Справа № 22-ц-6083/06р.                                                            Головуючий 1 інст. - Шестак O.I.

Категорія: відшкодування шкоди                                     Доповідач -  Колтунова А.І.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26 грудня 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Колтунової А.І.

суддів - Кружиліної О.А., Макарова Г.О.

секретар - Мелешко Т.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № 3» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № 3», третя особа - ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

11 липня 2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління  № 3» (далі - ТОВ «РБУ-3»), третя особа - ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позивачі вказували на те, що 18 вересня 2004 року о 8 годині 50 хв. в м. Харкові по пр. Пе­ремоги в районі будинку № 70 відбулася взаємодія транспортних засобів автомобіля «Вольво-440», державний номер НОМЕР_1, що рухався прямолінійно в крайньому лівому ряду під керуванням водія ОСОБА_2, з автомобілем КАМАЗ-5511, державний номер НОМЕР_2, який належить ТОВ «РБУ-3», що здійснював лівий поворот з середнього ряду під керуванням водія ОСОБА_4.

Автомобіль «Вольво-440» належить відповідно до свідоцтва про реєстрацію ОСОБА_3.

На їх ім'я останнім видані доручення: ОСОБА_1 на керування та розпорядження вка­заним автомобілем, ОСОБА_2 - на його керування.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Вольво-440» був пошкоджений, ОСОБА_2 спричинені тілесні пошкодження, у зв'язку з якими він тривалий час знаходився на лі­куванні.

Позивачі вказували, що дорожньо-транспортна пригода мала місце з вини водія КАМАЗ-5511, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний відшкодувати їм спричинену матеріальну та мораль­ну шкоду.

Позивачі просили суд стягнути з ТОВ «РБУ-3» на користь ОСОБА_1 суму матеріаль­ної шкоди у зв'язку з пошкодженням автомобіля - 17200 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 10000 грн., судові витрати - 395,25 грн., витрати по оплаті допомоги адвоката - 1000 грн., а всього - 28595,25 грн.

На користь ОСОБА_2 позивачі просили суд стягнути суму матеріального збитку у зв'язку з пошкодженням здоров'я - 927 грн. 68 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди -10 000 грн., судові витрати - 55,25 грн., витрати по оплаті допомоги адвоката - 1000 грн., а всього -11982,93 грн.

При розгляді справи в якості позивача у справу вступив власник автомобіля «Вольво-440» ОСОБА_3, який просив суд стягнути з ТОВ «РСУ-3» на його користь 17200 грн. в рахунок від­шкодування матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля, що належить йому на праві приватної власності; 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 395 грн. 25 коп. - судових витрат, 1000 грн. - витрат по оплаті допомоги адвоката, а всього - 28 595 грн. 25 коп.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав.

 

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволені частково.

З ТОВ «РБУ-3» на користь ОСОБА_2 стягнуто 5334,91 грн., ОСОБА_3- 17280,00 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «РБУ-3» про відшкодування матері­альної та моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «РБУ-3» просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_3. та ОСОБА_2, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм ма­теріального і процесуального права, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі, судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

При ухваленні рішення суд не мав документального підтвердження вартості робіт по ремон­ту спірного автомобіля.

Судом безпідставно не прийняті до уваги їх доводи відносно того, що їх вина в спричиненні позивачам як моральної, так і матеріальної шкоди відсутня, і є конкретна винна особа - ОСОБА_4., який з ними в трудових відносинах не перебував, і тому обов'язки по відшкодуванню шкоди повинні бути покладені на нього.

Крім того, суд обґрунтовано визнав, що дорожньо-транспортна пригода мала місце з вини обох водіїв, але при ухваленні рішення ступінь вини кожного з них визначена без урахування всіх обставин по справі.

В засіданні апеляційної інстанції представник ТОВ «РБУ-3» підтримував апеляційну скаргу.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх адвокат ОСОБА_5 про­ти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Третя особа ОСОБА_4. та його представник вважали, що рішення суду в частині по­кладення обов'язку по відшкодуванню шкоди на ТОВ «РБУ-3» є правильним. В іншій частині до­води апеляційної скарги віддавали на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеля­ційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з на­ступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ТОВ «РБУ-3» на ко­ристь останнього 17280 грн. в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричи­неної пошкодженнями належного йому на праві приватної власності автомобіля «Вольво-440», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власником джерела підвищеної небезпеки - авто­мобіля «КАМАЗ-5511», яким на момент дорожньо-транспортної пригоди керував водій ОСОБА_4..

Оскільки вказаний автомобіль ОСОБА_4. отримав не протизаконним шляхом, то від­повідальність за спричинений збиток при експлуатації вказаного автомобіля повинен нести влас­ник джерела підвищеної небезпеки - ТОВ «РБУ-3».

При визначенні розміру шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля, суд першої інстан­ції вважав, що дорожньо-транспортна пригода мала місце з вини обох водіїв ОСОБА_4. та ОСОБА_2. Ступінь вини в дорожньо-транспортній пригоді водіїв ОСОБА_4. та ОСОБА_2 суд визначив як 90 % та 10 % та стягнув з ТОВ «РБУ-3» на користь ОСОБА_3 матеріальну і моральну шкоду з урахуванням ступені вини.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що відпові­дач як особа, яка володіла джерелом підвищеної небезпеки - автомобілем «КАМАЗ - 5511» на від­повідній правовій підставі, повинна відшкодовувати причинену шкоду, оскільки вони зроблені від­повідно до зібраних по справі доказів, вимог ст. 1187 ЦК України, роз'яснень, що містяться в п.п. 2-4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року з наступними змі­нами та доповненнями «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшко­дування шкоди».

Стосовно висновків суду про ступінь вини учасників дорожньо-транспортної пригоди судо­ва колегія вважає, що вони не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим рішення суду пер­шої інстанції підлягає зміні.

Судом встановлено, підтверджується письмовими доказами та не оспорюється сторонами, що 18 вересня 2004 року о 8 год. 50 хв. в м. Харкові по пр. Перемоги в районі будинку № 70 відбу-

 

^з

лось взаємодія транспортних засобів - автомобіля «Вольво-440» держномер НОМЕР_1, що нале­жить на праві приватної власності ОСОБА_3. та яким керував за дорученням водій ОСОБА_2, з автомобілем «КАМАЗ-5511» держномер НОМЕР_2, що належить ТОВ «РБУ-3» під керуванням водія ОСОБА_4. (а.с. 19, 50, 51).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,

відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, вико­ристання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висно­вку відносно того, що відповідальність за спричинену шкоду - пошкодження автомобіля «Вольво-440» повинна бути покладена на ТОВ «РБУ-3» та ОСОБА_2, які на момент дорожньо-транспортної пригоди володіли джерелами підвищеної небезпеки.

Доводи представника ТОВ «РБУ-3» відносно того, що відповідальність за спричинену шкоду повинна бути покладена на ОСОБА_4., який допустив порушення Правил дорожнього руху і є винним у дорожньо-транспортній пригоді, були предметом розгляду суду першої інстанції, та їм дана належна оцінка.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що ТОВ «РБУ-3» не надало доказів, що ОСОБА_4 заволодів автомобілем «КАМАЗ-5511» протиправним засобом. Разом з тим, відпові­дних правових підстав на управління цим автомобілем він не мав. У зв'язку з чим на підставі ч. 2, З ст. 1187 ЦК України не було правових підстав для покладення обов'язку по відшкодуванню шкоди на ОСОБА_4. на загальних підставах.

За таких обставин судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної ска­рги ТОВ «РБУ-3» в даній частині.

Відповідно до висновку автотехнічної експертизи № 176 від 14 березня 2005 року та додатко­вої автотехнічної експертизи № 2753 від 19 травня 2005 року причиною настання дорожньо-транспортної пригоди явилось порушення водієм автомобіля «КАМАЗ-5511» вимог п.п. 10.1 та 10.4, а водієм ОСОБА_2 - п.п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України (а.с. 100-104, 113-117 кримінальної справи 56040466).

Допитаний в засіданні апеляційної інстанції експерт ОСОБА_6 пояснив, що в даній доро­жній ситуації аварійну обстановку створили як водій ОСОБА_4., так і водій ОСОБА_2

Взаємодія транспортних засобів виключалось би, якщо б кожен з водіїв діяв відповідно до правил дорожнього руху (ах. 220-221).

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що дорожньо-транспортна при­года мала місце з вини обох водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Обґрунтовуючи ступінь вини кожного водія, суд першої інстанції виходив із того, що пору­шення, які були допущені водієм ОСОБА_4. в даній дорожній ситуації мали більш грубий ха­рактер, а також він керував вантажним автомобілем, який мав технічні несправності.

Судова колегія погоджується з висновками суду відносно того, що порушення, які були допу­щені водієм ОСОБА_4. мали більш грубий характер, оскільки при виконанні маневру і зміні напрямку руху він керуючи автомобілем «КАМАЗ-5511», не переконався, що це буде небезпечно для інших учасників дорожнього руху.

Разом з тим, судова колегія вважає, що визначення ступеню вини учасників дорожньо-транспортної пригоди як 90 % та 10 % не відповідає фактичним обставинам по справі.

Із висновку вищенаведених автотехнічних експертиз вбачається, що ОСОБА_2 перевищив допустиму швидкість руху в населеному пункті, з моменту виникнення небезпеки для руху не при­йняв засобів до зниження швидкості аж до повної зупинки.

Якщо б водій ОСОБА_2 рухався зі швидкістю 60 км. на годину, то автомобіль «Вольво-440» не доїхав би до місця взаємодії транспортних засобів 3 метри (а.с. 117).

В засіданні апеляційної інстанції експерт ОСОБА_6 пояснив, що наявність технічних не­справностей в автомобілі «КАМАЗ-5511» не знаходиться у причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою (а.с. 220).

У зв'язку з чим, з урахуванням характеру допущених порушень водіями ОСОБА_4. та ОСОБА_2 при дорожньо-транспортній пригоді судова колегія вважає, що ступінь вини їх повинна бути визначена відповідно як 70 % та 30 %.

 

Доводи апеляційної скарги відносно того, що ступінь вини водіїв ОСОБА_4. та ОСОБА_2 в даній дорожньо-транспортній пригоді є рівною, судова колегія вважає безпідставними, оскільки аварійна ситуація була створена безпосередньо водієм «КАМАЗ-5511» ОСОБА_4., тому і ступінь його вини внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки є більшою - 70 %.

При визначенні розміру матеріальної шкоди, спричиненої ОСОБА_3. пошкодженням нале­жного йому на праві приватної власності автомобіля «Вольво-440», суд першої інстанції виходив із того, що він складає 17278,00 грн.

Судова колегія погоджується з даними висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи № 02433 від 02 листопада 2004 року, висновки якої експерт ОСОБА_7 підтвердив в засіданні апеляційної Інстанції, вбачається, що вартість відновлюючого ремонту автомобіля «Вольво-440» з урахуванням зносу частин, які нале­жать заміні, складає 27 780 грн. 84 коп.

Якщо вартість відновлюючого ремонту на момент проведення огляду перевищує дійсну (рин­кову) вартість транспортного засобу, без урахування аварійних пошкоджень, визначену на момент пошкодження транспортного засобу, то шкода приймається в розмірі рівному дійсній (ринковій) вартості транспортного засобу на час огляду, оскільки таке транспортний засіб відновити економі­чно недоцільно та складає 17278 грн. (а.с. 69-70 кримінальної справи № 56040466).

Зібрані по справі докази безспірно свідчать про те, що вказаний транспортний засіб «Вольво-440» відновлений ОСОБА_3.

Документальних доказів вартості проведеного відновлюючого ремонту пошкодженого авто­мобіля ОСОБА_3 як в суді першої, так і апеляційної інстанції не надав. Його представник - ОСОБА_1 пояснила, що частини на ремонт автомобіля ним були придбані як на ринку, так і в ма­газині без чеків.

Ремонт проводився приватним чином, в тому числі роботи з ремонту виконував і ОСОБА_2

В засіданні апеляційної інстанції експерт ОСОБА_7 пояснив, що визначити іншу дійсну вартість відновлюючих ремонтних робіт спірного автомобіля, ніж встановлена висновком судової автотоварознавчої експертизи № 02433 від 02 листопада 2004 року, не вбачається за можливе, оскільки вартість цих робіт проводиться по спеціальній методиці і не може бути менше ніж 27780 грн. 84 коп.

Оскільки вказана сума перевищує дійсну (ринкову) вартість вказаного транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди, то за суму збитку приймається вказана сума (а.с. 221-222).

Вищевикладені висновки експертизи та пояснення експерта відповідають роз'ясненням, що містяться в п. 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 листопада 2003 року № 142, відповідно до яких вартість матеріального збитку, завданого власнику дорожнього транспортного засобу ви­значається такою, що дорівнює ринковій вартості дорожнього транспортного засобу на момент пошкодження, зокрема за умови, якщо сума вартості відновлюючого ремонту не є меншою за рин­кову вартість дорожнього транспортного засобу.

Таким чином, оскільки сума відновлюючого ремонту автомобіля «Вольво-440» є вищою за ринкову вартість цього автомобіля на момент його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, то суд першої інстанції обгрунтовано виходив при визначенні розміру мате­ріальної шкоди з даної суми.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 9 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року вбачається, що постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призна­ченням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Із калькуляції до висновку судової автотоварознавчої експертизи № 02433 вбачається, що під­лягали заміні наступні деталі: бампер, накладка бамперу, решітка радіатору, капот, фара, крило праве переднє, підкрилок, лонжерон, скло лобове, бачок омивателя, дзеркало зовнішнє, накладка порогу, підрамник, радіатор, тяга поперечна, диск колінчатий (а.с. 67 - 68 кримінальної справи № 56040466).

 

В засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 пояснила, що замінені деталі при­йшли в повну непридатність, для подальшого використання непригодні, знаходяться у ОСОБА_3

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що з ТОВ «РБУ-3» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування спричиненої йому матеріальної шкоди пошкодженням автомо­біля підлягає стягненню з урахуванням ступені вини водіїв ОСОБА_4. та ОСОБА_2 - 12094 грн. 64 коп.

При цьому судова колегія вважає за необхідне покласти на ОСОБА_3 обов'язок повернути після відшкодування збитків ТОВ «РБУ-3» пошкоджені частини від автомобіля «Вольво-440».

При постановленні рішення суд з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнув 2000 грн.

При цьому суд вказав, що внаслідок неправомірних дій відповідача був порушений душевний спокій і звичний порядок життя позивача.

Судова колегія не погоджується з даними висновками суду, оскільки при розгляді справи ОСОБА_3 та його представником не було надано доказів на підтвердження спричинення йому діями відповідача моральної шкоди.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_3 учасником дорожньо-транспортної пригоди не був.

Автомобіль «Вольво-440» на той період часу знаходився в користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Після дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Вольво-440» був відновлений, та позивач мав можливість користуватися ним.

При такому положенні судова колегія вважає, що рішення суду в указаній частині постанов­лено з порушенням вимог ст.. 1167 ЦК України, без урахування роз'яснень, що містяться а п.п. З, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову прак­тику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

На підставі п.п. З, 4 ст. 309 ЦПК України судова колегія вважає за необхідне рішення суду в указаній частині скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «РБУ-3» про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішенням суду першої інстанції на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, одним з учасників якої він був, стягнуто 5334,91 грн.

Судова колегія вважає, що рішення суду в даній частині підлягає зміні, оскільки при визна­ченні розміру шкоди суд в повному обсязі не врахував ступінь вини кожного учасника дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до акту судово-медичного дослідження № 1367-а від 28 жовтня 2004 року ОСОБА_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди були спричинені легкі тілесні пошкодження (а.с. 31 кримінальної справи № 56040466).

У зв'язку з отриманими пошкодженнями з 18 вересня по 14 жовтня 2004 року він знаходився на стаціонарному лікуванні.

ОСОБА_2 поніс витрати на придбання лікарських препаратів, які відповідно наданих платіж­них документів складають 972 грн. 60 коп. (а.с. 13, 14, медична картка № 22839 стаціонарного хво­рого ОСОБА_2).

Таким чином, судова колегія вважає, що з ТОВ «РБУ-3» на користь ОСОБА_2 з урахуванням ступені вини останнього в дорожньо-транспортній пригоді - 30 % підлягає стягненню в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 680 грн. 82 коп. (972 грн. 60 коп. х 70 % = 680 грн. 82 коп.)

Сума, що підлягає стягненню з ТОВ «РБУ-3» на користь ОСОБА_2, в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої при дорожньо-транспортній пригоді судом першої інстанції визна­чена в розмірі 5000 грн.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди була спричинена моральна шкода, що виразилася у фізичних та моральних стражданнях останнього.

Однак при визначенні розміру суми, що підлягає стягненню з ТОВ «РБУ-3» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції в повній мірі не врахував ступінь вини кожного водія, а також необережний характер спричинення моральної шкоди.

У зв'язку з викладеним, судова колегія вважає, що суму, яка підлягає стягненню з ТОВ «РБУ-3» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди слід зменшити з 5000 грн. до 2000 грн.

Відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивачів поне­сені ними і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позо­вних вимог.

З ТОВ «РБУ-3» на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати по сплаті державного мита у сумі 51 грн., а також витрати по оплаті послуг експерта у сумі 238 грн. (340 грн. х 70 % = 238 грн.).

З ТОВ «РБУ-3» в доход держави підлягає стягненню недоплачене держмито - 70 грн.

З ТОВ «РБУ-3» на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по оплаті державного мита - 55 грн. 25 коп., а в доход держави недоплачене держмито - 4 грн. 25 коп.

Керуючись ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України, ст.ст. 8, 10, 11, 60, 88, 303, 304, п. З ч. 1 ст. 307, п. З, 4 ч. 1 ст. 309, ст.. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія ,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № 3» задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2006 року змінити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № З» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 12094 грн. (дванадцять тисяч дев'яносто чотири грн.) 60 коп.

Зобов'язати ОСОБА_3 після відшкодування шкоди повернути ТОВ «РБУ-3» пошкоджені деталі автомобіля «Вольво-440», перелічені в калькуляції до висновку судо­вої автотоварознавчої експертизи № 02433.

В частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № 3» на користь ОСОБА_3 5185 грн. 40 коп. в рахунок відшкоду­вання матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № З» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 680 грн. (шістсот вісімдесят грн..) 82 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 2000 грн. (дві тися­чі грн..).

В частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № 3» на користь ОСОБА_2 2654 грн. 11 коп. в рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди.- відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління №. З» на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті державного мита у сумі 51 грн. (п'ятдесят одна грн..), а також витрати по оплаті послуг експерта у сумі 238 грн. (двісті тридцять вісім грн..).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № З» на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті державного мита у розмірі 55 грн. (п'я­тдесят п'ять грн..) 25 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № З» в рахунок держави недоплачене державне мито в сумі 74 грн. (сімдесят чотири грн..) 25 коп. (70 грн. + 4 грн. 25 коп.).

В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2006 ро­ку залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління № 3» - без задоволення.

Рішення суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.