Апеляційний суд Рівненської області
___________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого судді Шпинти М.Д.
суддів Коробова О.К., Сачука В.І.
за участю прокурора Криворучка А.О.
засудженого ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією, прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 листопада 2010 року.
Цим вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, житель ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, одружений, гр.України, директор КП „Дубнорембуд”, раніше не судимий ,-
засуджений за ч.4 ст.191 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 5 років позбавлення волі;
за ч.2 ст.366 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено 5 років позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 1 рік.
Цивільний позов прокуратури Рівненської області в інтересах Дубенської міської ради залишений без розгляду.
Судом прийнято рішення щодо речових доказів по справі.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що він, будучи службовою особою –директором комунального підприємства „Дубнорембуд” м.Дубно Рівненської області, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою заволодіння бюджетними коштами, виділеними для проведення реконструкції гуртожитку по вул.Мирогощанській, 59 в м.Дубно, підписав ряд договір підряду на виконання робіт по реконструкції вказаного гуртожитку. Замовником вказаних робіт виступило Управління архітектури, будівництва та земельних питань Дубенської міської ради (далі Управління).
В ході виконання робіт по реконструкції гуртожитку у вересні 2007 року завищив дані про загальновиробничі потреби на суму 2 155, 6 грн.; у грудні 2007 року - про вартість будівельних робіт на суму 22 204, 13 грн.; про зведення та розбирання тимчасових будівель і споруд на суму 333 грн.; про допоміжні витрати, пов”язані з інфляційними процесами на суму 718, 00 грн.; про загальновиробничі витрати на суму 1 489, 5 грн.; про кошторисний прибуток на суму 352,0 грн.; про адміністративні витрати на суму 286,4 грн.; про витрати на заробітну плату на суму 1 777,7 грн., а всього на загальну суму 27 160 грн.73 коп.
Протягом жовтня-листопада 2008 року підписав та представив в Управління акти виконання підрядних робіт по будівництву, реконструкції вказаного гуртожитку, в яких завищив вартість виконаних робіт на загальну суму 52 501 грн. 90 коп.
11 лютого 2009 року підписав, завірив печаткою та представив в Управління акти приймання виконаних підрядних робіт, в яких завищив дані про вартість виконаних робіт на загальну суму 13 146 грн.93 коп.
В період з 27 вересня 2007 року по 11 лютого 2009 року Управлінням на рахунок КП „Дубнорембуд” було перераховано всього 153 358 грн. 38 коп. бюджетних коштів за нібито виконанні будівельні роботи.
Одночасно директор КП „Дубнорембуд”, діючи як службова особа, з метою заволодіння вказаними бюджетними коштами, умисно вніс в офіційні документи – акти приймання виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в, а також у відповідні довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми № КБ-3 завідомо неправдиві відомості про об”єми виконаних робіт, про понесені загально-виробничі витрати, про використання коштів на зведення та розбирання тимчасових будівель і споруд, про адміністративні витрати, про покриття ризиків, про допоміжні витрати, пов”язані з інформаційними процесами, та про витрати на заробітну плату як складову прямих витрат.
В поданій апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи правильність встановлення фактичних обставин справи, кваліфікацію дій засудженого, покликається на м”якість призначеного судом покарання, оскільки при звільненні засудженого від відбування покарання з випробуванням, суд не застосував до нього додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати керівні посади на підприємстві, в організації, установі. На думку прокурора, незастосування додаткового покарання може породжувати зі сторони засудженого аналогічні діяння, які в подальшому можуть призвести до масштабніших привласнень як місцевого так і державного бюджету, оскільки замовниками виконання будівельних робіт являються саме державні структури. Просить вирок щодо ОСОБА_1 скасувати та постановити новий, яким призначити йому покарання за ч.4 ст.191 КК України –5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємстві, організації, установі строком на 2 роки, за ч.2 ст.366 КК України –3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємстві, організації, установі строком на 1 рік. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємстві, організації, установі строком на 2 роки. На підставі ст.75 КК України від основного покарання звільнити з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки, та застосувати п.п.3,4 ст.76 КК.
При апеляційному розгляді прокурор не навів доводів на спростування щодо незаконного застосування до засудженого ст.69 КК України в частині незастосування до нього додаткового покарання, а також пояснив, що із справи він не вбачає коли, де, яким чином ОСОБА_1 заволодів бюджетними коштами.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, пояснення засудженого, який просить вирок залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Доводи прокурора в апеляції, що незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права займати керівні посади на підприємстві, в установі, організації, оскільки це може в подальшому з його сторони призвести до масштабніших привласнень як місцевого, так і державного бюджету, не грунтуються на законі та матеріалах справи.
Згідно зі ст.69 КК України за наявності декількох обставин, що пом”якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий , тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перейти до іншого, більш м”якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції Особливої частини цього Кодексу.
На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов”язкове.
Як убачається з матеріалів справи, при призначенні засудженому покарання суд першої інстанції дійшов висновку, що пом”якшуючими його обставинами є повне визнання засудженим своєї вини, щире каяття у вчиненому та сприяння в розкритті злочинів, повне відшкодування заподіяних збитків.
З урахуванням пом”якшуючих покарання обставин та особи засудженого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, суд дійшов висновку, що його перевиховання можливе без ізоляції від суспільства та про можливість застосувати до нього ст.69 КК України, звільнивши його від додаткового покарання, передбаченого в санкціях статей інкримінованих злочинів.
Будь-яких доводів про незаконність застосування ст.69 КК, а саме про відсутність обставин, які пом”якшують покарання, і на які послався суд, прокурор в апеляції не зазначив.
Разом з тим, згідно ст.323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим. Суд обгрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об”єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч.1 ст. 334 КПК мотивувальна частина вироку має розпочинатись з формулювання обвинувачення, яке визнано судом доведеним, із зазначенням часу, місця, обставин вчинення злочину, мотиву.
Як убачається із матеріалів справи вказані вимоги закону при постановленні вироку судом першої інстанції були порушені.
Так, формулюючи обвинувачення ОСОБА_1 за ч.4 ст.191 КК України, суд у вироку не зазначив час, місце, обставини вчинення, форму вини і мотив злочину.
Як убачається із вироку, матеріали справи перевірені судом в порядку ст.299 КПК України. Виходячи з положень вказаної норми закону, всі обставини, які підлягають доказуванню, мають бути викладені, як мінімум показаннями підсудного. В його показаннях мають бути викладені докази щодо всіх обставин, які підлягають доказуванню по справі: час, місце вчинення злочину, мотив, мета, якими діями вчинений злочин, які наслідки злочину, наявність кваліфікуючих обставин справи, наявність обставин, які обтяжують чи пом”якшують відповідальність, міркування та докази щодо цивільного позову. Якщо такі обставини і факти встановити з показань підсудного не можна, то застосовувати ч.3 ст.299 КПК України не можна.
Із протоколу судового засідання видно, що ОСОБА_1 з приводу пред”явленого йому обвинувачення в суді не був детально допитаний щодо всіх обставин, які підлягають доказуванню по справі, а також суд, приймаючи рішення про дослідження доказів в порядку ст.299 КПК, не прийняв з цього приводу ніякої постанови.
Щодо показань засудженого з приводу вчинених ним злочинів, зазначених у вироку, то вони суттєво відрізняються від його показань, зміст яких зазначений в протоколі судового засідання..
Вказані порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи по суті, колегія суддів вважає істотними та такими, які виключали можливість постановлення вироку, що відповідно до вимог ч.2 ст.374 КПК України є підставою для його скасування та направлення справи на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції необхідно справу розглянути відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства, а також з”ясувати чи заволодів винний і яким чином чужим майном тощо та прийняти законне і обгрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів ,-
ухвалила:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.
Вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 листопада 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд в той же суд іншим суддею.
Запобіжний захід ОСОБА_1 залишити попередній - підписку про невиїзд.
Головуючий підпис
судді: підписи
З оригіналом згідно: суддя-доповідач: ОСОБА_2