21,22,43,69,77,80,86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Припинити провадження у справі, по п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

           2.   Ухвалу направити сторонам у справі.         

  

Суддя                                                                                Г.А. Жук