Дата документу Справа №
Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-4429/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Кочева І.В.
. Суддя-доповідач: ОСОБА_1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Давискиби Н.Ф.,
суддів: Мануйлова Ю.С.
ОСОБА_2,
при секретарі: Буримі В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3
ОСОБА_4 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 29 червня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області, приватного підприємця ОСОБА_7, про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, визнання права власності, визнання незаконними дій, зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИЛА:
Позивачка звернулася до суду з позовом, який неодноразово уточнювала під час розгляду справу, в якому просила: визнати недійсним правочин-договір купівлі-продажу автомобіля ВАЗ-21154 легковий, кузов “седан”,сірого кольору, держномер АР 1838 ВС, двигун № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1596 см. куб., 2007 року випуску, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 16 вересня 2010 року; визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного автомобіля, визнати неправомірними дії посадових осіб Василівського ВРЕР УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області по зняттю автомобіля з реєстрації 14 вересня 2010 року та реєстрації автомобіля за ОСОБА_3 17 вересня 2010 року; визнати неправомірними дії ПП ОСОБА_7П по оформленню договору купівлі-продажу автомобіля шляхом видачі довідки-рахунка КІМ №301629; зобов’язати ОСОБА_3 повернути вказаний автомобіль ОСОБА_6, а останнього-прийняти автомобіль та повернути ОСОБА_3 гроші в сумі 31 883 грн. 70 коп.; зобов’язати Василівське ВРЕВ УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області здійснити державну реєстрацію автомобіля за нею, ОСОБА_5, та відповідачем ОСОБА_6, як співвласниками, та скасувати попередню реєстрацію автомобіля за ОСОБА_3
Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим , що вказаний автомобіль був придбаний у 2008 році за час шлюбу нею та відповідачем ОСОБА_6 Після купівлі автомобіля він був зареєстрований тільки на ОСОБА_6, вона та їх донька були вказані у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу як особи, що мають право керування автомобілем. Позивачка вважала, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. 16 вересня 2010 року відповідач ОСОБА_6, не отримавши її згоди на продаж автомобіля, продав його відповідачу ОСОБА_3, зняв автомобіль з обліку в ВРЕР ДАІ. 17 вересня 2011 року автомобіль був зареєстрований за новим власником - ОСОБА_3 Позивач вважала, що дії відповідачів порушують її права, як співвласника автомобіля, що належить до спільного майна подружжя, тому просила задовольнити її позовні вимоги.
Позивачка ОСОБА_5 у судове засідання не з’явилася, суду надала заяву про розгляд справи без її участі.
Представник позивачки адвокат ОСОБА_8 підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити з підстав, вказаних у позовній заяві та заявах про уточнення позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_6 заперечував проти позову та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що хоча автомобіль і був придбаний ним за час шлюбу з позивачкою, але тільки він є єдиним власником автомобіля, оскільки автомобіль був зареєстрований за ним. Позивачка не наполягала на реєстрації автомобіля за нею, як його за співвласником, тому її згода на продаж автомобіля не була потрібна. На час продажу автомобіля шлюбні відносини з позивачкою він фактично припинив, за її згодою автомобіль він залишив собі, а все інше майно залишив позивачці. Гроші, отримані від продажу автомобіля, використав на потреби сім’ї, а саме : частину-на оплату навчання дочки, а частину-на повернення боргів, також оплачував найману квартиру, оскільки вимушений проживати окремо від позивачки; має на утриманні матір похилого віку, яка живе разом з ним. Вважав, що при зняття спірного автомобіля з реєстрації та реєстрації його за новим власником - ОСОБА_3 порушень допущено не було. За проданий автомобіль він отримав гроші загалом в сумі 4 000 доларів США. Про те, що автомобіль є спірним майном, він ОСОБА_3 не повідомляв, остання є добросовісним набувачем автомобіля.
Відповідачка ОСОБА_3 також проти позовних вимог заперечувала, просила відмовити в їх задоволенні. Суду пояснила, що вона дійсно купила вказаний вище автомобіль у ОСОБА_6 загалом за 4 000 доларів США, але вона є добросовісним набувачем, оскільки не знала про те, що автомобіль є власністю інших, окрім продавця, осіб. Купівля-продаж автомобіля проводилася через салон автомобілів, що знаходились у користуванні, та для оформлення угоди було надано всі передбачені законодавством документи. Після купівлі автомобіля вона поставила його на облік у МРЕР ДАІ. Оформлення купівлі-продажу автомобіля було здійснене за її рахунок. Після купівлі автомобіля вона провела його ремонт за власні кошти, всього на
6 250 грн. Крім того, вона понесла витрати, пов’язані з постановкою автомобіля на облік в сумі 4 520 грн. Вважала, що позивачка, яка мала право керування транспортним засобом відповідно до свідоцтва про його державну реєстрацію, виданого на ім’я власника - ОСОБА_6, не була співвласником автомобіля, оскільки не надала суду відповідних доказів.
Відповідачка ПП ОСОБА_7 у судове засідання не з’явилася, суду надала заяву про розгляд справи без її участі та заперечення проти позову, просила відмовити в його задоволенні. Заперечення обґрунтувала тим, що форма договору для купівлі-продажу автомобіля не вимагає обов’язкового його нотаріального посвідчення; згода дружини продавця на продаж автомобіля законом не передбачена. Відповідно до наданих документів власником вказаного автомобіля був лише ОСОБА_6, а ОСОБА_5 та ОСОБА_9 мали тільки право керування автомобілем. Таким чином, посилання позивача на те, що автомобіль є спільною сумісною власністю вважає безпідставним.
Представник відповідача -УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області також у судове засіданні не з’явився, суду надано заяву про розгляд справи без його участі, та письмові заперечення проти позову, мотивовані дотриманням вимог Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 зі змінами. Просив залишити без розгляду вимоги позивача до УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області щодо визнання незаконними дій посадових осіб Василівського ВРЕР, яке є структурним підрозділом УДАІ ГУМВС України в запорізькій області, в частині зняття з обліку та реєстрації автомобіля, оскільки вказана вимога розглядається за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 29 червня 2011 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним правочин - договір купівлі-продажу автомобіля ВАЗ-21154 легковий, кузов “седан”, сірого кольору, держномер АР 1838 ВС, двигун № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1596 см.куб., 2007 року випуску, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 16 вересня 2010 року.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину автомобіля ВАЗ-21154 легковий, кузов “седан”, сірого кольору, держномер АР 1838 ВС, двигун № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1596 см.куб., 2007 року випуску.
Зобов’язано ОСОБА_3 повернути автомобіль ВАЗ-21154 легковий, кузов “седан”, сірого кольору, держномер АР 1838 ВС, двигун № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1596 см.куб., 2007 року випуску, ОСОБА_6
Зобов’язано ОСОБА_6 прийняти вказаний автомобіль та повернути ОСОБА_3 отримані за проданий автомобіль гроші в сумі 31 883 грн. 70 коп.
Зобов’язано УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області через Василівське ВРЕВ ДАІ здійснити державну перереєстрацію автомобіля ВАЗ-21154 легковий, кузов “седан”, сірого кольору, держномер АР 1838 ВС, двигун № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1596 см.куб., 2007 року випуску, з власника ОСОБА_3 за співвласниками: ОСОБА_5 та ОСОБА_6
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши обставини справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч.1ст.303 ЦПК України підчас розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність й обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених у суді першої інстанції.
Задовольнивши частково позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з наступного.
Ст.16 ч.1 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Ч.2 цієї статті передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів якими можуть бути, в тому числі: визнання права, визнання правочину недійсним; відновлення становища яке існувало до порушення; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Ст.70 ч.1 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6 з 10 вересня 1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2011 року було розірвано, що не оспорювалося сторонами.
Факт спільного придбання спірного автомобіля під час шлюбу сторонами також не оспорювалось.
22 січня 2008 року за ОСОБА_6 було зареєстровано вказаний вище автомобіль у Василівському ВРЕР, що підтверджено: поясненнями сторін, копією свідоцтва про реєстрацію вказаного автомобіля, де його власником зазначено ОСОБА_6
Таким чином, суд прийшов висновку, що автомобіль, що був придбаний за час шлюбу, є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_5, а їх частки у праві власності є рівними.
Відповідно до вимог ст.65 ч.1, 2 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Ч.3 цієї ж статті передбачає, що укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2010 року власником ОСОБА_6 автомобіль був знятий з обліку та перереєстрований за новим власником - ОСОБА_3 на підставі довідки-рахунка КІМ 301629 від 16 вересня 2010 року, виданою ПП ОСОБА_7, вказані обставини а підтверджені поясненнями сторін, а також довідкою Василівського ВРЕР, довідкою рахунком № 301629 серії КІМ, виданою ПП ОСОБА_7, які знаходяться в матеріалах справи
Відповідно до розписки, наданою суду відповідачами, 16 вересня та 23 жовтня ОСОБА_6 отримав за проданий автомобіль загалом 4 000 дол. США від ОСОБА_3
Відповідно до звіту автотоварознавчого дослідження №34 від 17 вересня 2010 року ринкова вартість автомобіля на вказану дату становила 31 882 грн. 70 коп.
Доказів наявності у продавця автомобіля ОСОБА_6 письмової згоди його дружини - ОСОБА_5 на продаж автомобіля суду сторонами не надано.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до вимог ст.215 ч.3 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Враховуючи зазначені вимоги законодавства, а також те, що спірний автомобіль є цінною річчю, виходячи з його вартості на день продажу, суд прийшов правильного висновку, що відповідно до ст.65 СК України для укладення відповідачем ОСОБА_6 договору по відчуженню вказаного вище автомобіля наявність письмової згоди позивача ОСОБА_5 була обов’язковою. Зважаючи на те, що така згода була відсутня, то правочин купівлі-продажу автомобіля, який оспорюється позивачем та який було укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, укладений з порушенням прав позивача, з порушенням вимог закону, а тому суж правильно визнав, що вказаний правочин підлягає визнанню недійсним.
Суд також правильно послався на те, що той факт, що при первинній реєстрації автомобіля за ОСОБА_6, позивач ОСОБА_5 не була вказана у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу співвласником автомобіля, не позбавляє її такого права та права на звернення до суду з позовом про захист порушених майнових прав та інтересів.
Оскільки згідно вимог ст.216 ч.1 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, то суд визнав, що відповідач ОСОБА_3 зобов’язана повернути ОСОБА_6 автомобіль, а останній зобов’язаний прийняти цей автомобіль і повернути ОСОБА_3 отримані за продаж автомобіля гроші в сумі 31 882 грн. 70 коп.
Відповідно до копії договору найму житла від 23 липня 2010 року ОСОБА_6 винаймає квартиру у ОСОБА_11 Вказаний договір був наданий відповідачем ОСОБА_6 на обґрунтування своїх заперечень проти позову. Суд правильно не прийняв його до уваги, оскільки вказаний договір є недопустимий та неналежний доказом, оскільки не містить обов’язкової відмітки про його реєстрацію відповідно до вимог ст.158 ЖК України у виконкомі Дніпрорудненської міської ради або в утвореному ним органі управління, а також не містить відомостей щодо його укладення в інтересах сім’ї сторін чи витрати спільних коштів на його виконання. Також суд правильно не прийняв до уваги, що як належний доказ договір займу, наданий відповідачем ОСОБА_6 від 04 вересня 2010 року, оскільки він не містить жодних посилань на укладення його в інтересах тоді ще сім’ї Малик - позивачки та відповідача у справі, та про участь у цьому договорі позивачки.
Також суд правильно не прийняв до уваги як неналежний доказ гарантійний талон та пральну машину, наданий відповідачем ОСОБА_6 від 29 вересня 2010 року, який не містить жодних відомостей щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі.
Крім того, суд правильно не прийняв як належний доказ на обґрунтування заперечень відповідача ОСОБА_6 довідку про те, що з ним мешкає його матір ОСОБА_12, оскільки факт проживання матері відповідача з ним ніяким чином не пливає на правовідносини сторін у цій справі.
Щодо позовних вимог в частині визнання не правомірними дії посадових осіб Василівського ВРЕР УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області по зняттю автомобіля з реєстрації 14 вересня 2010 року, та реєстрації автомобіля за ОСОБА_10 17 вересня 2010 року; визнання неправомірними дії ПП ОСОБА_7 по оформленню договору купівлі-продажу автомобіля шляхом видачі довідки-рахунка КІМ №301629, то в цій частині позовних вимог суд вважав за необхідне відмовити. При цьому суд виходив з того, що вказані вище особи, формально діяли відповідно до вимог Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 зі змінами. Вказаний порядок порушений не був, хоча мали місце порушенням вимог цивільного та сімейного законодавства, яке певною мірою сталося як внаслідок недобросовісності відповідача ОСОБА_6, так і в результаті легковажного відношення позивачки при реєстрації права власності на спільне рухоме майно подружжя.
Позовні вимоги щодо зобов’язання Василівського ВРЕВ УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області здійснити державну реєстрацію автомобіля за позивачкою ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_6 як співвласниками, та скасувати попередню реєстрацію автомобіля за ОСОБА_3 суд вважав такими, що підлягають частковому задоволенню.
Оскільки зазначеним вище Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів не передбачено вказаний позивачем порядок реєстрації автомобіля за співвласниками та скасування реєстрації, а відповідно до вимог п.п.33 та 35 цього Порядку передбачена перереєстрація транспортних засобів у разі зміни власників, в тому числі і за подружжям за рішенням суду, суд правильно вважав для поновлення порушених прав позивача застосувати процедуру, передбачену цими пунктами Порядку, а саме зобов’язати УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області через Василівське ВРЕВ ДАІ здійснити державну перереєстрацію автомобіля ВАЗ-21154 легковий, кузов “седан”, сірого кольору, держномер АР 1838 ВС, двигун № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1596 см. куб., 2007 року випуску, з власника ОСОБА_13 за співвласниками:Малик ОСОБА_4 та ОСОБА_6.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд вийшов за межі позовних вимог позивача. При цьому вона посилається на те, що позивачка просила вимогу про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного автомобіля залишити без розгляду, а суд, всупереч цьому, задовольнив цю вимогу..
Ці доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.
У відповідності до ч.ч.1,2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доводів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позивачка ОСОБА_5 не наполягала на залишенні без розгляду вказаної вище вимоги, а суд, відповідно і не вирішував це питання.
Крім того, позивачка рішення суду не оскаржила.
Апелянт також вказує на те, що рішення суду порушує норми матеріального права.
При цьому виходила з того, що є добросовісним набувачем зазначеного автомобіля, оскільки не знала і не могла знати про те, що цей автомобіль міг знаходитись у власності інших осіб, в матеріалах справи відсутні докази того, що автомобіль був загублений власником, чи він був викрадений у власника чи він вибув з володіння власника не з його волі.
Вважає, що через це спірний автомобільне міг бути витребуваний у неї.
. Це твердження апелянта є хибним.
Ухваленим рішенням суд на підставі ст.60 СК України визнав спірний автомобіль, який є цінною річчю, спільною сумісною власністю подружжя Малик, а також, що у відповідності до вимог ч.3 ст.65 СК України для укладення відповідачем ОСОБА_6 оскаржуваного договору купівлі-продажу автомобіля згода другого з подружжя мала бути подана письмово, чого ОСОБА_6 не зробив.
Зважаючи на відсутність письмової згоди позивачки на укладення зазначеного правочину по відчуженню автомобіля, суд прийшов обґрунтованого висновку, що оскаржуваний договір порушує права позивачки на розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З огляду на викладене не можуть бути прийняті до уваги посилання апелянта на те, що через ВРЕР УДАЇ автомобіль був зареєстрований на ОСОБА_6, як на одноособового власника, і що факт реєстрації ВРЕР УДАЇ у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу запису про право управління автомобілем дружині ОСОБА_5 та доньці ОСОБА_9 надавав їм тільки право керування транспортним засобом. .
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції, яке є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам матеріального і
процесуального права.
Суд повно і всебічно встановив обставини, що мають значення для справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав належну оцінку доказам у їх сукупності. Ухвалене судове
рішення відповідає матеріалам справи і вимогам закону, а тому підстав для його скасування судова колегія не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307,308,314,317 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 29 червня 2011 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
судді: