Справа № Ц 3696/2006                                                        Головуючий у 1 інстанції Волчко А.Я.

Категорія 24                                                                             Доповідач у 2 інстанції  Заріцька А.О.

УХВАЛА

           ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

16 січня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого                         Назарчука Р.А.,

суддів Заріцької А.О., Приходька К.П., при секретарі Шешко О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання шлюбу та заповіту недійсними, визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2006 року, яким задоволено позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і визнано недійсними шлюб, укладений ІНФОРМАЦІЯ_1, між нею, ОСОБА_1, та померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, та заповіт ОСОБА_4 посвідчений 24 лютого 2005 року, визнано право власності на спадкове майно за позивачами.

Просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову посилаючись на всі підстави для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення, передбачені ч.1 ст. 3-9 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів прийшла до висновку, що вона задоволенню не підлягає з викладених нижче міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частину будинку АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги є його діти - позивачі по справі, які прийняли спадщину у встановленому законом порядку.

Після смерті батька позивачам, які проживають у Російській Федерації, стало відомо про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 він зареєстрував шлюб з відповідачем ОСОБА_1, а 24 лютого 2005 року було посвідчено заповіт відповідно до якого він заповів їй все своє майно.

Посилаючись на вік та стан здоров'я батька позивачі вважали шлюб та заповіт батька недійсними, оскільки вони не відповідали його дійсному волевиявленню.

З висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 144, проведеної комісією судово-психіатричних експертиз Київської обласної психіатричної лікарні № 1 КОСПНМО, вбачається, що на час реєстрації шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, та на час посвідчення заповіту 24 лютого 2005 року він не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

З письмових доказів, показів свідків судом встановлено, що укладено шлюб і посвідчено заповіт за обставин, які виключають їх дійсність. Перевіривши наведене колегія суддів вважає висновки суду законними.

Суд достатньо повно з'ясував обставини справи, дав належну правову оцінку встановленому і обґрунтовано прийшов до висновку про недійсність заповіту, укладеного ОСОБА_4 24 лютого 2005 року в інтересах відповідача. Висновки суду відповідають матеріалам справи про стан здоров'я спадкодавця і відповідачем у судовому засіданні, як і апеляційною скаргою, не спростовані.

Колегія суддів погоджується також з висновком суду про недійсність укладеного ОСОБА_4 шлюбу, оскільки у судовому засіданні доведено стан, за якого ОСОБА_4, даючи згоду на реєстрацію шлюбу з ОСОБА_1, не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що свідчить про неспроможність безспірного і однозначного волевиявлення ОСОБА_4 на вчинення оспорюваного акту - укладення шлюбу, який є добровільним і передбачає взаємну згоду осіб, які одружуються.

Матеріали справи містять достатній обсяг доказів стану ОСОБА_4, який у похилому віці, будучи інвалідом війни, страждаючи рядом, зазначених у рішенні суду, захворювань, давав згоду на реєстрацію шлюбу з значно молодшою за себе особою, не повною мірою усвідомлюючи наслідки своїх дій, тоді, коли відповідно до вимог шлюбно-сімейного законодавства шлюб мав укладатися за взаємною згодою осіб, що одружуються і з наміром створити сім'ю. Ознак сім'ї у судовому засіданні також не встановлено.

Посилання апелянта на докази (листівки), з яких вбачається, що позивачі визнавали відповідача дружиною їх батька, не спростовує доводів позивачів про те, що до смерті батька їм не було відомо про реєстрацію шлюбу між ним і відповідачем ОСОБА_1 Вказані обставини стверджені іншими доказами по справі, зокрема і поясненнями свідка ОСОБА_5, яка була співвласником одного з ОСОБА_4 будинку і найближчим його сусідом, допомагала і спілкувалася з ним, повідомляла про стан батька дочок, проте про реєстрацію шлюбу не знала..

Матеріали справи містять об'єктивні докази про масу спадкового майна і про те, що позивачі є дітьми померлого та спадкоємцями першої черги, спадщину прийняли у встановленому законом порядку. Тому у   суду були підстави для задоволення вимог про визнання за ними, у порядку спадкування за законом, права власності на спадкове майно.

Посилання апелянта на не застосовування судом вимог ч.4 ст.1254 ЦК України і можливість визнання права на спадщину за заповітом, посвідченим 1 вересня 1995 року, висновків суду у цій частині не спростовують, оскільки таких вимог матеріали справи не містять. У судовому засіданні указаний заповіт до справи, як доказ, поданий не був і судом не досліджувався, клопотання про долучення його до справи не заявлялося. Належно не посвідчена ксерокопія заповіту від 1 вересня 1995 року була додана до письмового пояснення представника позивача від 18 вересня 2006 року в підтвердження обставин про віддання спадкодавцем ОСОБА_4 переваги, при складанні нового заповіту, ОСОБА_1 перед позивачами. У судовому засіданні 18 вересня 2006 року було задоволено клопотання представника відповідача лише про приєднання до справи пояснень і виклик свідків, (а.с. 220-224, 241, 246, 247)

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього ж Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. На такі обставини апелянт не послався і судом апеляційної інстанції вони не встановлені.

Доводи апеляційної скарги про сумнівність висновку експертної комісії, щодо можливості ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій, спростовуються матеріалами справи і самим висновком, який судом оцінений відповідно до вимог закону окремо і у сукупності з іншими доказами. Клопотань про проведення повторної (додаткової чи ін.) експертизи не заявлялося.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів вважає, що позивачі довели свої вимоги і рішення суду про задоволення позову є обґрунтованим.

Апеляційна скарга рішення суду не спростовує і посилань на обставини, які б об'єктивно свідчили про його незаконність, не містить.

Оскільки рішення суду відповідає матеріалам справи і вимогам закону підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307,308 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення    Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців, з дня набрання законної сили.