Апеляційний суд Рівненської області

___________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

01 липня 2011 р. м.Рівне

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області ОСОБА_1,

з участю

прокурора Ковальчука С.А. ,

виправданих ОСОБА_2 і ОСОБА_3,

розглянувши у порядку попереднього розгляду кримінальну справу за апеляцією прокурора Шпинти С.М. на вирок Рівненського районного суду від 18 березня 2011 року щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_3,

в с т а н о в и в:

Прокурор Ковальчук С.А. заявив клопотання про повернення справи до Рівненського районного суду для належного виконання вимог статей 350, 352, 354 КПК України. Мотивуючи своє прохання прокурор, який приймає участь в попередньому розгляді апеляції стверджує, що апеляція прокурора Шпинти С.М. не відповідає вимогам ст. 350 КПК України не містить зрозумілих доводів на її обґрунтування.

Виправдані підтримали клопотання прокурора.

Суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню. Відповідно вимог ст. 350 КПК України апеляція має містити вказівку на те, в чому полягає незаконність вироку і доводи на її обґрунтування. Указана вимога прокурором, який подав апеляцію, не виконана. Замість наведення доводів на обґрунтування вказівки про незаконність вироку прокурор Шпинта С.М. в апеляції вдався до передруковування змісту показань допитаних судом осіб (т. 6 а.с. 267-269). При цьому на порушення вимог ч.2 ст. 350 КПК України прокурор не зазначив аркуші справи, на яких у протоколі судового засідання зафіксовані докладно переписані ним показання. Далі в апеляції на аркушах справи 269-271 в т. 6 прокурор надрукував велику кількість „псевдоречень”, кожне із яких не містить закінченої думки. Кожне з цих „псевдоречень” починається словами „протоколом” або „висновком” і не містить присудка і закінченої думки, із зазначенням, що цими протоколами чи то підтверджується, чи спростовується, чи виключається; чи містять ці протоколи якісь прямі докази щодо винності певних осіб, чи є в цих протоколах певні непрямі докази. Не сформулював своє думки прокурор про можливість використання непрямих доказів для доведення обставин, котрі підлягають доказуванню по справі. Вказане позбавляє можливості не тільки прокурора в засіданні апеляційного суду, а й інших учасників судового розгляду і суд збагнути зміст апеляції і можливість на підставі її розгляду провести засідання апеляційного суду.

Докладне викладення прокурором на сторінках апеляції змісту показань свідків та змісту слідчих протоколів та висновків експертиз зроблене без зрозумілого пояснення навіщо та з якою метою він їх наводить. Зазначивши, що, на його погляд, вирок є незаконним у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи прокурор не навів доводів для спростування висновків суду: не вказав які прямі докази, досліджені судом, доводять винність ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у вчиненні крадіжки. Не навів прокурор і аналізу непрямих доказів та не зазначив як та на підставі яких умовиводів ці докази доводять винність виправданих та спростовують висновок суду першої інстанції.

Викладаючи в апеляції прохання постановити вирок апеляційного суду прокурор взагалі не обґрунтував своє прохання і не зазначив які ж, на його погляд, докази має дослідити під час судового слідства апеляційний суд для того щодо постановити обвинувальний вирок.

За роз’ясненнями постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. "Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку" виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, дійсно, недоліки апеляції позбавляють можливості прокурора, який приймає участь в засіданні апеляційного суду, визначитись при попередньому розгляді з пропозицією про обсяг і порядок судового слідства.

Та за ст. 161 КПК України функція обвинувачення покладається на прокурора. Суд не може сам без пропозиції прокурора-апелянта визначити, які докази слід дослідити для доведення обставин справи з ухваленням обвинувального вироку. Прокурор, який приймає участь в попередньому засіданні апеляційного суду заявляє, що для підтримання апеляції він має знати дослідженням яких доказів пропонує доводити обставини справи автор апеляції. Сторона ж захисту не зобов’язана формулювати обсяг дослідження доказів для скасування виправдувального вироку.

За ч.1 ст. 352 КПК України у разі невиконання особою, яка подала апеляцію, вимог, передбачених статтею 350 цього Кодексу, головуючий своєю постановою залишає апеляцію без руху та повідомляє про необхідність виконання зазначених вимог закону протягом семи діб з моменту одержання повідомлення. Головуючий в суді першої інстанції цього не зробив.

Крім того судом першої інстанції порушені вимоги ст. 354 КПК України. За частиною третьої цієї статті про дату призначення справа до розгляду в апеляційному суді суд першої інстанції оповіщає заінтересованих осіб шляхом поміщення оголошення на дошці об’яв суду. У матеріалах справи відсутні дані про виконання цієї вимоги. Відповідно до ч. 4 ст. 354 КПК України якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого, суд першої інстанції одночасно викликає до суду апеляційної інстанції цих осіб. Виклик виправданих до суду апеляційної інстанції має бути здійснений судовою повісткою з дотриманням відповідних правил і дорученням до справи розписки про одержання судової повістки. Суд першої інстанції цієї вимоги не виконав, обмежившись повідомленням про час розгляду справи в апеляційному суді. При цьому суд не звернув уваги на те, що КПК України розрізняє поняття повідомлення учасника судового розгляду і виклик особи до суду.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 357, 359 КПК України

П О С Т А Н О В И В :

Кримінальну справу щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути Рівненського районного суду для належного виконання вимог ст.ст. 350, 351, 352, 354 КПК України.

Суддя О.К. Коробов