Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/778/2312/13 Головуючий у 1-й інстанції: Гашук К.В.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2013 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
суддів: Мануйлова Ю.С.
ОСОБА_2
при секретарі: Буримі В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 05 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі філії ПАТ КБ «Надра» Запорізьке регіональне управління про визнання кредитного договору недійсним,-
ВСТАНОВИЛА :
У листопаді 2012 року ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі філії ПАТ КБ «Надра» Запорізьке регіональне управління про визнання кредитного договору недійсним.
В обґрунтування позову зазначала, що 23.06.2008 року між нею та відповідачем було укладено договір «Автопакет» №16/2008/1145 Фап на суму 16 068 доларів 23 центи США зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 13,5 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості до 19 червня 2015 року. Пунктами 2.2.1., 2.2.2. кредитного договору та додатком до спірного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється у доларах США на поточний рахунок банку. Тобто розрахунки за даним договором проводились обома сторонами в іноземній валюті. Єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Посилаючись на те, що проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі оплата тіла кредиту, процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті в силу
п.г. ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України, проте ні позивач, ні відповідач не мають відповідної індивідуальної ліцензії, позивач просила суд на підставі ст. 227 ЦК України визнати договір «Автопакет» № 16/2008/1145 Фап від 23.06.2008 року недійсним та стягнути з відповідача судові витрати.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав зазначених у позові.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, просив суд відмовити у задоволенні позовних
вимог.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 05 березня 2013 року позов ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі філії ПАТ КБ «Надра» Запорізьке регіональне управління про визнання кредитного договору недійсним – залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. . Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Згідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Ст.308 ЦПК України передбачає, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовивши у задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив з наступного.
Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, 23.06.2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5 укладено Договір «Автопакет» № 16/2008/1145Фап, за умовами якого Банк надав позичальнику у кредит грошові кошти в сумі 16 068 доларів 23 центиСША зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 13,5 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості до 19 червня 2015 року.
Відповідно до умов зазначеного вище договору, позичальник зобов’язався повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами у іноземній валюті.
Звертаючись до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним, позивачка посилалась на відсутність у Банку індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що на її думку, є підставою для визнання укладеного договору недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України.
Суд вважав зазначені доводи позовних вимог безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрі України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрі України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрет Кабінету Міністрі України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрі України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрі України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
ВАТ КБ «Надра» Національним банком України була видана банківська ліцензія № 21 від 23 серпня 2002 року та дозволи на здійснення певних операцій, з яких убачається, що банк має право має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.
Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також використання платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом. Відповідно до п. 1 глави 3 розділу 2 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженою Постановою Правління НБУ від 10 серпня 2005 року за № 281, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов’язань (у тому числі власних операцій суб’єктів ринку) за винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів та ін.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки як встановлено судом, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної із сторін кредитного договору.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції з’ясовані всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, дана належна оцінка письмовим доказам у сукупності з доводами сторін, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, аналогічні доводам позивачки в суді першої інстанції, не спростовують висновки суду, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст.ст.307,308,314,317 ЦПК України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 05 березня 2013 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
судді: