Справа №22-ц-473/2087 р.
Головуючий в 1 інстанції суддя Чумаченко Р.Д.
Доповідач Шестакова Н.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого, судді: Шестакової Н.В.
суддів: Сокола B.C.
Берзіньш B.C.
при секретарі Кравчук З.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про розділ сумісно нажитого майна
за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ТОВ „Ленк Лтд" на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 26 липня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 26 липня 2007 року позов ОСОБА_1задоволено частково. Виключено з сумісно нажитого майна подружжя Морозових автомобіль Nissan X-TRAIL. Інше майно розділено шляхом виділення ОСОБА_1. на праві власності кв.АДРЕСА_1, кв.АДРЕСА_1, а також нежилі приміщення загальною площею 170, 4кв.м. в будинку АДРЕСА_3, загальною вартістю 949810грн., що на 87047, 5грн. більш ніж належить по закону. ОСОБА_2. на праві власності виділено кв.АДРЕСА_3 кв.АДРЕСА_5, а також нежилі приміщення загальною площею 52, 7кв.м. в будинку АДРЕСА_6, загальною вартістю 775715грн., що на 87047, 5грн. менш ніж належить йому на його частку. З урахуванням знаходження у позивачки на утриманні неповнолітньої дитини збільшено її частку в сумісному майні подружжя на 37047, 5грн. і стягнуто з ОСОБА_2. на користь позивачки різницю у вартості майна 50000грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що вона була залучена до справи у якості третьої особи без самостійних вимог, при ознайомленні зі справою виникла необхідність заявити самостійні вимоги, оскільки предметом спору є майно, на яке претендує ОСОБА_3.; суд необгрунтовано відмовив у прийнятті її позовної заяви, що призвело до неправильного вирішення справи і порушення прав апелянта; судом не прийнято до уваги те, що грошова компенсація при розділі майна, яке належить подружжю, може бути присуджена за умовою попереднього внесення суми компенсації на депозитний рахунок.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2просить скасувати рішення з направленням справи на новий розгляд, посилаючись на те, що за договорами позики зі згоди дружини він отримав від ОСОБА_3. грошові кошти, які були направлені до сімейного бюджету; при розділі сумісного майна виникло питання щодо повернення зазначених коштів третій особі, однак суд першої інстанції необгрунтовано не прийняв зустрічний позов третьої особи, у зв'язку з чим порушені права ОСОБА_2.; суд не врахував положень ч.2 ст. 71 СК України щодо реального розділу майна, а також ч.4 ст. 71СК України стосовно умов виплати грошової компенсації.
В апеляційній скарзі ТОВ „Ленк Лтд" також поставив питання про скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд, вважаючи, що при розгляді справи були порушені права ТОВ, оскільки ТОВ вважає себе власником нежилих приміщень площею 170, 4кв.м. , які були виділені позивачці.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, вислухавши представників сторін, третю особу з її представником, представника ТОВ «Ленк ЛТД», перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що усе майно, яке розділено, є спільною сумісною власністю сторін; підлягають урахуванню інтереси неповнолітньої дитини, яка знаходиться на утриманні позивачки. Ухвалою суду від 16 липня 2007 року було відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_3. з тих підстав, що ОСОБА_3. за рішенням третейського суду від 30.03.2006 року є власником майна, яке є предметом її позову.
Висновки суду не відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають права на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Тобто у разі виникнення спору між подружжям щодо майна суду необхідно визначити, яке майно входить у спільну сумісну власність.
За матеріалами справи ОСОБА_2. на протязі 2003-2004р.р. за згодою дружини ОСОБА_1уклав з ОСОБА_3. 4 договори позики на загальну суму 185 000грн. (а.с. 107-114, т.1). 20 березня 2006 року між ОСОБА_2і ОСОБА_3. була укладена угода (а.с. 117, т.1) про те, що боржник за договорами позики, припиняє зобов'язання шляхом передачі кредитору кв.АДРЕСА_1, кв.АДРЕСА_2, АДРЕСА_3лі, кв. АДРЕСА_5, 9/100 часток у буд. АДРЕСА_4 а також нежилих приміщень площею 275.3кв.м. в буд. АДРЕСА_6, площею 170, 4кв.м. в будинку АДРЕСА_7. Ухвалою суду від 06 грудня 2006 року (а.с. 203, т.1) до справи була залучена у якості третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_3., яка посилалася на те, що майно, яке є предметом спору, належить їй на праві власності. Відповідно рішення третейського суду від 30.03.2006 року (а.с. 115-116, т.1) позов ОСОБА_3. було задоволено у повному обсязі.
У засіданні суду 16 липня 2007 року (а.с. 247, т.1) ОСОБА_3. звернулася до суду з зустрічним позовом (а.с. 244-246.т.1), однак ухвалою суду від 16 липня 2007 року (а.с. 249, т.1) відмовлено у прийнятті зустрічного позову з посиланням на те, що за рішенням третейського суду вже встановлено право власності ОСОБА_3. на зазначене майно. Тобто суд першої інстанції визнав це рішення третейського суду як документ, який породжує правові наслідки щодо спірного майна, однак при розділі • спільного сумісного майна між подружжям це рішення фактично не врахував і розділив спірне майно, на яке претендувала ОСОБА_3., між Морозовими.
Такі непослідовні дії суду першої інстанції призвели до порушення прав ОСОБА_3., оскільки вона була позбавлена можливості захистити свої права власника і надати відповідні докази при реалізації принципу змагальності за ст. 10 ЦПК України.
Тим більш, що провадження по справі за позовом ОСОБА_3. про стягнення. сум за договорами позики ухвалою суду від 23 листопада 2006 року (а.с. 238.т.1) було закрито; також позивачка та її представник на дату 16 липня 2007 року знали про залишення без розгляду рішення суду від 06.02.2006 року про визнання незаконною реєстрації права власності на ім»я ОСОБА_3. двох квартир, на які вона претендувала (а.с. 236, 247, т. 1); на той момент ОСОБА_4. вже було оскаржене рішення
третейського суду від 30.03.2006 року (а.с. 239, т.1) і рішення за її позовом не було прийнято.
Як зазначено у ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Слідує прийняти до уваги також те, що ТОВ «Ленк ЛТД» також має майнові претензії на майно, яке є предметом спору між сторонами, вважаючи, що магазин канцтоварів на АДРЕСА_5 фактично будувався за гроші ВАТ, однак тимчасово право власності на нього було оформлено на ОСОБА_2., який потім відмовився повернути зазначене майно у власність ВАТ (а.с. 43-45, т.2).
Приймаючи до уваги наявність зазначених претензій ОСОБА_3. та ТОВ «Ленк ЛТД» на майно, яке є предметом спору між сторонами по справі, суду насамперед слідувало визначити обсяг сумісного спільного майна; вирішення Цього питання неможливо без розгляду позовних вимог ОСОБА_3. та ТОВ «Ленк ЛТД» про визнання права власності.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3. та ОСОБА_2. щодо грошової компенсації, колегія суддів звертає увагу на те, що правила ч.ч.4, 5 ст. 71 СК України застосуються, якщо присуджується одному з подружжя грошова компенсація замість усієї його частки у праві спільної власності.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 311 УПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
На підставі наведеного, враховуючи, що суд першої інстанції фактично вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 311 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ТОВ „Ленк ЛТД" задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки
Крим від 26 липня 2007 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців.