Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа 22-4581/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Дмитрієва М.М.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького 1.1.
суддів: Мануйлова Ю. С
ОСОБА_2 при секретарі: Буримі В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 10 липня 2012 року у справі за позовом Військової частини 3033 ВВ МВС України до ОСОБА_3 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла, -
ВСТАНОВИЛА:
Військова частина 3033 ВВ МВС України звернулась до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування службовим приміщенням: квартирою № 8 у будинку № 36 по вул. Ракетна в м. Запоріжжі та виселення ОСОБА_3 із зазначеної двокімнатної квартири.
Рішенням Комунарського районного суду ОСОБА_4 від 10 липня 2012 року позов Військової частини 3033 ВВ МВС України до ОСОБА_3 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла - задоволено повністю.
Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування службовим житловим приміщенням за адресою: ОСОБА_4, АДРЕСА_1, яке належить Військовій частині 3033 ВВ МВС України.
Виселено ОСОБА_3 із службового житлового приміщення, яке розташоване за адресою: ОСОБА_4, АДРЕСА_1, яке належить Військовій частині 3033 ВВ МВС України.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Військової частини 3033 судовий збір в розмірі 08 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в розмірі 37 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій пославшись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права , просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши обставини справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Як вбачається з рішення суду, підставою задоволення позовних вимог стало переведення ОСОБА_3 наказом командувача внутрішніх військ МВС України №12 о/с від 11.02.2011 року до військової частини 3029 ВВ МВС України та виключення його зі списків особового складу військової частини 3033 ВВ МВС України та зняття із всіх видів забезпечення даної в/частини.
В рішенні суду наводяться норми чинного законодавства в його обгрунтування згідно до яких, службові житлові приміщення підлягають звільненню, а робітники і службовці підлягають виселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення у разі переміщення військовослужбовців по службі, що пов'язано з переїздом в іншу місцевість (п. 2.13 Інструкції з організації забезпечення, надання військовослужбовцям внутрішніх військ МВС України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом МВС України № 278 від 28.07.2007 року), а також у разі припинення робітниками і службовцями, трудових відносин з підприємством, установою, організацією (ст. 124 Житлового кодексу України).
Встановлені судом обставини не співпадають з дійсними обставинами справи, а саме:
З 27.07.1994 року ОСОБА_3 був зарахований до лав внутрішніх військ МВС України. З 1998 року проходив службу у військовій частині 3026 ВВ МВС України.
В 1999 році ОСОБА_3 був поданий рапорт - клопотання на ім'я командира військової частини 3026 ВВ МВС України ОСОБА_5 про надання житла в зв'язку з важким житловим становищем. В цьому ж році ОСОБА_3 та члени його сім'ї - дружина. ОСОБА_6 та донька, ОСОБА_7 були постановлені на облік військовослужбовців, що потребують житла одразу в двох військових частинах: 3026 та 3029. так як зазначені військові частини мали одну загальну чергу військовослужбовців, потребуючих житла.
Судом першої інстанції не вірно встановлені дані про надання ОСОБА_3 службового житла у 2008 році, зважаючи на те, що згідно Протоколу засідання командування військової частини №3033, за погодженням з центральною житлово-побутовою комісією ГУВВ МВС України у 2006 році (в той час, як ОСОБА_3 проходив службу в в/ч 3026 ВВ МВС України) було прийняте рішення про надання ОСОБА_3 та членам його сім'ї службової житлової площі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ракетна, б. 36 кв. 8 з пропискою, без зняття з загальної черги на одержання житла військової частини 3033, 3026, 3029.
Отже, фактично житло за вищевказаною адресою ОСОБА_3 надавала військова частина 3033, (хоча ОСОБА_3 перебував в цей час на довольстві військової частини 3026) за погодженням з Головним управлінням внутрішніх військ міністерства внутрішніх справ України і при цьому ОСОБА_3 був залишений рішенням засідання командування в/ч 3033 на загальній черзі в трьох частинах - 3033, 3026 і 3029 ВВ МВС України.
Такі обставини свідчать про єдину систему надання та розподілу житла на всі відомчі військові частини внутрішніх військ МВС України, яка провадиться з дозволу та за обов'язковим погодженням з вищим управлінням військовими частинами 3026. 3029. 3033 -Головним управлінням внутрішніх військ МВС України.
На виконання даного рішення, ОСОБА_3 з членами сім'ї було вселено до зазначеної квартири, але ордер на житло надано не було, реєстрація (прописка) за місцем проживання військовою частиною 3033 чи 3026 проведена не була, про що зазначається в позові самою військовою частиною 3033.
Крім того, ОСОБА_3 не був звільнений з військової частини 3033, а лише переведений до іншої - 3029, яка являється в/частиною того ж підпорядкування (ГУ ВВ МВС України - головного управління внутрішніх військ МВС України), і переведений він був не з власної ініціативи, а за наказом вищого командування - ГУ ВВ МВС України,
також ОСОБА_3 не переїздив до іншої місцевості (в/ч 3029 ВВ МВС України розташована в м. Запоріжжя), тому суд не обгрунтовано спирається на визначені норми.
Окрім того, не можна спиратись на норму закону, якою дозволяється виселення без надання іншого житла через підстави, перелічені у ст. 124 ЖК, оскільки ці підстави
також ОСОБА_3 не переїздив до іншої місцевості (в/ч 3029 ВВ МВС України розташована в м. Запоріжжя), тому суд не обгрунтовано спирається на визначені норми.
Окрім того, не можна спиратись на норму закону, якою дозволяється виселення без надання іншого житла через підстави, перелічені у ст. 124 ЖК, оскільки ці підстави стосуються звільнення працівника за невиконання ним трудової дисципліни підприємства, що надало житло, тим паче не можна порівнювати підстави даної статті з даним випадком, коли ОСОБА_3 переводиться з однієї військової частини до іншої, того ж самого підпорядкування, за розпорядженням головного командування даними військовими частинами через службову необхідності, при цьому маючи бездоганну службову репутацію (виписка зі службової картки додається).
З метою захисту прав громадян, в тому чилі військовослужбовців, законодавець встановив відповідні умови, якими читко визначив підстави позбавлення військовослужбовців права на житло (з наданням іншого чи без такого), а саме: у відповідності до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У відповідності до чі ст. 310, ч.2 ст. 311 Цивільного кодексу України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. З ст. 12 Закону України від 20 грудня 1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі-Закон) військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону, у разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні у сімейних гуртожитках.
У відповідності до п.1, п.З, п.4 статті 125 Житлового кодексу України без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено, в тому числі :
осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення.
Відповідно до п.1, п.2, п.З статті 132 Житлового кодексу України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який ш було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.
Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Судом не враховано той факт, що порушень при наданні права на проживання в спірному житлі ОСОБА_3 та членам його родини не було, тобто рішення військової
частини, на підставі якого ОСОБА_3 з членами сім’ї отримав право на проживання у спірному житлі було правомірне. При цьому, не дослуживши до закінчення терміну контракту в/ч 3033, наказом командувача ГУ ВВ МВС України ОСОБА_3 був направлений у відрядження до військової частини № НОМЕР_1 МВС України, а згідно наказу від 11.02.2011 року був направлений в ту ж військову частину (3029) для подальшого проходження служби, де і проходить службу по теперішній час.
Таким чином, ОСОБА_3 не звільнявся (тим паче з власної ініціативи) з військової частини 3033 та не припиняв трудові відносини с Внутрішніми військами МВС України, підтвердженням чого є особова картка і запис в трудовій книжці.
Військова частина № 3029 (полк спеціального призначення «Гепард» ВВ МВС України) заснована в 1994 року, підпорядковується і входить до структури Внутрішніх військ МВС України.
Військові частини: №3029, №3026, №3033 (місце розташування - м. Запоріжжя) належать і підпорядковуються одному відомству - Внутрішнім військам МВС України.
В період з 27.07.1994 року по теперішній час ОСОБА_3 безперервно працює в одному відомстві - Внутрішніх військах МВС України і виконує свій військовий обов'язок згідно присяги, даної народу України. Його загальний стаж служби в систем! Внутрішніх військ МВС України становить більше 18 років.
У вщповідності до п.1.6 Інструкції з організації забезпечення, надання військовослужбовцям внутрішніх військ МВС України та членам їх сімей житлових приміщень затвердженої Наказом МВС України №278 від 28.07.2007 року (далі -Інструкція), уся житлова площа, яка надходить до внутрішніх військ МВС України для забезпечення військовослужбовців, розподіляється рішенням ГУВВ МВС України між військовими частинами, виходячи з часу перебування військовослужбовців на квартирному обліку та з урахуванням існуючих у військовослужбовців пільг, а для надання службових житлових приміщень - пропорційно кількості військовослужбовців, які потребують службових житлових приміщень, рапорти яких зареєстровані у військовій частині в Книзі реєстрації рапортів військовослужбовців щодо надання службових приміщень.
У відповідності до п.2.1. Інструкції, військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення. Службове житлове приміщення надається на час виконання військовослужбовцями обов'язків військової служби. При наданні службового житлового приміщення військовослужбовці та члени їх сімей з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов за місцем служби не знімаються.
У відповідності до п.2.2. Інструкції, у внутрішніх військах МВС України всі рішення щодо включення (виключення) житлового приміщення до (із) числа службового приймаються ГУВВ МВС України. Надалі житлове приміщення включається (виключається) до числа службового за рішенням виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради за клопотанням командувача внутрішніх військ МВС України.
Згідно п.2.6. Інструкції службові житлові приміщення " надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби за клопотанням командира військової частини та рішенням житлово-побутової комісії частини, яке погоджується центральною житлово-побутовою комісією ГУВВ МВС України.
Відповідно до вимог п.2.18 зазначеної Інструкції та п. 19 «Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 року, виданої на виконання вимог статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Порядок), - у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщенні, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню у двомісячний термін з дня видачі наказу про виключення із списків особового складу військової частини.Відповідно до норм Порядку передбачено, що облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією військової частини
винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік
Військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла відповідно вищевказаної постанови.
Дані норми свідчать про розмежування законодавцем таких понять як переведення до іншої військової частини (в місті) і переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), для цього встановлено різні законодавчі норми. Отже ОСОБА_3 було взято на квартирний облік у 1999 році, а з 2009 року він набув право на обов'язкове надання йому іншого житла у разі його виселення зі спірного, з тих підстав, що він мав переміщення по службі в межах одного військового формування та одного міста (населеного пункту), не був звільнений через невиконання трудової (службової) дисципліни та не втрачав зв'язок з ВВ МВС України. Тому, судом першої інстанції була допущена помилка у застосуванні нормативного обґрунтування прийнятого рішення, пов'язана з неправильним розумінням поняття переведення до іншої в/частини, що відбулось по місту, інтерпретувавши дане поняття під норматив, що визначає звільнення з в/частини чи переведення, пов'язане з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), що є не правильним і не обґрунтованим.
При прийнятті рішення судом І інстанції не врахована норма ч. 2 ст. 132 Житлового кодексу України, якою встановлено, що інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину, а осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в вище, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Отже, враховуючи норму ст. 11 ЦПК України, згідно якої суд розглядає цивільні справи Б межах заявлених вимог, при вирішенні даного питання позбавлення військовослужбовця ОСОБА_3 права на житло без надання іншого та виселення, суд І інстанції прийняв незаконне рішення, так як в даному випадку під час визнання таким, що втратив право на проживання та виселення з займаного службового приміщення необхідно було вирішити питання (у разі наявності відповідних позовних вимог) щодо надання іншого житла, як то передбачено наведеними нормами законодавства, в протилежному випадку. - відмовити в задоволенні позовних вимог. Прийняте в такому вигляді рішення суду І інстанції суперечить нормам чинного законодавства, веде до звуження прав, погіршення становища військовослужбовця ОСОБА_3
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні у справі «Кечко проти України» (заява N 63134/00. Страсбург, 8 листопада 2005 року), та положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, необхідно прийти до висновку, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням права на житло за рахунок бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, чи відсутність кількості житла для забезпечення військовослужбовців.
Виходячи з тієї обставини, що ОСОБА_3 розірвав шлюб з ОСОБА_6 і члени його сім'ї, на яких було надане спірне житло не проживають з ним. суд міг зробити висновок про відсутність у ОСОБА_3 з даної підстави права на подальше користування даним житлом, але враховуючи той факт, що ОСОБА_3 має стаж служби більше 17 років у одному відомстві, - ВВ МВС України, через узгодження з яким проводиться розподіл житла для військовослужбовців, що його потребують, то виселення з даного житла повинно було бути проведене тільки за умови надання військовою частиною 3033 ВВ МВС України іншого житла, як то передбачено ч. 2, 3, 4 ст. 132 ЖК.
На підставі викладеного і враховуючи й те, що ОСОБА_3 залишається не забезпечений житловим приміщенням, яке повинно відповідати вимогам, що встановлені до житлових
приміщень, визначених статтею 50 Житлового кодексу України, він має закріплене законодавством право на користування службовим житлом, наданим йому ВВ
МВС України.
Таким чином, виходячи з наведених норм законодавства, на теперішній час відсутні законні підстави для виселення ОСОБА_3 з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить висновку, що рішення суду першої інстанції про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування службовим житловим приміщенням за адресою: ОСОБА_4, АДРЕСА_1, яке належить Військовій частині 3033 ВВ МВС України та виселення його із вказаного житлового приміщення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 307,309,316,319 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Комунарського районного суду ОСОБА_4 від 10 липня 2012 року у цій справі про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2, яке належить Військовій частині 3033 ВВ МВС України, та виселення його із вказаного житлового приміщення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте, може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
судді: