ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

-------------------------------------------------------------------------------------------------------

Справа № 2-1872/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

06 травня 2009 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого:             судді Оніщука М.І.,

при секретарі:         Сливка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про стягнення банківського вкладу, збитків та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просить, з урахуванням уточнень до позовних вимог, стягнути з відповідача: депозитний вклад в сумі 480000,00 грн.; нараховані проценти в сумі 16180,47 грн.; індекс інфляції в сумі 29274,63 грн.; три відсотки річних в сумі 15763,65 грн. та моральну шкоду в сумі 10000,00 грн., обґрунтовуючи це тим, що між ним та відповідачем було укладено договір банківського вкладу № 1020/0305322002592001 (вклад КАПІТАЛ) від 08.10.2008 року строком з 08.10.2008 року по 06.01.2009 року на суму 480000,00 грн. з виплатою 19 % річних, проте в порушення вимог чинного законодавства відповідач безпідставно не повернув суму вкладу за першою вимогою, а також не повернув суму вкладу після закінчення дії договору, сплативши при цьому лише частину відсотків за користування коштами. Зазначені дії відповідача, на думку позивача, заподіяли йому матеріальну шкоду, оскільки позивач не міг вчасно розпорядитись власними коштами та моральну шкоду, яка виявилася в суттєвому погіршенні морального стану та стану здоров’я.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов з викладених в ньому підстав та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив в задоволенні позову відмовити, зазначивши, що банк, не має можливості виконати зобов’язання по договору банківського вкладу, оскільки Правлінням НБУ введено мораторій на задоволення вимог кредиторів з 21.01.2009 року по 21.07.2009 року та призначено тимчасового адміністратора Майданюка О.Г. з 21.01.2009 року по 21.01.2010 року. Також виконання зобов’язань не можливе, оскільки 04.12.2008 року НБУ прийнята постанова № 413 «Про окремі питання діяльності банків», якою зобов’язано банки уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками. Крім того, згідно п. 5.2 зазначених договорів, сторони звільняються від відповідальності у випадку видання уповноваженими органами нормативних актів, що прямо перешкоджають або забороняють вчиняти дії спрямовані на виконання дій за договором.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського вкладу № 1020/0305322002592001 (вклад КАПІТАЛ) від 08.10.2008 року, строком з 08.10.2008 року по 06.01.2009 року, на суму 480000,00 грн. з виплатою 19 % річних.

Позивач неодноразово, а саме 13.10.2008р., 29.12.2008р., 06.01.2009р. та 26.01.2009р. звертався до відповідача із заявами про повернення вкладу, проте відповідач не виконав своїх зобов’язань щодо повернення банківського вкладу на першу вимогу вкладника (позивача), виплативши лише частину відсотків по договору (сума невиплачених відсотків згідно виписки по рахунку становить 16180,47 грн.).

Частиною 1 статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України, банк зобов’язаний видати вклад на першу вимогу вкладника. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Згідно вимог ч. 3 ст. 1060 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

Згідно умов договору банківського вкладу, укладеного між позивачем та відповідачем, проценти на вклад нараховуються від дня, наступного за „датою внесення” вкладу, до дня який передує „даті повернення” (в т.ч. і у випадку дострокового розірвання). У випадку дострокового розірвання проценти нараховуються та сплачуються за фактичну кількість днів знаходження Вкладу на Депозитному рахунку.

Судом встановлено, що відповідач не виконав вимоги ч. ч. 2, 3 ст. 1060 ЦК України та безпідставно відмовив позивачу у поверненні вкладів, посилаючись на Постанову Правління НБУ від 04.12.2008 року № 413 «Про окремі питання діяльності банків» та лист НБУ від 06.12.2008 року № 22-310/946-17250, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Згідно п. п. 1, 2, 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992р. № 493/92, з 01.01.1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України. Нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку набрання ними чинності.

Постанова Правління НБУ від 04.12.2008 року № 413 «Про окремі питання діяльності банків», всупереч вимог ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» та п. п. 1, 2, 3 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 не зареєстрована Міністерством юстиції України, а тому не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки не є нормативним актом, який у встановленому Законом порядку набрав чинності.

Крім того, положення даної постанови НБУ, на які посилається відповідач при відмові позивачу повернути депозитні вклади, носить рекомендаційний характер з метою нейтралізації впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банківської системи, не містить вказівок на обов’язок банків виконувати свої зобов'язання за договорами із залученням коштів саме так, як в ньому зазначено, не скасовує цивільну відповідальність, передбачену ЦК України за неналежне виконання зобов’язань, а відтак і не може бути підставою для відмови в поверненні депозитних коштів в порядку, передбаченому Законом.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач безпідставно відмовив позивачу в поверненні депозитних вкладів, чим порушив взяті на себе зобов’язання, згідно ст. 1060 ЦК України.

Оскільки, вимоги ч. ч. 2, 3 ст.1060 ЦК України є однією з умов, на яких між позивачем та відповідачем укладені вищевказані депозитні договори, суд вважає, що відповідач істотно порушив свої зобов’язання по цим договорам, фактично позбавивши останнього його права, передбаченого Законом, на повернення вкладів на першу вимогу, на що він розраховував при укладенні цих договорів.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов’язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов‘язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов‘язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов‘язання.

В судовому засіданні представник відповідача не довів суду наявність законних підстав для відмови в поверненні позивачу вкладів на його першу вимогу. Доводи та обґрунтування останнього з цього приводу не підтверджуються належними та допустимими доказами і зводяться до однобічного тлумачення законодавства України на свою користь без належного аналізу вимог ч. 2 ст.1060 ЦК України, яка є спеціальною нормою для правовідносин, що виникли між сторонами.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позов в частині вимог про стягнення суми вкладу та відсотків є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Разом з цим, суд не вбачає належних правових підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування, на підставі ст. 625 ЦК України, інфляційних витрат та стягнення 3% річних, оскільки умовами укладеного між сторонами договору не передбачено відповідальності за не належне виконання умов договору, а також вказана норма закону не може бути застосована до даних правовідносин.

Більш того, суд також не вбачає правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, виходячи з наступного.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Частина 1 ст. 23 ЦК України закріплює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оскільки факт заподіяння позивачу моральної шкоди з вини відповідача в судовому засіданні не підтвердився та відсутній будь-який причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та діями відповідача суд приходить до висновку, що в задоволенні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди також слід відмовити.

Отже, підсумовуючи викладене, слід зазначити, що суд, за наслідками повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, дотримуючись при цьому принципів розумності та справедливості, приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню лише в частині повернення банківського вкладу та відсотків.

Більш того, оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а позивач звільнений від сплати судового збору, однак ним сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 30,00 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та з відповідача на користь держави слід стягнути 1700,00 грн. у відшкодування судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 614, 615, 651, 1060 ЦК України, ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», п.п. 1, 2, 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про стягнення банківського вкладу, збитків та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325) на користь ОСОБА_2 депозитний вклад за договором банківського вкладу № 1020/0305322002592001 (вклад КАПІТАЛ) від 08.10.2008 року в сумі 480000 (чотириста вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок, відсотки за користування вкладом в сумі 16180 (шістнадцять тисяч сто вісімдесят) гривень 47 копійок та 30 (тридцять) гривень 00 копійок у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнути 496210 (чотириста дев’яносто шість тисяч двісті десять) гривень 47 копійок.

В задоволенні іншої частини заявлених вимог – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325) на користь держави 1700 (одну тисячу сімсот) гривень 00 копійок у відшкодування судового збору.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ                                 М.І. ОНІЩУК